Публікації

Рецензія на книгу Роберт Вальзер «Розбійник» від ‎Yana Stavska

Є слова, які хочеш схопити якнайшвидше до приходу посланців Яхве. А є тексти, які відпиваєш потроху, насолоджуючись прихованими сенсами. Сюжет, звісно ж, обов’язково з’явиться, як кухоль спраглому від тривалої мандрівки подорожньому.

Письмо Вальзера має такий же чарунок. Втім, багатьом втомленим самітникам його текст видаватиметься диким лісом. За хвилину непідготовлений читач вже втратить доріжку, проте матиме змогу босими стопами відчути весняну вологу молодої трави, вдихнути запах хвої та спробувати на дотик забруньковані гіллячки дерев.

І хай читач буде певен: автор його не турбуватиме.

Вальзер навіки залишатиметься невіддільним зі своїм героєм – Розбійником. Саме через героя автор ідентифікує себе (навіть механічно: почасти він плутає себе з Розбійником). Спершу герой без імені заледве проглядається крізь листяну завісу, його тінь блукає то там, то тут. Іноді він з’являється завдяки згадкам інших, докорам близького оточення:

«І взагалі, якщо казати відверто, ви – людина? Таке враження, що про громадянську позицію ви не маєте навіть уявлення, а солідний ваш вигляд викликає підозру, що вдача у вас авантюрна… Чи не час уже вам заявляти помалу про себе якось виразніше? Ваш образ існує без ярлика, а ваш спосіб життя – без клейма».

…і випростується вже наприкінці. Бо наприкінці Вальзер дозволяє своєму герою заговорити, себто постати майже повноцінним.

Але та неостаточна повноцінність героя без імені, однак, не завершена, наче недобудований дім, якого лишили без даху гнити під дощами на околиці міста. Недарма після свого єдиного на весь роман виступу він падає без свідомості: «Інтелектуальніша кров не проливалася ще ніколи», – задиркувато зауважує оповідач.

Означення ж героя Розбійником ніяким чином не натякає на його злочинну схильність, це радше його життєва прикмета – злочинного вирізнення з-поміж інших персонажів: поглядів, думок, захоплень. Очевидно, що цей безгрошовий невдаха одразу робить некомфортним будь-яку зустріч, на якій з’являється, навіть коли це побачення зі старим другом.

Роман Вальзера – це насамперед інтимне листування з собою, своїм минулим і, звісно, читачем. Це гра слів, сенсів і спогадів.

А потім раптово з’являється смужка сонячного проміння і вказує на загублений шлях з дикого лісу: «Ні, не всі таємниці треба розкривати й пояснювати… О, на узліссі чудово! Збагни це, прошу тебе, любий мій хлопчику…».

Пісня ж обрамлює сюжетну лінію “Розбійника”, яка, визнаймо, тут все ж таки є. Дещо безглуздої, абсурдної, вважай біблійної, любові.

Автор: Yana Stavska
Джерело: Facebook

Хочу прочитати