Рецензія на книгу Євген Лір «Підземні ріки течуть» від Nata Hrytsenko

18/10/2018 о 00:12

…більшість оповідань «Підземних рік» набагато ближчі до вірду, химерної прози, ніж до жахів у класичному сенсі; сам письменник визначає збірку як екзистенційний горор – і тим самим підказує читачеві вектор сприйняття. Тут майже не буде відвертих лякачок, привидів, потвор і божевільних, бо як би це парадоксально не звучало, такі речі логічніше вкладаються у наше розуміння: маскультура постійно готує нас до зустрічі як не з примарами, так з одержимими, а план дій під час зомбі-апокаліпсису не відомий хіба що лінивому. Інша справа, коли страшне підкрадається майже непомітно, починаючись із маленьких деталей, крихітних логічних невідповідностей, що спершу видаються незначними (на кшталт чудернацького пташиного звуку за вікном чи дитячого сміху в порожній кімнаті), але далі крок за кроком розхитують підвалини раціонального мислення, що ним ми, як людські істоти, страшенно пишаємося.

Тому героїня «Хто на нашій стороні?» вперто шукає доказів власним видінням в інтернеті, а герой, знайшовши вдома моторошне гніздо з людськими рештками, найперше біжить до сусідів і просить викликати міліціянтів – щоб ті підтвердили, що бачать те ж саме, що й він. Тому в оповіданні «Крок» (створеному в шанованій вірд-письменниками формі щоденникових записів, хай навіть сьогодні на зміну паперу прийшли блоги) так детально занотовується перебіг душевної хвороби друга, з датами, деталями й діагнозами, у відчайдушній спробі віднайти матеріалістичне виправдання чужій трагедії. І саме тому закінчення більшості історій збірки – неочікувані, не до кінця зрозумілі, ба навіть абстрактні. Тому що ти не зможеш відзначити мить, коли остаточно збожеволієш, так само як ніколи не пам’ятатимеш початок сну, і не почуєш, як із тихим «пш-ш-ш» у голові перегорить останній запобіжник. Просто одного разу прийде воно, незвідане, незбагненне, і забере тебе із собою. Як темрява у «Атері». Як світло в «Острові». Як туман у «Ми». Тому що лише там, за межами всіх твоїх уявлень про світ, можна побачити Бога і зустрітися з брамником, психопомпом, який поставить тобі одне, найжаданіше й найважливіше питання. Шкода, що розповісти цю історію буде вже нікому.

Автор: Nata Hrytsenko
Джерело: Instagram

Хочу прочитати