Продовження знайомства із серією “Ad Astra“. Ця збірка оповідань дала відчути досить цікавий спектр емоцій. Від “заплутано і знову довбані руцькі”, до “хмм, в цьому щось таки є”.
Всього ця тоненька книжечка має 10 оповідань. Коротко про кожне без спойлерів:
Мнемонік Джонні. Фільм дивився дуже давно і не факт, що повністю, тому потрібно буде переглянути. Оповідання сподобалось, як то кажуть, класичний кіберпанк (постійно лізли аналогії з аніме та грою “Cyberpunk 2077”).
Континуум Гернсбека. Щось в стилі короткої прози Філіпа Діка, але більш психодилічне. Проте викликає приємний післясмак.
Уламки голографічної троянди. З цього оповідання почалось занурення в нуар “Того, хто біжить по лезу”. Досить непогане коротеньке оповідання, але нагрузило добряче*-*
Доречні. Ось тут прям захват, дуже атмосферна штука, горорна*-* Знову таки, схоже на прозу Діка, кращу її частину. Нуарне занурення вже відчувається на нюх і смак.
Глушина. Круте фантастичне оповідання, яке б хотілось побачити як повноцінний роман, щоб дізнатись більше про описані події*-*
Червона зоря, зимова орбіта. Твір для американського читача, от і все, що можу сказати.
Готель “Нью – Роуз”. Відчуття безвиході та приреченості. Непогана історія.
Зимовий ринок. Одне з улюблених оповідань. Прямо все в чудових пропорціях*-*
Повітряний бій. Теж посідає високе місце в списку улюблених в цій збірці, хоча і викликає прямо протилежні емоції.
Спалити хром. Чудове закінчення збірки, кіберпанк як він є.
В цілому, аналізуючи свої враження, збірка сподобалась. Хоча тяглість та відчуття безвиході можна відчути тут на дотик*-* У Філіпа Діка якось веселіше таки, все таки у Ґібсона коротка проза більш “безвихідна”))
Що ж, можна сказати, що знайомство з автором вийшло вдалим, тому в майбутньому таки придбаю “Нейроманта”, а там буде видно.
Автор: Петро Мірошник
Джерело: Facebook
