Хроніки читання польської фантастики. Пошуки Бога. Сьогодні буде про Голокост F Цезарія Збєшховського. Без спойлерів і ви не отото вот. Що нас приваблює у науковій фантастиці? Передусім – політ думки, технічні вигадки, що змушують кипіти мозок. І все це у Збєшховського є: наукова дич (у хорошому сенсі) Пітера Воттса, ніжне цитування Лема чи Френка Герберта,

«Сліпобачення» канадського фантаста Пітера Воттса — це наче ковток свіжого повітря, щось абсолютно нове, нестандартне, і ні на що не схоже. Тверда наукова фантастика із вкрапленнями кіберпанка, елементами альтернативної історії та розлогими філософськими роздумами — це якщо коротко. У центрі сюжету — перший контакт людства із інопланетною формою життя. Тисячі чужорідних зондів непомітно підлетіли до

Одразу зазначу, що Девід Лінч не є моїм улюбленим режисером, але я знала, що обов’язково придбаю і прочитаю цю книгу ще коли видавництво Жупанського лише анонсувало її. По-перше, на превеликий жаль українською мовою майже нічого читати, що б мало стосунок до кіно, яке у списку моїх пристрастей посідає друге місце після читання, тому кожне видання,

У цю тужливу весну (осінь), роздроблену на дві нерівні частини холоду й тепла, найкраще буде взяти когось з екзистенціалістів й наповнити душу цивілізаційним смутком, а не просто інтимною безпредметністю (не те, щоб я не цінувала окремі душевні болячки автора чи героя). Бо журба за чинного стану речей у суспільстві б’є сильніше. Герой Сартра Ґьотц страждає