На порозі найдовшої ночі року, яка водночас завершує цей річний цикл і після якої ми увійдемо в новий астрономічний рік, за нашою давньою традицією підбиваємо підсумки цього книжково-видавничого року, згадуємо, яким він був для нас і для галузі загалом, розповідаємо, що нам вдалося зробити і які книжки видати, а також ділимося спостереженнями про ті тенденції і явища у книжковій галузі, які найбільше привернули до себе нашу увагу.

Отже, починаємо!

Пам’ятаєте, у підсумках за 2023 рік ми писали, що ніколи досі у нас не було стільки додруків? Так ось, забудьте про це, бо цей рік багаторазово і на кілька голів перевершив ті показники – 2024-го нам довелося робити додруки близько 30 книжкових позицій, серед яких немало книжок, досить скромні наклади яких раніше продавалися буквально десятиліттями. Наразі у нас в друці перебуває близько 20-ти книжок – як нових видань, так і додруків старих, які за цей рік стрімко розпродалися, а ми не хочемо, щоб вони полишали наш видавничий портфель, оскільки вважаємо ці книжки справді важливими для нашого культурного простору. Власне, це вже є чудовою практичною ілюстрацією поточного стану українського книжкового ринку – він продовжує бурхливо розвиватися. Попри війну, попри ракетні та дронові атаки, попри відключення електроенергії, нестачу фахівців і старі набридливі наративи, що книжка не є товаром ні першої, ні навіть другої необхідності. Як виявилося, це не зовсім так, і навіть у такі темні й непрості часи книжки продовжують бути дуже важливими для багатьох українців.

Зважаючи на це, ще смішнішим видається кудахкання, яке все ще спорадично долинає з нашого так званого проросійського курника, який саме цього року раптово прокинувся і почав хором квоктати про нібито «занепад українського книжкового ринку». Причому ще більший сміх розбирає від того, які саме одіозні борці за наш ріднесенький книжковий ринок виявили свою стурбованість його «занепадом». Чомусь їх усе влаштовувало, коли до 2022 року український ринок був у десятки разів менший, ніж тепер, і тим паче, коли він і справді перебував у занепаді до 2014 року, а російська книжка тут почувала себе краще, ніж удома, водночас добиваючи залишки українського книговидання, яке так і не змогло толком розвинутися з часу здобуття нами незалежності. Ні, тоді цих «плакальників» за українським книжковим ринком все якраз влаштовувало. І лише тепер, коли тільки сліпий, убогий на розум чи відвертий ворог не бачить (чи не хоче бачити) тієї колосальної динаміки і розвитку, яку наш ринок здобув буквально за останні воєнні роки, нарешті хоч такою ціною звільнившись від ворожого домінування тут російських книжок, ці «уболівальники» за українських книжковий ринок, тримаючи дулі в кишенях, в яких поналипало трохи російських рублів, раптом заголосили про його занепад. Ну що ж, чекаємо нових плачів від інших «книжкових експертів», адже і справді, що, за їхніми словами, з нашою галуззю все гірше, то насправді кращим є реальний стан речей.

У цьому місці ми, як завжди, передаємо теплі прівєтулі тим «експертам», які у 2017–2018 роках під час дискусій про заборону чи бодай ліцензування на нашому ринку російських книжок театрально заламували руки і самозречено голосили, що відсутність тут російських книжок знищить український книжковий ринок. Як бачимо, правдивість цієї тези приблизно така ж, як і про те, що лікування від глистів призведе до смерті організму-носія. Ага, так відсутністю тієї російської книжки добили і знищили наш ринок, що аж на ньому стало добре. Дякуємо.

Тож через нестачу російської книжки наш ринок у цьому році так занепав, що ми аж були змушені розширити відділ реалізації, бо йому стало все важче і важче давати раду з тим обсягом замовлень, який цього року майже подвоївся. Для тих наших читачів, які купують книжки безпосередньо у нашій інтернет-крамниці, це означає, що тепер у нас відправки замовлень відбуваються двічі на тиждень – у середу і п’ятницю. Звісно, це не день у день, але й не раз на тиждень, як було раніше.

Та повернемося до виданих (і не виданих) нами у цьому році книжок. Загалом, окрім огрому додруків, у цьому році ми видали 10 нових книжок:

– «Молодша Едда» у перекладі з давньоісландської Віталія Кривоноса та ілюстраціями Gurge Feodor поповнила нашу серію «Eпіка». Нарешті ми придумали відповідну назву для серії наріжних творів світового культурного і літературного базису, першою книжкою в якій став виданий ще 2019 року «Утрачений рай» Джона Мілтона в перекладі з англійської Олександра Жомніра (наразі готуємо перевидання).

Для цього видання ми, за прикладом історії з Лавкрафтом, також створили власний мерч – футболки та торбинки із принтом авторства Gurge Feodor, на якому зображений вхід Одіна до Вальгалли.

– «Периферал» Вільяма Ґібсона у перекладі з англійської Нати Гриценко – перша книжка трилогії Джекпоту (серія Ad Astra). Вже ведемо роботу над другою книжкою циклу – «Агенцією» (поки що робоча назва).

– «На мармурових скелях» Ернста Юнґера у перекладі з німецької Євгена Поповича (серія «Майстри світової прози»). Літературний спадок Юнґера дуже різноманітний, цікавий і актуальний, як ніколи, тож ми продовжуємо потроху вводити його основні твори у наш культурний простір.

– «Крах блакитної імперії» Леоніда Данільчика (серія сучасної української прози «Альтернатива»). Дуже динамічний і напрочуд актуальний для теперішніх нелегких часів роман – альтернативна історія про тяжке і запекле протистояння з нашим одвічним ворогом, наприкінці якого автор змальовує ймовірний фінал цієї давньої битви.

