Публікації

Рецензія на книгу Жан-Поль Сартр «Диявол і Господь Бог» від Олександра Воронюка

Коли я читав цю п’єсу в часи студентської молодості (хто молодим не був екзистенціалістом, у того немає серця), то був глибоко вражений її богоборницькою темою. Цей твір є чи не найяскравішою маніфестацією атеїстичного екзистенціалізму, який Сартр сам і виділив та куди, як відомо, скромно відніс себе, Гайдеггера і ще Камю, які, щоправда, відноситись туди не хотіли.

Перечитавши п’єсу в зрілому віці (а хто залишається екзистенціалістом у зрілому віці, то несповна розуму), я зробив акцент не на темі відсутності Бога, а на природі Добра і Зла.

Обидва зав’язані на темі свого та чужого. Зло це спокуса своїм, яке є насправді чужим. Гьотц прагне земель свого брата Конрада, хоча не має права ними володіти. Насті вважає, що привласнив право говорити та вбивати від імені бідних. Генріх вважає, що привласнив право бути голосом Церкви. Усі троє потрапили в пастку Зла, з тією лишень відмінністю, що хтось (як Гьотц) це усвідомлює та коїть Зло заради Зла, в той час як інші до цього усвідомлення приходять згодом, паралельно виправдовуючи Зло інтересами Церкви, Народу та інших ідолів. З цієї перспективи неважливо, на якій стороні формально головні персонажі п’єси – вони все одно коять Зло. Воно виступає як примусове добро – класична дефініції Утопії та концтаборів. З подібною проблемою стикається Грейс, героїня культового “Догвілля” Ларса фон Трієра. Банальна та сумна логіка ідеалістів у 20 столітті: кожен, хто планує ощасливити людство, закінчує Аушвіцем, ГУЛАГом та Бабиним яром.

Усвідомлення Зла супроводжується розкриттям іншої істини: творити Добро неможливо. А, отже, Бога не існує. Така от дитяча логіка. Логіка боягуза, яка перетворюється в настанову чинити Зло, бо це “природно”. Насправді ж, чинити його найпростіше.

…Усі фундаментальні речі неможливі: Добро, Любов, Свобода. Проте чи означає це, що їх не існує? Якщо людина йде на смерть, бо немає любові, справедливості, правди, свого зрештою, чи є це неіснування свідченням глупоти Героя? І чим би була Людина, Історія, Культура, якби не це кидання себе заради неіснуючого? Чи, може, справа в тому, що Добро це про своє, яке не завойовується, а дарується, і цей Дар раніше, аніж поділ на існуюче та неминуче? Найближче до цього Дару в п’єсі є хвойда Катрін, яка помирає через неможливе – любов до Гьотца. Як би не було, в одному Сартр і його персонажі точно праві: людина це ніщо, бо вона тримається на тому, чого немає.

У відгуку на книгу С. Гаффнера про Черчілля я написав, що вона зекономить час і гроші любителям літератури із саморозвитку. П’єса Сартра “Диявол і Господь Бог” зекономить гроші та час любителям псевдоетичних дилем “Чи вбивати товстуна?” І як завжди, земний уклін улюбленому видавництву Жупанського за якісний продукт.

Автор: Олександр Воронюк
Джерело: Facebook

Хочу прочитати