Той випадок, коли смак цукерки яскравіший за обгортку ? Почну з обгортки Видавництво Жупанського – ви круті і дякую вам ? Видання просто фантастичне – міцні сторінки, приємний шрифт, ляссе, а обкладинка яка! Купив книгу давно, але шкода було таку красу читати – час від часу просто знімав з неї суперобкладинку, дивився ілюстрації, відчував аромат

Спочатку ця книга здалася достобіса важкою (як попереджав у передмові автор), але з кожною наступною сторінкою історія мене поглинала. Ставало все цікавіше і цікавіше. Звісно, треба було продертися крізь безліч технічних моментів, нових слів, визначень. Але з кожною наступною частиною все складалося, немов гарний пазл. Сам автор у передмові зазначає, що частини книги можна читати

«У злиднях Парижа і Лондона» – прекрасне чтиво із всього того, що я читала із цього жанру за останній час. ⠀ Так сподобалось, що замовила у видавництві Жупанського ще декілька його оповідань! ⠀ Твір вважається автобіографічним, хоча не все у ньому відповідає дійсності: дещо вигадане, відірване від дійсності. ⠀ Але ж нічого дивного: перед нами

Вперше я почув про Артура Мекена в 90-х роках минулого століття, коли читав книгу французьких журналістів та письменників Повеля і Бержьє «Ранок Магів» (цікава книга, хочеться звернути увагу українських видавців). Там було наведено цитату з оповідання «Білий народ» (1899р.), в якій йшлося про роздуми одного з персонажів стосовно природи справжнього зла і його унікальності та

Коли я читав цю п’єсу в часи студентської молодості (хто молодим не був екзистенціалістом, у того немає серця), то був глибоко вражений її богоборницькою темою. Цей твір є чи не найяскравішою маніфестацією атеїстичного екзистенціалізму, який Сартр сам і виділив та куди, як відомо, скромно відніс себе, Гайдеггера і ще Камю, які, щоправда, відноситись туди не

Дочитала. Сиджу тепер. Підперла голову рукою й думаю: «Ні-фі-га-со-бі…» Отепер я зрозуміла, чому мені писали, що трохи заздрять майбутньому знайомству з Дністровим. Так, народ, я з вами більш ніж згодна )) З віддалено подібної тематики читала колись збірку Ю.Покальчука «Окружна дорога», але «Пацики» – це більш жорстко, відверто, натуралістично й епічно. Найкраще, на мою думку,

Як же довго я збирався з думками, аби написати про цю книгу. Роман-спустошення, після якого бажання читати немає ще кілька тижнів. Роман-мозаїка, до якого “примерзаєш”, доки не дізнаєшся фінал. Роман-відчуття, який змушує тебе морщитися від холоду, незалежно від погоди за вікном. Та й просто одна з найкращих читаних мною книг. Усе це — “Терор”. Перегорніть

Як я маю слабкість до якісного фентезі, так само маю слабкість до наукової фантастики середини 20-го століття. 50-70-ті роки – золота доба. Звісно Філіп К. Дік є яскравим представником цього покоління. Але парадокс в тому, що я не знав про нього поки не подивився серіал “Електричні сни Філіпа К. Діка”. Він мене дуже вразив, кожна

Читати великих класиків – це завжди кайф. 10/10 Захопливо, майстерно, легко і при цьому не попсово. Твір змушує думати, та відкриває природу людської натури під вельми цікавим кутом. Історія оповідає нам про нелегку долю доньки пастора в Англії 19 століття. Навіть не знаю, як писати, щоб не заспойлерити, тож далі буде купа спойлерів. Хто не

З перших сторінок дається взнаки освіта автора та аналітичний склад його розуму. Події та думки героїні ніби перебувають у певному хаотичному, та не безсистемному русі, імітуючи рух реальних думок та подій, а кожна випадковість видається зовсім не випадковою. Цікава книга, та склалося неоднозначне до неї ставлення. Від якого б жанру не хотів відпочити читач, ця