– «Серце весни. Відьма з околиці» Олексія Жупанського (серія сучасної української прози «Альтернатива»). Обертання Колеса року ніколи не спиняється і лише раз, на мить, завмирає над безоднею найдовшої ночі року, втім, майже одразу ж потому продовжує своє нове сходження до нового річного циклу. Друга книжка циклу «Колеса року» оповідає заплутану історію про те, як Весна повертала своє серце, діти намагалися виборсатися з тенет Відьми, які та розкинула чи не по всьому місту, а надто на його околицях, а муніципальна еліта збиралася в садах Золотоверхої Лаври на щорічний традиційний бенкет Весняного рівнодення.

– «Повне зібрання прозових творів» Говарда Філіпса Лавкрафта, том 4, у перекладі з англійської Євгена Онуфрієнка, Остапа Українця, Катерини Дудки (серія «Майстри готичної прози»). До цього тому входять твори, написані Лавкрафтом у співавторстві, або ж, ті, які він написав на замовлення.

Четвертий том також традиційно отримав свій власний мерч – футболку та торбинку, принт на яких відсилає до героїні одного з наймоторошніших оповідань збірки – «Локон Медузи».

– «Саврола» Вінстона Черчілля у перекладі з англійської Владислава Носенка (серія «Лауреати Нобелівської премії»). Ми давно збиралися зробити перевидання цієї єдиної художньої речі у великому книжковому доробку легендарного сера Вінстона, і ось цього року нарешті це реалізували, та ще й у новому і, як нам здається, цікавішому за попереднє, оформленні.

– «Зачарована гора» Томаса Манна у перекладі з німецької Романа Осадчука (серія «Лауреати Нобелівської премії»). Мабуть, жодну іншу книжку нас так часто і наполегливо не просили перевидати, як цю річ. Ми дослухалися до ваших прохань та порад і цього року нарешті перевидали виправлене та доповнене видання, яке, на відміну від попереднього «Юніверсівського», тепер вміщено в один том.

– «Бабай. Нічний сеанс» – міжавторська збірка горору від українських письменників + класична повість Джозефа Шерідана Ле Фаню «Кармілла» у перекладі з англійської Анастасії Квіткової (серія сучасної української прози «Альтернатива»). На радість всім нам, ця збірка, яку ми видали у колаборації з друзями із горор-спільноти «Бабай прийде і забере», здобула так багато уваги з боку читачів, що перший наклад, який ми отримали на початку вересня, вже практично розпродано, і ми готуємо додрук. Окрім того, що у збірці представлений якнайширший спектр текстів українських авторів, дотичних до жанру горор, – такий собі зріз того, що відбувається в цьому напрямі тут і тепер, – цей проект особливий ще й тим, що ми перераховуємо 50 гривень з кожного проданого примірника у фонд Азов Ван на потреби 12-ї бригади НГУ Азов, в якій  перебуває один з авторів збірки, письменник Павло Дерев’янко. Натепер ми вже переказали 85 000 грн, і, здається, на початку січня 2025 року остаточно закриємо питання щодо першого накладу «Нічного сеансу».

– «Повне зібрання прозових творів» Едґара Аллана По, том 2, у перекладі з англійської Тетяни Непипенко, Остапа Українця, Катерини Дудки, Вячеслава Вишневого та Олени Фешовець, з ілюстраціями Gurge Feodor (серія «Майстри готичної прози»). Нарешті після довгих років очікування ми таки видали другий том повного зібрання прози Едґара По. Сподіваємося, що на третій том не доведеться аж скільки чекати і ми його побачимо орієнтовно влітку 2025-го, принаймні, ми так собі плануємо.

Загалом, наших виданих цьогоріч книжок мало бути на п’ять більше, оскільки ми вже їх підготували і здали в друк ще на початку жовтня / листопада, але, на жаль, через завантаженість друкарень час друку книжок тепер збільшився до трьох, а іноді і чотирьох місяців. Тож ці п’ять новодруків ми отримаємо на склад уже у січні-лютому наступного року. Та ми про них все одно розповімо у цих підсумках, оскільки, за фактом, ці книжки все одно є результатом цьогорічної роботи:

– «Зібрання прозових творів» Ґустава Майрінка, том 1 (Ґолем, Зелений лик, Вальпургієва ніч) у перекладі з німецької Ігоря Андрущенка та Тетяни Непипенко (серія «Майстри готичної прози»). Без класичних, овіяних містикою творів цього австрійського майстра літератури надприродного важко, а то й неможливо уявити нашу «готичну серію». То й не варто, вирішили ми і взялися виправляти цей недогляд. Другий том почнемо готувати наступного року і таким чином закриємо питання щодо основних знакових творів Майрінка.

– «Геліополіс» Ернста Юнґера у перекладі з німецької Романа Осадчука (серія «Майстри світової прози»). Події фантастичного роману Ернста Юнґера «Геліополіс» (1949) відбуваються у невизначеному майбутньому. «Геліополіс» постає своєрідною юнґерівською моделлю світу з його історичною циклічністю і повторюваністю подій. Тематичне розмаїття роману уможливлює зображення цілісної системи політичних, соціальних та філософських уявлень автора. Видання доповнене фрагментами, які публікувалися окремо, але не увійшли до основного тексту.

