Таку книгу доведеться перечитувати вдруге, або, можливо, і втретє потім, але не через складну мову – вона тут легка й невимушена, не через заплутаний карколомний сюжет – він тут лінійний і легко слідкувати за розвитком подій, причиною перечитування є та незліченна кількість прихованих алюзій, посилань на різні твори, події чи історичні особистості, причиною є цікава математика слів, каламбури і саркастичні вигадані власні назви місць чи дійових осіб. Аби осягнути цей невеликий твір сповна варто бути справжнім параноїком, бачити таємні символи в простих речах, врешті стати, мов Едіпа – героїня твору, провести власне розслідування роману й того, що сховав у ньому автор і що цим хотів донести до інших. Але це може призвести до знаходження загадок, яких насправді і немає, призвести до відкриття більшої кількості таємниць, ніж сховав Пінчон, та чи не цього він домагався – аби любителі його творчості ламали голову над текстом, сподіваючись натрапити на слід, мов та Едіпа, коли вперше побачила символ З.У.Ж.И.Т.І. – ріжок із сурдиною; сподіваючись пов’язати всі деталі в одну велику заховану під словами схему, мов та Едіпа, в’язнучи в передісторії поштової служби і доходячи висновку, що навколо неї обертається ціла світова змова, котра черпає свої корені ще кілька століть у минуле.
Багато в чому допомогла післямова перекладача, який, вочевидь, сам перекладаючи текст зробив для себе немало відкриттів і поділився цим із читачем, от після цієї післямови і приходить розуміння того, що навіть перегорнувши останню сторінку позаду лишилось багато того, що ще варто розібрати у романі. Це наче читати “Улісса” не будучи ірландцем, наче читати “Божественну комедію” не будучи фахівцем з історії Італії, наче гортати дитиною Букварика не знаючи всіх букв. От через це і варто цю книгу перечитати.
Автор: Mykola Stakhniuk
Джерело: Facebook
