Публікації

Рецензія на книгу Луї-Фердінан Селін «Смерть у кредит» від Irine West

Читаючи Селіна, легко виплекати оманливу думку, що французу для щасливого життя досить смачної їжі, гарної жінки і будь-якої божевільної ідеї чи захоплення на кшталт монгольф’єра (привіт «Летючим зміям» Ромена Ґарі). Дякуючи чудовому перекладу Романа Осадчука, в тексті є «ніжність, яку важко витримати», є жива мова, її «кльовість», «фішка», «лахи», «цеберко» і «бухло», є усі тонкощі вигадливого всесвіту Куртіаля де Перейра,– за листами захоплених фанів, невгамовних маніяків безпомилково вгадуємо самого Перейра у вибуховій суміші комічного і трагічного. Селін так любить свого Куртіаля, що не дає йому спокою навіть по смерти, і тут доречно згадати відому «брутальність» селінових текстів.

Читати Луї-Фердінана Селіна означає знов закохатися у людей (пам’ятаєте цидулки – love is?..) … звикнути до трикрапок у тексті … п’яніти від довгих діалогів (у кого до Селіна вони такими були?), прочуханок і бурхливих емоційних сцен – істерики Мадлон і Фердінанового тата годні ста психлікарень… смакувати божевільний імпресіонізм сцени нападу морської хвороби на палубі … спостерігати як раптом застигає Селінове письмо, захоплене довгим лагідним і повільним нічним туманом серед парку, стіканням кров`яних цівок серед трави, нараз захоплене ярмарковими вогнями, рибами (улюбленого Селіном Босха?), що пливуть за вікнами кафе. Нам невідомо чи любив Фердінан Селін ярмарки, утім він дуже смачно їх змальовував.

«Треба веселитись, коли можеш, між голодом та в’язницею і приймати світ таким, який є».

Цікаво уявити, як десь між світами в умовному барі Folies Bergère зустрінуться при пляшці Генрі Міллер, Ромен Ґарі і Луї-Фердінан Селін, щоб потеревенити, ну бо їм утрьох точно буде про що.

«І в нас самих, і на землі, і, напевне, на небі, страшне тільки те, що досі не висловлене. Ми матимемо спокій тільки тоді, коли все буде сказане, враз і довіку, бо тоді нарешті запанує тиша і ми вже не боятимемось мовчати – так буде». Селін замовкає у шинку під ранок, згадуючи воєнні роки, зупиняється на краї ночі, там, де гудок буксиру лине у ранкове повітря.

Автор: Irine West
Джерело: Facebook

Хочу прочитати