– «Квантовий злодій» Ганну Раяніемі у перекладі з англійської Євгена Пілецького (серія Ad Astra). Перша книжка приголомшливого hard sci-fi циклу, за яку Раяніемі 2011 року отримав премію Локус. Постлюдське суспільство у постсингулярній Сонячній Системі, протистояння між безсмертними сутностями далекого і чужого нам майбутнього – богами колективістської Соборності та квантовими індивідуалістами Зоку, світ, де валютою є час, рабами – оцифровані мізки, а найбільшою цінністю є унікальна свідомість. Словом, романи цього циклу рано чи пізно мали опинитися на нашій серії Ad Astra, і ось – це вже майже сталося.

– «Культ» Лукаша Орбітовського у перекладі з польської Ярини Булковської (серія «Амальгама»). Лукаша Орбітовського часто називають «польським Стівеном Кінгом», і недарма. Починаючи свій творчий шлях із літературних напрямів горору, містики та фантастики, Орбітовський, однак, усе впевненіше дрейфує у бік реалізму та соціальної драми. У романі «Культ» письменник оповідає історію, яка відбувалася в Польщі у 80–90-х роках минулого сторіччя, коли у маленькому містечку Олава поблизу Вроцлава несподівано виник релігійний культ Богоматері. Історію цього дивного культу на присадибних ділянках оповідає рідний брат його засновника, який був свідком зародження культу, на очах якого він сягнув небувалих масштабів і хто спостерігав його згасання і занепад. Слухаючи цю оповідь, журналіст намагається з’ясувати, ким насправді був Генек Гауснер – наївним блаженним простаком, що змусив сотні тисяч людей повірити у диво явлення Богоматері, чи, можливо, божевільним із потьмареним на релігійному ґрунті розумом, який мав здатність заражати своїм божевіллям інших?

– «Aurora Borealis» Максима Гаха (серія сучасної української прози «Альтернатива»). Як ми вже писали у планах на 2024 рік, цей текст вразив і цілковито приголомшив нашу редакцію: епічне полотно, масштаб обсягу якого (як Джойсів «Улісс») цілковито відповідає масштабу оповіді, в якій у вигадливих пропорціях переплелися альтернативна історія, історичне фентезі, фантастика, трилер та кіберпанк. Такого в українській літературі нам ще не траплялося, та й навряд чи траплялося у літературі світовій. Саме тому ми так радіємо, що вже в лютому ця книжка вийде друком, і саме в її випадку ми порушуємо власну обітницю і вперше робимо фарбований у бронзовий пантон зріз J

Роман складається із двох сюжетних ліній, перша з яких розповідає про молодого афінянина, що у розпал Пелопоннеської війни вирушає на Північ, до Скіфії, в пошуках зниклого батька. Йому судилося пройти дикими степами, якими блукають міфічні грифони та над якими нависає загрозлива тінь культу Великої Матері, пережити безліч випробувань і заново віднайти віру у себе й людство. В іншій сюжетній лінії, через більш як півтори тисячі років Римська Імперія, точніше, вже Республіка, досі існує, а Європа замість Середньовіччя переживає стрімкий технологічний розвиток. Константинопольський експерт з антикваріату береться відшукати давній скіфський амулет. Його пошуки швидко перетворюються на плутану й небезпечну авантюру, а слід стародавньої реліквії веде до могутніх таємних товариств. Обидві сюжетні лінії об’єднані зловісною постаттю Великої Матері – чи то місця магічної сили, чи то таємного культу, чи то давнього хтонічного божества, яке від початку часів спочиває у степах Скіфії. Її сон нетривкий, скоро вона прокинеться. І тоді світ зміниться назавжди.

Ще трохи, і ми почнемо оголошувати передзамовлення на ці п’ять книжок, які мали побачити світ ще у цьому році, але через об’єктивні обставини вийдуть уже на початку року наступного.

Війна, на жаль, триває, тож у цьому році, ми, як і раніше, продовжуємо підтримувати наше військо і вже за випрацюваною з 2022 року традицією частину виручених на наших акціях коштів спрямовуємо на потреби військових. Загалом під час акцій у нашій інтернет крамниці за цей рік ми зібрали і передали 472 000 грн:

– 90 000 грн зібрано під час акції Весняного рівнодення і передано друзям на херсонському напрямку для придбання засобів проти fpv дронів;

– 100 000 грн зібрано під час акції Літнього сонцестояння і передано для поновлення спорядження бійця 111 ОБ ТрО ЗСУ Отто Ганса Вульфа;

– 107 000 грн зібрано під час акції Осіннього рівнодення і передано для придбання тепловізора бійцям 225 ОШБ;

– 95 000 грн зібрано під час акції Чорної п’ятниці, на які ми придбали коліматорний приціл, тепловізор та зарядну станцію і передали їх нашому другові, командиру розвідувального взводу 143 ОПБР Борису Малафію та його побратимам, які зараз виконують завдання на Куп’янському напрямку.

– 80 000 грн зібрано під час акції Зимового сонцестояння для нашого Друга і колеги по видавничій справі, засновника чудового Видавництво «Zалізний тато», Дмитра Савченка та його побратимів із 1 ОШБ Да Вінчі.

А що загалом з ринком? Які цьогорічні тенденції, зміни, особливості ми на ньому зауважили?

