В книгарні випадково натрапила на цю невеличку книжечку і чимось вона зуміла мене зацікавити. Не останню роль тут зіграв зручний формат – якраз для жіночої сумочки ? Почала читати і все чекала коли ж сюжет розгортатиметься. Та згодом зрозуміла, що обрала неправильну тактику – ця книга аж ніяк не екшн. Це книга-спогад, книга-пам’ять, книга, де проза так нагадує поезію. Оповідь ведеться від імені чоловіка похилого віку, який намагається в просторах своєї пам’яті віднайти деталі зі свого дитинства та молодості. Пам’ять людська така мінлива, насправді. Здається, що деякі події і деталі ми пам’ятатимемо вічно, та минає час і ми маємо докласти значних зусиль, щоб принаймні відтворити “плівку” спогадів. А ще це історія кохання, яку я б зобразила в чорно-білому. І не тому, що все так погано, а просто, під час читання книги, виникають такі ж емоції і відчуття, як при перегляді чорно-білих старих світлин. Це цілком і повністю осіння книга, от просто 100%. І відкритий фінал тільки додає їй атмосферності. Не чекайте, що знайдете тут якісь відповіді і розв’язки, це просто спогади про життя, коли певні деталі стають зрозумілими лише через десятиліття прожитого і пережитого.
Автор: Yuliya Maleta
Джерело: Instagram
