Смутна старість генія, якого, в його поважному віці, фактично зацькували норвезькі “антифашисти”, які за німецької окупації тихо сиділи на дупі, або чкурнули до Англії. Гамсун дійсно “співчував” націонал-соціалізму… як половина тодішньої Європи. Його провина була в почесному членстві в норвезькій “правій” партії – глухуватий вже письменник сидів на зборах як репрезентант, приязні стосунки з Квіслінгом, норвезьким аналогом Петена і особиста зустріч з Гітлером, на яку майже 90-літній старий вибрався, аби поскаржитися на репресії німецького намісника Терговена. Фюрер ласкаво прийняв старенького Нобелівського лавреата, але на його скарги, ясна річ, не відреагував.
І от за такі “злочини” письменника тримали під вартою, щоправда не у в’язниці а в притулку для старих, а згодом і взагалі здали в божевільню, задля перевірки його адекватності.
Про все це Гамсун пише в своїх спогадах – іронічно і насмішкувато. Читаючи, розумієш, що з головою у старого все гаразд, і на старість він проникся таким собі буддійськім спокоєм, бо людину похилого віку налякати майбутнім вже важко, а минулого старий письменник не соромиться. Він зоставив по собі прекрасні твори, до нього крадькома приходять шанувальники, незважаючи на “суспільний осуд”, а хвороби, злидні, навіть божевільня… то таке. Усе минає.
Цікавим є додаток до книги, в якому оповідається про позитивну ролю того самого Квіслінга, розстріляного норвежцями за співпрацю з німцями, в порятунку українських селян від голоду у 20 роки. Світ таки дивний і багатобарвний.
Автор: Мирослава Горностаєва
Джерело: Facebook