Фентезі! Цей жанр продовжує свою переможну ходу видавничими портфелями, топами продажів книгарень і книжковими полицями читачів. Проте в цьому випадку йдеться не просто про фентезі як таке, а радше про один з його піджанрів. За цей рік за накладами і читацькою популярністю ромфентезі остаточно здобула перемогу над всіма іншими видами фентезі. Якщо розібратися, то тут ніби немає нічого дивного, бо перенесені на ґрунт фентезі ванільні оповіді про кохання і всі їхні супутні похідні, аж до софт-порно, змогли об’єднати і здобути одразу дві великі аудиторії – любительок, власне, фентезі та поціновувачок пристрасних історій. Тепер любовні інтриги перенесені до вигаданих фентезійних світів, де поглинуті пристрастю герої інколи ненадовго відволікаються, щоб швиденько вирішити долю світу чи побитися з різного штибу магічною і не дуже нечистю, а тоді знову повернутися до своїх доволі плутаних і не завжди зрозумілих амурних справ. За накладами популярні книжки цієї ніші залишили далеко позаду книжки будь-якого напряму, включно з найуспішнішими франшизами як окремо фентезі, так і любовних романів. Досвід попередніх років переконливо показує, що за такою шаленою популярністю невдовзі неодмінно має настати закономірний спад, і тоді популярність здобуде якийсь інший жанр чи напрям, як це у попередні роки було, скажімо, з розмальовками чи мотиваційкою. Поки що тут не спостерігається якихось очевидних тенденцій, і зараз ми лише можемо гадати, що це буде – нео-нуар, історична проза, чи, можливо, але малоймовірно, сучасна наукова фантастика? Хоча, якщо говорити суто про український книжковий ринок, то, можливо, цією темною конячкою невдовзі стане горор чи якісь похідні цього жанру, інтерес до якого у цьому році помітно виріс.

Про це ми можемо судити хоча б з неочікуваного успіху міжавторської збірки «Бабай. Нічний сеанс», про яку ми вже писали вище і яку цього року видали разом із дружньою гогор-спільнотою «Бабай прийде і забере». Та й загалом на нашому ринку ще ніколи не виходило скільки збірок і окремих романів цього жанру, як цього року, і, здається, інтерес читачів незмінно високий до всіх цих видань. Можливо, переживаючи реальні жахи війни, наше суспільство таким чином бажає трохи ментально перепочити посеред безпечних і не таких страшних вигаданих літературних жахів? А може, тут спрацьовує якийсь інший, поки що невідомий нам фактор? У будь-якому разі за цей рік література моторошного, таємничого, страшного і зловісного здобула чимало нових плацдармів у видавничих портфелях і на полицях читачів.

А ще зберігається стабільно високий інтерес читачів і, як наслідок цього, інтерес видавців до українських авторів – як класичних, так і сучасних. Нарешті це сталося, і за останні кілька років українська література вийшла з-під тіні перекладів світових бестселерів та класики. Книжки сучасних українських авторів найрізноманітніших жанрів і напрямів – від фентезі до нон-фіку – продовжують очолювати топи продажів видавництв і книгарень, молодим невідомим авторам усе простіше видати свою першу книжку, адже, схоже, видавництва нарешті позбавилися колишньої упередженості до нікому не відомих дебютантів і все охочіше беруться їх видавати. Років три-чотири тому, пишучи такі самі підсумки, ми лише розмірковували, що у майбутньому чекаємо саме таких зрушень, й нарешті дочекалися. Вважали і вважаємо це чудовими тенденціями, бо, як ми неодноразово раніше писали, доки ми не станемо цікавими і потрібними самі собі, доти ми не будемо цікавими і потрібними решті світу. Перший пункт, здається, нарешті виконано – тепер чекаємо втілення другого пункту.

З електронним форматом книжок на нашому ринку з минулого року нічого не змінилося, тобто вони й надалі продовжують займати якусь мізерну частку у загальних продажах, про що навіть почали відкрито говорити представники великих видавництв, які раніше вкладали великий ресурс у наповнення ринку е-книжками і приділяли цьому напряму певну увагу. До 5% загальних продажів – така звучала інформація, а за нашим власним досвідом і загальним спостереженням за ринком, фактично цей відсоток становить від 3% до 0,2% загальних продажів. Можливо, ми б про це і не згадували, якби не палкі суперечки і обговорення питання е-книжок, що регулярно відбуваються у читацькій спільноті, коли від видавців часто, причому у доволі ультимативній формі, вимагають продавати їхні видання у е-форматі. Видавці зі свого боку пояснюють, що права на електронки коштують чи не стільки ж, скільки коштують права на паперові книжки, а прибутку майже не приносять. До того ж піратство, яке у нас продовжує квітнути буйним цвітом, викладає на своїх ресурсах будь-яку електронну новинку практично в день її появи у видавничій онлайн-крамниці, що також не додає видавцям мотивації цим займатися. Але головною причиною все ж є абсолютна неприбутковість цієї справи у нинішніх умовах нашого ринку. Навіть якщо е-книжка коштує третину чи навіть половину вартості паперової книжки, а це приблизно нормальна її ціна на ринку, надходження з продажів е-книжки все одно ніколи не становитимуть 30% чи 50% продажів паперових книжок – максимум ті самі 3%, а найчастіше навіть менше 1%. Зважаючи, що придбання прав на е-книжки, а також їх виготовлення, розміщення на відповідних онлайн-майданчиках, звітування з продажів перед правовласниками і виплата тим самим правовласникам мізерного роялті, цифрам якого вони просто не вірять, забирає доволі значний видавничий ресурс, то вже можете додумати самі, чого видавці досі не так активно займаються е-книжками, як того б хотілося деяким наполегливим читачам.

Щодо нас особисто, то ми вже кілька років продаємо електронні версії декількох наших найпопулярніших видавничих серій, але їхні геть мізерні продажі, які ми увесь час спостерігаємо, наочно нам демонструють актуальність цього напряму книговидання, принаймні на сьогодні. Власне, для нас це було і є лише виявом лояльності до тих наших читачів, яким зручніше читати наші книжки в електронному вигляді. Коли у нас випаде відносно спокійний у сенсі завантаженості період, ми додамо у наш каталог більше електронних видань. А поки ж, наразі, нашим пріоритетом продовжує залишатися видання саме паперових книжок.

