Рецензія на книгу Альфред Деблін «Берлін Александерплац» від ГАРТ. Хроніка суб’єктиву
Коли спостерігати за головним героєм роману Альфреда Дебліна «Берлін Александерплац», то може здатися, що твір є завершеним і повним, він починається виходом Франца Біберкопфа із Теґеля – в’язниці – і завершується, коли герой «помирає» і влаштовується вахтером на фабриці. Виділивши героя і саме цей відрізок його життя маємо дійсно історію, яка отут-от рухається з точки А, а там-от її місце призначення Б, проте не варто вважати, що Деблін мав на меті розповісти саме про Біберкопфа, ні – він міг з таким же успіхом розповісти про Райнгольда, Єву чи Пумса, адже Біберкопф – лиш засіб, за допомогою якого Деблін розповідає про персонажа, що має фізичне втілення у всіх Францах, Людерсах та Міцах – про Берлін кінця двадцятих років двадцятого століття. Хоча варто зауважити, як сказав сам Деблін, він не «розповідає» про Берлін, він не подає його з точки зору спостерігача – він намагається занурити читача всередину цього Берліну, він не показує якісь знакові моменти чи визначні місця – він розосереджує його увагу буденними речами, на які ніхто не звертає погляд, бо вони надто звичні для жителя цього міста. Це не роман про Берлін – це шматок Берліна на папері.
Автор займається томографією міста і бере кілька сусідніх зрізів, розкладає їх в рядочок вздовж осі життя Біберкопфа й описує картину, яка вибудовується. Все крутиться навколо Александерплаца, проте межі дії надто розмиті, вони зафіксовані в часі, проте не так в просторі. Це Берлін між двома війнами, в ньому мешкає біднота, яка становить значну частину, саме тому, вочевидь, і Біберкопф – цепростий цементник і вантажник меблів, що щойно вийшов зі в’язниці, його доля притаманна і іншим берлінцям.
Якщо вертатись до особи Франца Біберкопфа, то роман – лиш фотографія спалаху найвиразнішого з моментів його життя, ніби закарбована мить, розтягнута на кілька років, яка варта була уваги. Що було до та після – не цікаво для нас. Він виходить на волю і наразі в його житті поворотний момент: або, ступивши вже ногою на стежку злочинності, вийти на її широку дорогу, або лишитися порядним. Франц вибирає друге, але життя, мов гірський струмок – завжди шукає легший шлях, аби котити свої хвилі. Так і життя Біберкопфа на одному зі складних перекатів направляє чоловіка в ширше русло, де його підхопить сильніша течія. Зрештою, виходячи на широке плесо, вода стає спокійнішою і за нею не так цікаво спостерігати – Біберкопф «помер» і влаштувався вахтером.
Як людина в’язне в рутині буденного життя, не звертаючи уваги на його плин, так і роман плавно котить свою історію, а тому читається він легко, проте читати його потрібно хоч не запоєм, проте не короткими вкрадливими зазираннями, бо таким чином ви будете лише туристом, а, щоби стати своїм, потрібно провести в ньому кілька ночей.
Варто віддати належне перекладу – чудова робота, в яку вкладено чимало часу та старань, адже окрім самої оповіді є також пісні та вірші, інколи цілі абзаци римовані, доволі багато каламбурів, а тому я радий, що перекладач не лишив українського читача насолоди прочитати це у відповідному адаптуванні.
На останніх сторінках книги міститься кілька додатків, де Деблін розповідає про власне цей роман і про побудову епічного твору. Можливо, це лиш моє враження, та автор здався після власних слів дещо самозакоханим і це трохи зіпсувало загальні емоції. Там же міститься коментар Вальтера Беньяміна і він в свою чергу вихваляє твір мало не до поклоніння, тож складається враження, ніби я дещо пропустив. Та незалежно від цього твір чудовий, незвичний і дається набагато легше від «Улісса», з яким так часто його порівнюють.
Автор: ГАРТ. Хроніка суб’єктиву
Джерело: Facebook
Залишити відповідь