Рецензія на книгу Анатолій Дністровий «Пацики» від Vera Karasjova

17/05/2020 о 15:18

Зрозуміло, чому Дністрового порівнювали з Берджесом (якого, доречі, теж добре було би прочитати, а не знати бо “Рабіновіч переспівував”).

І як не дивно – зрозуміла, чому це для мене “тепле”.

Поки – лише кілька десятків сторінок; але достатньо, щоб згадати дику прекрасну молодість. Мені пощастило – я пройшла рівно по межі; з одного боку прогулювала уроки і скидувалися з подругами на горілку і цигарки (таки дітям буде що розказати:)), з іншого – пощастило не зійти з цієї межі у по справжньому темну сторону.

Чому “тепле” – бо саме так воно сприймалося. Був “нормальний” світ, у якому роблять домашки, щось вивчають, вступають в університети чи планують.. І був наш, божевільний. “Справжній”. Де не було відповідальності (принаймні не у дорослому розумінні) – зате була максимальна насиченість переживань. Де якщо тобі недостатньо ввічливо знайшли крейду у більярді – виходиш і б’єш вікна того генделику. Де у трьохлітрових бутлях стоїть сем, який “наче непомітно” розбавляється водою (як же мабуть ненавиділи нас після цього старші:))), і де серед ночі до тебе може завалитися хлопець із залитим кров’ю обличчям, бо додому іти не хоче, а твоїй мамі це норм, чого там.

Хочеться думати, що це і було останнім кроком, де я зрозуміла, що мабуть таки далі іти не хочу. І закрила двері.

І чомусь сьогодні думається, що нинішніми пасіонаріями стали саме ті, хто був на цій межі. Не переходив її – але і не робив вигляд, що світ складається лише з обкладинок книжок і гарних оцінок у табелі чи заліковці. Просто тому що пам’ятаєш, навіть хай не згадуючи спеціально, – за кожною ідеєю стоїть людина із плоті і крові.

І доречі от у цій книзі мати виглядають органічно. А не вбого, як у фантастиці, що намагається таким чином наблизити мову персонажів “до життя”.

Бо нахєр таке життя. Ті, хто хоча б на нього дивився – не захочуть до нього наближатися, навіть на рівні мови. А ті, хто хоче знати, як воно, жити одними емоціями\адреналіном, і тому нарешті “хоча б поматюкаємось”… Смішно, їй-богу.

Ну і да, пиха і міряння “хто тут круче” це обов’язкова складова того світу, куди ж без цього)))

Читайте живе <3

Автор: Vera Karasjova
Джерело: Facebook

Хочу прочитати