Ринок стрімко зростає, а разом з ним зростає і кількість книгарень – з’являється багато нових немережевих книгарень, але й мережеві стрімко збільшують кількість своїх магазинів. Так, найбільша на сьогодні книжкова мережа книгарень Є цього року подолала рубіж в 70 магазинів і, судячи з усього, на цьому поки що не збирається зупинятися. Так само розширюються мережі книгарень Віват, ВСЛ та Книголенд, а в самому центрі Києва на Хрещатику відкрилася грандіозна триповерхова книгарня «Сенс» з величезною локацією для проведення заходів.

Проте на сьогодні інструментом боротьби за покупця серед книгарень вже давно є не кількість, і навіть не ціна, а унікальність інтер’єру, локація, наявність зручного й обладнаного місця для проведення заходів, розширення суто книжкового асортименту у бік супутніх товарів – мерчу, сувенірної продукції, платівок тощо, а також додаткові пропозиції, на кшталт кав’ярні і комфортних місць, де приємно не лише купувати книжки, а загалом збавляти час. Усе це пропонують книгарні умовної «третьої (четвертої?) хвилі», тренд на які задала своєю появою київська книгарня Рідіт. І хоча до появи Рідіта вже існували книгарні, що пропонували деякі із перелічених вище послуг, саме особливе поєднання всіх цих речей у відповідному просторі з продуманою атмосферою, включно з дизайном і живою музикою, здається, остаточно оформило і запустило цей тренд, провокуючи інші фізичні книгарні вже цілком свідомо рухатися саме в цьому напрямі. Таким чином, на наших очах книгарні перетворюються із книжкових магазинів із суто утилітарною функцією продажу книжок у своєрідні культурні осередки, і це справді доволі важливі якісні зміни у їхній концепції.

Щодо онлайн продажів, які лише продовжують зростати, то цього року ми помітили тенденцію зміщення конкуренції за покупців, окрім вже звичної цінової площини, у бік швидкості доставки. Деякі онлайн-книгарні (той самий Рідіт) вже пропонують термін доставки день у день – дуже давно такою швидкістю могли похвалитися лише Якабу, але за останні роки вони дещо уповільнилися. Тож сьогодні спостерігаємо, як до змагань за швидкість доставки доєднуються все новій й нові онлайн-книгарні.

Буквально кілька днів тому відома стрімінгова компанія Megogo запустила власну онлайн книгарню, що демонструє, як книжковий ринок стає все цікавішим для великого бізнесу, який раніше займався дещо іншими напрямами діяльності. З одного боку, на ринку вже давно й успішно існують Якабу, онлайн-книгарня Є, чи не кожна велика і мала мереживна фізична книгарня також має свій онлайн-сервіс, до цього ж додаємо видавничі онлайн-книгарні, які натепер мають всі видавництва. Але у Megogo пояснюють, що вони передовсім орієнтуються не на переманювання в інших книгарень вже існуючої клієнтської бази, а на залучення геть нових покупців, які досі не були активними клієнтами книгарень. Загалом, зважаючи на їхню основну діяльність як великого національного стрімінгового оператора, у Megogo є доволі потужний і дієвий інструмент для залучення цілком нової цільової авдиторії. У будь-якому разі, буде цікаво спостерігати за появою на ринку книжкового онлайн-рітейлу ще одного великого гравця і за тим, як це позначиться на вже існуючій конфігурації цього ринку.

Ну, і на завершення блоку про книгарні. Нарешті те, про що ми мріяли і що декларували ще десь із 2017 року, тепер стало загальноприйнятою і майже повсюдною практикою: книгарні беруть у видавців книжки за стовідсотковою передоплатою, і видавці нарешті не потрапляють у ситуацію, коли половина чи дві третини накладу віддана на реалізацію, де вона може роками мурижитися без оплати з боку книгарень, а у видавця немає оборотних коштів ні на виготовлення нових книжок, ні хоча б на додрук цієї самої книжки, наклад якої у нього закінчився через те, що він віддавав її на реалізацію і не отримав вчасно кошти. Спробуймо уявити, щоб, наприклад, у галузі рітейлу кросівок, ковбаси чи ліків панували такі ж порядки. Не уявляється? Отож! Тому у нас ще тоді, 2017 року, закономірно постало питання, а чим же наші книжки гірші від кросівок чи ковбаси? Тож радіємо, що, нехай і пізніше, але все ж це розуміння прийшло до переважної більшості гравців нашого ринку – і видавців, і книгарень.

Окрім нових книгарень на ринку стрімко з’являється велика кількість нових видавництв. За минулим досвідом, з десятків задекларованих нових і обов’язково дуже амбітних видавничих проектів буде добре, якщо за кілька років продовжать існувати бодай двоє з них, маючи у видавничому портфелі принаймні по кілька книжок. Так, ми добре пам’ятаємо давню рубрику від Читомо «Свіжа кров», коли книжковий люд щороку радів появі десятків нових яскравих видавництв, а надто раділи їхнім амбітним книжковим планам, інколи вже навіть з готовими обкладинками. А потім щороку так само всі забували про ті радощі, й амбітні видавничі стартапери вже встигали переключитися на якісь нові приголомшливі ідеї. Тому, незважаючи на стрімкий і не бачений раніше ріст ринку, ми, як завжди, обережно ставимося до статистики, яка показує сотні новостворених у цьому році українських видавництв. Порахуємо їх і, що найголовніше, їхні видані книжки за кілька років.

