Ця книга віддавна інтриґувала мене і своєю обкладинкою, і назвою, і тим, що її автором був керівник одного з моїх найулюбленіших видавництв – Олексій Жупанський. Анотація наштовхувала на думку, що в книга буде в жанрі альтернативної історії, яка мені більш-менш заходить. Але я щось трохи не врахував, що Видавництво Жупанського поміж іншим відоме й своєю

Бачить бог, чи що там у тих хвилях сивого небесного моря снує, як же мене захоплюють поети, митці, музиканти, котрі, не боячись гніву верхніх, Творять у своїм маєстаті: лінійку сюди, накреслив, лінійку в інший кінець, провів лінію. Кларк Ештон Сміт і собі накреслив безмежний простір… не перелічити усіх печер, оазисів, урвищ, що їх письменник залишив

Дочитав цю книгу в останній день року і приємно потішений враженнями, які вона принесла. Після анотації очікував від неї якихось авантюрних пригод і незвичної історії цікавої людини, власне це й отримав. Приступав до прочитання з тихим спокоєм, ніби готувався до відпочинку – собі спостерігатиму за морськими подорожами, зустрічами з тубільцями і змальованою долею героя, шматочки

ГІПЕРБОРЕЯ Давно вже не читав подібних текстів – з перших же сторінок з’являється відчуття якоїсь штучності, як і у головної героїні, наче якась параноя. Текстом розкидані поодинокі деталі, які випадають із загального контексту, створюючи ефект моторошної долини, а коли починають з’являтися елементи фантастики, взагалі межа між реальністю і фантазією чи то маренням зникає. MIDNIGHT SPECIAL

? 5/5 “Порядність – це половина щастя.” ? “Пастка” – це сьомий роман із двадцятитомного циклу “Ругон-Маккари”, але сюжети цих романів розвиваються незалежно один від одного, тому його можна читати як окремий роман. Я не маю мети прочитати цей величезний цикл, але я обов’язково ще прочитаю роман “Нана”. Ну, а поки що про “Пастку”: Роман

Моя книга під гаслом «як поєднати непоєднуване» Почну з того, що читалась вона мені довго, тижні 2-3, що доволі незвично. До того я хіба що «Сліпобачення» П. Воттса так тягнула , теж довго вчитуючись і вникаючи в сюжетні лінії, поки плин роману став для мене природнім і зрозумілим. Можливо спрацьовує емоційна втома, можливо те, що

Найважливіше, що потрібно зрозуміти, перш ніж брати цю книгу до рук, це те, що спершу “Розбійник” не був призначений для друку, ба більше, – для широкого кола читачів. Вальзер писав його на окремих папірцях своєрідним тайнописом, за якого буква не перебільшувала міліметра в розмірі. Мовознавцям довелося витратити чимало часу для того, щоб розшифрувати цей химерний

Все, після «Веселки тяжіння» – я впевненно стверджую, американський пост-модернізм – моя література. Книга стала справжнім викликом для мене, та я радію, що не здалася на перших сотнях сторінок. Я її відкладала, поверталась, паралельно прочитала декілька романів. Я вперше взяла записник, аби виписувати українські слова, вислови, словосполучення і за це вдячна перекладачеві цього монументального твору,

Бджоли, яких я полюбив. Я давно пускаю слину на творчість Юнґера, але як завжди читаю все що тільки можна, а не те, що мені б хотілось. В кожній професії є свої мінуси, у моїй – це читати по роботі, багацько читати по роботі. Ця маленька книжка мене вразила своєю незвичністю, глибиною, роздумами та помірним сюжетом.

Коли бралася за неї, не думала, що текст буде настільки вчасним. Описувані перепетії довкола індо-пакистанського конфлікту, з одного боку, нищать будь-яку претензію на магічний реалізм з наголосом на магічний, а, з іншого, навпаки посилюють сю хмарку між буденним і химерним. Рушді, як й у решті текстів, вкладає у роман неабияку кипу питань, що їх прийнято