Чув відгуки, що книжка нудна, читається важко і взагалі там забагато пердежа ? Ні, звісно це майже 700 сторінок тексту переповненого морськими термінами, різноманітним такелажем і таки так, пердежом, але мені книжка читалась дуже цікаво і комфортно. Згадувались книжки які я читав у підлітковому віці, всі ці “Фрегати які йдуть на абордаж”, засніжені твори Джека

Смутна старість генія, якого, в його поважному віці, фактично зацькували норвезькі “антифашисти”, які за німецької окупації тихо сиділи на дупі, або чкурнули до Англії. Гамсун дійсно “співчував” націонал-соціалізму… як половина тодішньої Європи. Його провина була в почесному членстві в норвезькій “правій” партії – глухуватий вже письменник сидів на зборах як репрезентант, приязні стосунки з Квіслінгом,

Книга, яку потрібно читати уважно, вникаючи в термінологію та взаємозв’язки. Бачив багато відгуків про надмірну складність та заплутаність сюжету, що, на мою думку, не відповідає дійсності. Просто книзі дійсно потрібно приділити час, насолоджуючись вмілим поєднанням наукової термінології та вправно прописаного сюжету. Бігцем гортати сторінки, перестрибуючи абзаци, не раджу, якщо й зрозумієте основні події, їх передумови

⚫ Щиро вдячний Остапові Українцю та Катерині Дудці не тільки за чудовий переклад, а й за інформативний лаконічний вступ, який всього декількома сторінками зацікавив самою персоною Лавкрафта як автора. А майстерні адаптіції різних акцентів та говірок на наш лад заслуговують окремої подяки! ⚫ Багато згадок “Утраченого раю” Джона Мілтона. Ця книга вже давно у моєму

Нерідко книжка забирає у мене всі душевні сили, але не голим співчуттям героям (я позбавлена, на жаль, читацької емпатії), а глибиною порушених питань, звісно, якщо автор не стримується лише якимись зовнішніми атрибутами лиха абощо. Герман Брох з тих, кому не лячно розкрити найдревніші сувої з внутрішньої бібліотеки зі сущими страхами, насамперед пов’язаними втямленням плинності життя.

Читаючи Селіна, легко виплекати оманливу думку, що французу для щасливого життя досить смачної їжі, гарної жінки і будь-якої божевільної ідеї чи захоплення на кшталт монгольф’єра (привіт «Летючим зміям» Ромена Ґарі). Дякуючи чудовому перекладу Романа Осадчука, в тексті є «ніжність, яку важко витримати», є жива мова, її «кльовість», «фішка», «лахи», «цеберко» і «бухло», є усі тонкощі