Так само цього року додався ще один великий і масштабний фестиваль «Книжкова країна», який вже двічі відбувся у надзвичайно зручній і класні локації на ВДНГ і зі старту опинився серед найбільших і найуспішніших книжкових фестивалів країни. Вже вдруге і не менш успішно у столичному івент-холі на Почайній відбувся також відносно новий книжковий фестиваль KyivBookFest, подієва частина якого вигідно вирізняється окремим виділеним днем професійної програми, на якій представники книжкової і культурної галузей обговорюють актуальні питання. Окрім того, цьогорічний Книжковий Арсенал, який, на щастя, знову повернувся до своєї класичної схеми залучення до участі видавців зі своїми стендами, за нашими спостереженнями став наймасштабнішим за всю свою немалу історію існування, і загалом був надзвичайно успішним, як за кількістю відвідувачів, так і за продажами, чим вкотре утвердився, як один із найдавніших і, водночас, найпотужніший на сьогодні книжковий фестиваль України.

Водночас цього року наша улюблена книжкова подія, Львівський Форум видавців, пройшов порівняно скромно і без традиційного книжкового ярмарку, а лише з подієвою програмою. Здається, саме відсутність книжкового ярмарку значною мірою вплинула на загальний масштаб фестивалю, зробивши його доволі камерним. Ми ж, зі свого боку, добре усвідомлюємо всі ті складнощі і ризики, з якими доводиться мати справу організаторам таких великих заходів, і зичимо нашим друзям з Львівського Форуму сил та наснаги, а також кажемо до зустрічі на якомусь із наступних, обов’язково чудових і велелюдних, як колись, Форумах Видавців.

Стрімке зростання ринку, динаміка якого цьогоріч, здається, навіть ще збільшилася, своєю чергою ще виразніше оприявило проблеми росту, які з минулого року особливо не змінилися, а лише стали виразнішими.

По-перше, друкарні вже геть не можуть впоратися із тим валом замовлень на друк, і тепер термін виготовлення книжок із стандартного колись місяця розтягнувся до трьох, а подекуди навіть чотирьох місяців. Це значною мірою сповільнює видавничі процеси на кінцевому етапі шляху книжкових новинок до читачів, і, як наслідок, видавництва отримують повернення вкладених у видавничі проекти коштів зі значною затримкою, що, своєю чергою, впливає на можливість запускати нові проекти.

По-друге, на ринку продовжує спостерігатися нестача фахівців видавничих і друкарських процесів. Якщо говорити про суто видавництва, то тут передовсім ідеться про фахових перекладачів, редакторів, коректорів, дизайнерів і верстальників. Причиною цього є як зростання ринку, так і війна, яка триває і яка також жадібна і ревнива до людських ресурсів.

Проте є і позитивні наслідки такого фахового голоду – нарешті, хоч і вимушено, у галузі почала зростати оплата праці, яка раніше була ганебно мізерною, через що із галузі свого часу вимилося доволі багато високопрофесійних фахівців. Відповідно, тепер зросла вірогідність вливання у книжкову галузь свіжої крові – кудись же мають діватися ті тисячі студентів, яких щороку випускають профільні вузи. Звісно, з-поміж них навіть не кожен десятий стане справді хорошим фахівцем, але все ж, сподіваємося, що з часом ситуація з кадрами покращиться.

А ще цього року держава вирішила підтримати видавничий сектор, але зробила це у властивій їй химерній манері, коли більшості видавців дешевше буде відмовитися від такої підтримки і безпосередньо зосередитися на прямій діяльності, тобто на виданні книжок, аніж витрачати час і ресурси на хитромудрі танці з бубном довкола непробивного бюрократичного муру, яким держава, як завжди, надійно обгородила свою фінансову допомогу галузі. Так, ви вгадали, це ми ведемо мову про три програми державної підтримки: Національний кешбек, 1000 грн (а по факту 908 грн) на книжки вісімнадцятирічним і 1000 грн державної підтримки взагалі всім. Ці програми довго мурижили у високих кабінетах, а потім вирішили запустити всі три одночасно і подивитися, що з того буде. Як це часто буває у таких випадках, вийшло весело і геть не зрозуміло: хаос, недієздатність практичних механізмів реалізації і, як наслідок, тиха або гучна істерика тих видавництв і книгарень, які все ж вирішили брати участь у програмах, пройшовши для цього 666 кіл бюрократичного і технічного пекла.

Зваживши всі плюси такої державної підтримки, для реалізації якої треба тричі вивернутися навиворіт, а тоді ще тричі повторити цю операцію у зворотній послідовності, і то не факт, що все це забезпечить бажані наслідки, що ми спостерігаємо вже із самих перших днів запуску цих програм, і уявивши, скільки часу і зусиль потрібно згаяти, щоб пролізти у доволі вузькі ворота умов участі у цих програмах, ми у нашому видавництві вирішили зосередити наш доволі скромний видавничий ресурс на безпосередньому виданні книжок.

Єдине, що залишається у цій ситуації, – це ностальгувати за часами ковідної тисячі, коли у держави ще було бажання просто підтримати галузь, без безлічі переускладнених додаткових умов і ритуалів. Видно, потому швидко похопилися, що таким чином вони підтримають ВСЮ галузь ЗАГАЛОМ, а не тих, кого треба підтримати. Ну що ж, кожному своє, кажемо ми, і продовжуємо займатися книжками, залишивши битву за ці державні вливання у галузь тим представникам від книговидавництва, для яких це є основою їхньої видавничої діяльності.

