Почну з очевидного. Книжка важка. Дуже важка. Дуже-дуже важка. Виносить мізки. Ну а чого ви чекали, це ж Воттс!
Формально це подано як друга частина циклу “Вогнепад” (після “Сліпобачення”). Фактично ж це паралельна лінія того таки “Сліпобачення”. Поки відомий нам жаргонавт налагоджує Перший Контакт, його батько пробує дізнатись про долю сина. І допомогти йому може тільки дивний релігійний орден Двокамерників. І вампірка. З командою зомбі.
Релігійний аспект книжки ‒ один із головних. Одна із героїнь раз за разом доводить ГГ, що віра – це тільки прикладний аспект, час, двадцяте століття, коли наука давала кращі результати в прогнозуванні світу ‒ минув, “раціо” людини звичайної ‒ уже в минулому, навіть таке потужне, як мільйони об’єднаних розумів. Якщо віра дозволяє краще розуміти реальність — геть науку.
Герой не погоджується, ба, навіть не приймає цього. Він ‒ з минулого, з середини двадцять першого століття і прийняти нову реальність не може (і, почасти, не хоче). Звичайно, його бентежать, що більшість патентів на високі технології належать саме Двохкамерникам. Хоча ні, не бентежить.
Книжка значною мірою НФ (хоч і менше від “Сліпобачення”), досліджує межі особистості, питання Першого Контакту, взаємодію розумів різних рівнів та потужностей. Ви знали про павука, що вміє думати, наче ссавець? А про те, що якщо приспати одну півкулю, то інша матиме свою особистість, відмінну від основної?
З екологічної точи зору світ, що описаний в “Ехопраксії” ‒ жорстка антиутопія. Від “природи” не залишилось майже нічого, науковці з трудом розшукують незмінені гени, біосфера майже повністю перетворилась в ноосферу ‒ і людина там є джерелом рівноваги. Такої, як треба людині. І, ні. Природа не помстилась, не повстала. Природа ‒ не суб’єкт взагалі.
Вампіри. Вони мені не сподобались ще й в “Сліпобаченні”, тут справа ще гірша. Добре, звичайно, що вони “програмно” обійшли в мозку апаратну проблему “хрестів”, але якось непереконливо. От “не вірю”.
Гарно і доречно описані зомбі. Якщо розумі заважає ‒ логічно від нього відмовитись. Навіщо розум солдату? Краще при вербовці заснути і прокинутись по закінченню контракту. І вижити більше шансів. ІМХО це кращий варіант, ніж в Полковника. (Спойлер: це тільки один із видів зомбі, є й інші)
Про глюки свідомості. Збільшення потужностей розуму означає зростання рівня цих глюків. (Хвилинка самореклами: І. Сілівра, “Межа людини”. Раджу). Людина звичайна, чиї глюки вивірені сотнями поколінь еволюції, може побачити те, що модифіковані новоутворені свідомості не помітять.
Закінчення не сподобалось. Тобто воно логічне і наче випливає із попереднього, але от “не вірю”. Немає відчуття завершеності. Деталізувати не буду, щоб не спойлерити.
Резюмуючи. Набагато “м’якше”, ніж “Сліпобачення”. Настільки ж нецензурне. Ставить купу незручних питань як віруючим всіх конфесій, так і атеїстам (це ‒ рідкість). Сумбурне, дуже важко читати. Періодично читача тицяють носом, що він примітивне створіння і нічого із написаного не зрозумів. Підозрюю, що частково це так і задумано 🙂
Чекаю третю частину: надто багато питань до всього все ще залишилось.
Автор: Ігор Сілівра
Джерело: Facebook
