“Приміром, якщо ти насрав під вікном у сусіда вчора – це звичайне побутове неподобство. Але якщо ти робив це щодня все своє життя, і твій батько робив, і батько твого батька теж срав під цим самим вікном, і так далі, углиб віків, в прадавню історію роду – то це вже, вибач, традиція. А традиції, особливо давні, слід оберігати і загалом ставитися до них шанобливо.”
Браво, пане Олексій.
Мене заперло. От прям вуух.
Ніхолєри не поняла сюжет, але то таке. Настрій, уривки, думки та ідеї – от що тут важливе.
Початок дуже лавкрафтіанський. Враження, ніби читаю українську адаптацію. (От ну майже один в один The Shadow over Innsmouth)
Потім ми повільно переносимося в кінґівське Сяйво до Оверлука.
Далі – просто треш. Хоча… треш наскрізною ниткою прошиває роман.
Взагалі, враження таке, ніби я дико упоролась і сиджу втупившись в телик та постійно перемикаю канали на химерному телебаченні.
Роман виглядає як монстр Франкенштейна. Криваве місиво абияк зшите докупи з різних могил. І це не докір, це комплімент). Воно таке уривчасте, але водночас таке цілісне, живе і сповнене рушійної сили.
Коротше, читайте та й побалакаєм. Але попереджаю, твір 666+. Діткам не читати.
Нехай благословить Вас Бог і Чорний Генсек! Алюмінь.
P.s. фото зроблено в під’їзді, де реально хтось таку інсталяцію зробив). Виглядає кріпувато.
Автор: Romana Yaremyn
Джерело: Facebook