Книжкові блогери! Увірвавшись в довколокнижковий інфопростір, буквально за два-три роки книжкові блогери стрімко і майже цілковито перебрали на себе функцію основних і наймасовіших майданчиків, на яких обговорюються найновіші і найактуальніші книжки та книжкові події, видавництва, галузеві скандали, – словом, на відміну від попередніх таких майданчиків у форматі сайтів, тут постійно вирують гарячі новини і не менш гарячі пристрасті під час їхнього обговорення.

Скидається на те, що за цей рік книжковий блогінг остаточно перемістився в Телеграм і розквітнув там буйним цвітом. Найбільшим блогом книжково-видавничої тематики, як і раніше, залишається «Непозбувний Книгочитун» з авдиторією понад 32 тис. підписників, також велика авдиторія, майже 21 тис. підписників, є у каналу «Читай, krw, книжки», та й загалом чи не щодня з’являються нові й нові книжкові канали – як певного тематичного спрямування, наприклад, нон-фік, або ж комікси чи манга, чи трилери, містика, жахи, як от, наприклад, у каналу «Запекла книгожерка», так і просто індивідуальні майданчики, де блогери діляться своїми особистими вподобаннями та рефлексіями над прочитаними книжками. Блогери стали новим повноцінним медіа, і тепер, як представників медіа, їх уже цілком офіційно запрошують висвітлювати події і купують рекламу на їхніх каналах.

Проте, здається, цього року ще чіткіше оприявилася тенденція, натяки на яку з’явилися дещо раніше. Через стрімке збільшення масштабів блогів і «дорослішання» цього медіа подекуди спостерігається певна втрата індивідуальності каналів, тих особливостей і родзинок, стилю їх ведення, через який підписники обирали саме той чи той книжковий блог. Побачивши дієвість реклами на книжкових телеграм-каналах, видавці стали її активно замовляти у блогерів, і тепер книжкові канали часто рясніють однаковими рекламними матеріалами, чимось нагадуючи старі добрі телеканали. Як це часто буває при збільшенні авдиторії, багато блогерів стали вести свої канали більш «причесано», поступово відмовляючись від свого колишнього індивідуального стилю, нехай подекуди навіть різкого і «хуліганського», але саме їхнього і унікального, такого, який раніше вирізняв їхні матеріали і саме цим свого часу привабив читачів.

Звісно, якісне ведення блогу потребує дуже багато часу, зусиль та енергії, і коли блог стає основною роботою і основним джерелом прибутків, то це діло якось треба монетизувати, і це цілком нормально. Та все одно, здається, із поступовим перетворенням блогів у «доросле» медіа звідти зникає та особлива атмосфера особистих маленьких медіа, єдиною місією яких було розважити їхніх авторів та вузьке коло підписників.

Скандали! Вони продовжують вирувати, і це, як ми не раз зазначали, є своєрідним маркером того, що ринок живий, все кудись рухається, розвивається, і те, куди це все рухається і як саме розвивається, не залишає байдужим ні книголюбів, ні тих, хто ці книжки створює. Тож тут радше варто буде тривожитися тоді, коли кількість і температура срачів сягне небезпечно низької межі, що означитиме збайдужіння спільноти до книжково-видавничих питань.

Цього року нам також вдалося встрягнути у масштабний скандал із книжкою «Легенди Смарагдового острова», видання якої ми врешті вирішили скасувати. Та, на відміну від кількох попередніх випадків, вважаємо, що цього разу нам прилетіло цілком по ділу і заслужено, бо хай яким чудовим і корисним мав бути цей проект, нам усе ж не варто таким коштом легалізовувати неприйнятну позицію і обурливі висловлювання співавторки книжки, Васіліси Мазурчук, які ми геть не поділяємо. Видання цієї книжки стало б такою легалізацією, принаймні з нашого боку, чого ми найменше б хотіли. Добре, що це сталося все ж на етапі, коли книжка вже була у друці, а не тоді, коли б ми мали на складі готовий наклад, який би все одно не стали б розповсюджувати. Погано, що цього не сталося раніше, а усвідомили ми це лише внаслідок грандіозного скандалу, який у кінцевому підсумку виявився для нас доволі корисним.

Книжкову спільноту продовжують лихоманити скандали з неякісними перекладами. Читачі все прискіпливіше ставляться до рівня перекладів, які їм пропонують видавництва, і більше не погоджуються споживати халтуру. Деякі видавництва реагують на такі випадки доволі оперативно, визнають свої промахи і обіцяють у майбутньому ретельніше ставитися до підбору перекладачів і подальшої роботи над книжками, а деякі навіть вимушені відкликати вже готовий наклад з магазинів і робити новий переклад, але останнє – це лише поодинокі випадки, коли видавництву справді небайдужа власна репутація. Зважаючи на описану вище ситуацію з браком кадрів і стрімким ростом ринку, з нами ще довго залишатиметься проблема неякісних перекладів, адже, на жаль, дуже часто видавці поміж повільніше, але якісно, і швидко, але неякісно обирають саме другий варіант – це насамперед стосується великих видавничих компаній, які продукують велику кількість видань, не маючи змоги чи бажання забезпечувати контроль за належною їхньою якістю.

