Епічний твір. Я б навіть назвав його “Апокрифом від Мілтона”.
За основу своєї поеми Мілтон взяв історію переступу Божої застороги першими людьми – Адамом і Євою. Це, свого роду, також, вибачте за таке слово відносно цього твору – “приквел” цих подій, а саме війна Бога проти сатани (тоді ще Люцифера), його скинення в Пекло і подальший бунт проти Творця, уже від злості і відчаю, який призвів до гріхопадіння перших людей.
Читаючи твір, поволі занурюєшся в атмосферу Небес, Пекла чи Раю – залежно від того, куди автор звертає свій погляд. Дуже красиві описи, аж трепет проймає від деяких місць поеми. Починається все від моменту, коли сатана і його спільники отямилися в Пеклі після програної битви. Але гординя їхня незмірна, злість воістину хтонічна, проте є розуміння власної приреченості, яке ще більше підігріває злобу. Сатана летить крізь, я б сказав Засвіт (це моє визначення цього місця, не автора?), де панує Хаос, до Нового світу, створеного Богом Раю. Він прагне помсти, просто руйнування, як не зможе відвернути людей від Бога і схилити на свою сторону, то хоча б “розтлити”.
На початку твору є описи демонів, начальників війська сатани, що свідчить про ерудованість автора у царині міфології.
Дуже гарно прописаний Рай і перші люди, гармонія їхнього співжиття, але вже тоді проступає певна нестабільність поривів душі, від людськості – Адам створений із стихій важких, він не ефірний Ангел.
Досить цікавою є думка Мілтона про обжирство духу – знання заради самого знання – без аналізу того, чи є це знання необхідним для життя: “Знання – се як пожива, для насиття в помірності корисне далебі. А от обжирство духу (як і тіла) бурчить, пускає сморід навкруги і гук розгнузданої глупоти.” Чомусь згадалося у цьому контексті засилля науково – популярної літератури в сучасному світі книг – в результаті люди стають самі собі лікарями і вишукують собі діагнози, живлячи власні фобії. Та і пишуть ці книги далеко не фахові лікарі, принаймні, більшість з них. Проте, трохи відволікся?
У чому я ще раз переконався, так це у тому, яке різне бачення може бути книги в різних людей – оптика нашої свідомості, крізь яку сприймаємо твір – сильна річ! Зустрічав думку, що Мілтон нібито в образ сатани проектує боротьбу проти монархії і тиранії. Дозволю собі не погодитися – сатана Мілтона явно негативний персонаж, він не борець за права знедолених. Він злий, він руйнує гармонію, нищить, має незмірну гординю. У нього бувають проблиски чуття того, що він втратив, але це ще більше посилює злість. Він, навпаки, прикриваючись образом борця, сам хоче стати тим тираном, проти якого, з його слів бореться.
Поема пронизана цікавими оповідями Ангела Рафаїла Адамові про саму війну між Світлом і Темрявою, створення світу. Що цікаво, сатана використав під час цієї війни машину – гармату і порох.
Побачите в поемі і захват від споживання забороненого плоду і подальші муки через переступ Божої заборони. Але також там буде і милосердя Бога, щодо своїх творінь.
Згідно Мілтона, Адам і Єва не просто були попереджені про те, що не можна вживати Плід Знання, але і докладно, якщо так можна сказати, проінструктовані Рафаїлом про те хто такий сатана і що послідує за порушенням заборони. Вони мали відкритими всі карти, але людськість зіграла свою фатальну роль. Зрештою, Адамові було Архангелом Михаїлом таки відкрито подальшу історію Спасіння людства (перед вигнанням з раю) – у цьому прояв милосердя.
В поемі описуються події, яких ви, звичайно, не знайдете в Біблії але вони так майстерно вплетені в основний сюжет, що складається враження, ніби вони мали там бути. Докладно описано думки і поривання людей після усвідомлення свого вчинку, моторошні думки, особливо Єви.
Єва Мілтона дуже жіночна, чуттєва, але в цьому є і її сила і слабкість. Вона більш схильна діяти під впливом одномоментного пориву.
Досить цікаво буде почитати про те, що сталося із сатаною після його, як він собі міркував, тріумфального повернення в Пекло.
Є два досить огидних персонажі, на рівні з Люцифером – Розпад – Смерть і Гріховність – вони стояли на воротах Пекла, діти сатани, в майбутньому творці мосту від Землі до Пекла через Засвіт Хаосу.
Це лише дещиця з того, що Мілтон вклав у свою поему.
Додам, що ще в часи Мілтона знали, що таке Росія – це доводять наступні рядки: “…ще – Екбатан у Персії. На Півночі Російській – кубло деспотії Москва”. А кажуть, що все тече і міняється?
Автор: Андрій Кук
Джерело: Facebook
