Здавалося б, після прочитання близько десятка книжок про Черчілля і самого Черчілля, що можна нового дізнатися з невеличкої за обсягом книжки? Але, прочитавши рік тому таку ж невеличку, але змістовну біографію Гітлера авторства того ж таки Себастіана Гаффнера, яка розставила важливі акценти в розумінні певних речей, брав до рук цю біографію Черчілля в передчутті. І

Є слова, які хочеш схопити якнайшвидше до приходу посланців Яхве. А є тексти, які відпиваєш потроху, насолоджуючись прихованими сенсами. Сюжет, звісно ж, обов’язково з’явиться, як кухоль спраглому від тривалої мандрівки подорожньому. Письмо Вальзера має такий же чарунок. Втім, багатьом втомленим самітникам його текст видаватиметься диким лісом. За хвилину непідготовлений читач вже втратить доріжку, проте матиме

Епічний твір. Я б навіть назвав його “Апокрифом від Мілтона”. За основу своєї поеми Мілтон взяв історію переступу Божої застороги першими людьми – Адамом і Євою. Це, свого роду, також, вибачте за таке слово відносно цього твору – “приквел” цих подій, а саме війна Бога проти сатани (тоді ще Люцифера), його скинення в Пекло і

Дивно і кумедно, але перше, що мене мотивувало написати відгук на “Ехопраксію” – це той факт, що після цього літературного кайфу я мала необережність прочитати один бестселер (не скажу, який саме), котрий на фоні попередньо прочитаної естетики вищого гатунку став убогим шлаком, здатним хіба на те, щоб відбити бажання до читання подібного роду книжок і

Свобода — це можливість сказати, що два плюс два буде чотири. Якщо це можливо, то з цього випливає все інше. Довго вагався чи варто мені братися мені за цей відгук чи не братися. Такі книги не потребують щоб про них лишній раз нагадували. Вони завжди десь на краю свідомості. Я про 1984 знав вже дуже

“Приміром, якщо ти насрав під вікном у сусіда вчора – це звичайне побутове неподобство. Але якщо ти робив це щодня все своє життя, і твій батько робив, і батько твого батька теж срав під цим самим вікном, і так далі, углиб віків, в прадавню історію роду – то це вже, вибач, традиція. А традиції, особливо

Я глибоко шаную книги, де автор вправно поєднує окремі піджанри фантастики. Володимир Кузнєцов зліпив до купи лавкрафтіанський міт, горрор, космічну оперу та майже тверду наукову фантастику. Якщо забажати, можна знайти і щось спільне із Warhammer 40000 (дуже хотілось) та мальописами Міньйоли (цю думку позичив на презентації книги). Хоча про плагіат чи бездумне наслідування трендів не