А ще цього року, здається, остаточно втопили нашу найшанованішу колись премію у перекладацькій царині. Мова йде про премію імені Максима Рильського, коли ще на початку цього року у номінації за переклад українських текстів мовами світу перемогу здобули головний редактор «Всесвіту» Дмитро Дроздовський на пару з подібним британським діячем Ендрю Шеппардом, редактором журналу британсько-російського товариства East-West Review (Great Britain-Russia Society). Здобули вони цю премію за комічно халтурний і бездарний проект перекладу англійською збірки дитячих творів «Ірпінь – мій дім» (видавництво «Саміт-книга»), яка, на справедливу думку переважної більшості фахівців у царині перекладу, а також Максима Стріхи, який на знак протесту вийшов із комітету премії, не має ні найменших підстав (за складністю, художнім рівнем, суспільним розголосом) для такого відзначення цією поважною нагородою. Після розголосу і скандалу, де проти такого нагородження висловилися чи не всі відомі перекладачі і дотичні до перекладу представники галузі, практично на пальцях доводячи, чому цей переклад є халтурою з-поміж халтур, а сама книжка взагалі геть не того рівня і значення, яке їй чомусь вирішили приписати деякі члени комітету премії, Держкомтелерадіо зреагувало і пообіцяло у всьому розібратися. Ага, розбиралися дев’ять місяців і ось нарешті розібралися – вирішили, що цей переклад і справді вартує премії імені Максима Рильського. Перекладацька спільнота шокована, Держкомтелерадіо з причини своєї ментальної особливості і далі не розуміє, в чому проблема, Дрозодовський із Шепартом відкорковвують шампанське, святкуючи завершення ще однієї культурної спецоперації, спрямованої на знищення найшанованішої колись премії у перекладацькій царині. Після таких карколомних і неймовірних пригод майбутнє премії імені Максима Рильського видається доволі смутним і непевним, бо тепер жоден перекладач, який себе поважає, не наважиться брати участь у такому несмішному корупційному балагані. Фініта.

Для детальнішого ознайомлення деталями перебігу тяжкої хвороби і передчасної смерті Премії імені Максима Рильського:

https://suspilne.media/culture/672002-pomilki-perekladu-j-google-perekladac-so-vidomo-pro-skandal-iz-premieu-maksima-rilskogo/

Як і раніше, цього року також продовжують розпилювати бюджети, тишком-нишком реалізовуючи мутні книжкові програми для обраних з непрозорими умовами участі і кількома видавництвами-бенефеціарами цього діла. За даними журналістського розслідування, посилання на яке наведено нижче, актуальність і якість реалізованих за цими програмами книжок доволі сумнівна, а самі книжки, якщо й були надруковані, переважно підгнивають на складах, бо виявилися нікому особливо не потрібними. І все це коїться на тлі війни, під час хронічної нестачі бюджету на поповнення бібліотечних фондів, які після звільнення полиць від російської книжкової окупації досі не отримали на заміну належної кількості українських книжок. Йдеться передовсім про програму підтримки книжок для «зміцнення національної єдності», яку проводив Мінкульт, та так хитромудро і таємно проводив, що, за словами переважної більшості видавців, вони вперше про неї дізналися вже після оприлюднення цього журналістського розслідування:

https://ngl.media/2024/11/14/byudzhetne-chtyvo/

Кілька днів у галузевих спільнотах активно обговорювали всі ці сумнівні довколабюджетні видавничі активності і матеріал розслідування перепощували та обговорювали навіть ті представники галузі, які зазвичай утримуються від висловлювань на подібні теми і не дають оцінок діяльності колег по видавничому чи культурному цеху. Але, на жаль, скидається, що все це закінчиться, як завжди. Тобто нічим. І наступного року одні знову будуть голосити про діри в бюджеті, критичний стан бібліотечного фонду і нестачу коштів на його поповнення, а інші, вочевидь, ті ж самі, продовжать мовчки пиляти і освоювати бюджет, провадячи фіктивні і нікому не потрібні програми і видаючи за ними такі ж фіктивні і нікому не потрібні книжки. Так, на нашому книжковому ринку є давні, старі, як світ, традиції, і це одна з них. Не сказати, що найкраща. Але яка вже є. Ха-ха.

Ще цього року аж надто часто вибухали срачі про українську транслітерацію японської мови. Срачі ці були люті й криваві, як японські фільми про смертельне протистояння нінзя та самураїв, у сотнях коментарях, що бурхливим кривавим паводком заливали спільноти у Телеграмі та Фейсбуці, навсібіч летіли відрубані катанами кінцівки та випущені тельбухи. Так зійшлися стара та нова системи японської транслітерації, так вони вперше подивилися одна на одну і зрозуміли, що суперечності їхні непримиренні, а безодня між ними нездоланна, і так вони почали свій запеклий бій, який триває і донині і якому досі не видно кінця-краю.

Оскільки ми не є фахівцями у цій хисткій і, як показує практика, вибухонебезпечній царині, то нам немає тут чого сказати. Але у підсумках цього книжкового року ми не могли не відзначити небувалу бурхливість обговорень саме цього питання, в якому зійшлися у запеклому побоїщі старий і новий світи української японістики.

Таким був для нас цей книжково-видавничий рік, такі тенденції, зміни та зрушення ми помітили. Звісно, це суб’єктивний погляд на ті процеси і речі, які особисто нам найбільше запам’яталися, бо за цей рік у книжково-видавничій галузі відбулося набагато більше всього, просто око зачепилося саме за ці речі, тож ми про них і написали. А ви, якщо буде настрій і можливість, пишіть у коментарях власні враження від книжково-видавничого 2024-го – цікаво буде звірити годинники і поглянути, що ми випустили з уваги.

Планами на наступний 2025 рік ми, як завжди, поділимося вже у перші тижні січня, коли перевал Нового року буде перейдено і десь на далекому обрії прийдешніх днів сонна весна почне поволі виборсуватися із летаргії довгого зимового сну.

Побачимося у наступному році – все найцікавіше попереду!