Книги Пітера Воттса цінні глибиною. Адже нафантазувати майбутнє – це півсправи, а от продумати все до деталей, та ще й обґрунтувати, значно складніше. Якщо коротко виокремити сюжет, то наче нічого особливого, ми вже бачили і читали вдосталь книг, де людство все більше оцифровується і водночас балансує на межі загибелі. Лише у Воттса все дуже гарно продумано, і читання приносить задоволення (в першу чергу – немає банальних очевидностей, які псують враження від багатьох фантастів), хоч місцями продиратися крізь текст було реально складно.
⠀
Події у книзі відбуваються 14 років після подій, описаних у «Сліпобаченні». Головний персонаж, Ден Брюкс, вчений-біолог, доволі старшого віку, який чинить опір прогресу і не апгрейдить свій мозок. Він спокійно досліджує тварин у пустелі, та однієї ночі змушений тікати від зомбі, та опиняється у стінах монастиря двокамерників – монахів-науковців, які імпрувнули мозок та існують в стані колективної свідомості. Потім на сцену виходить вампірка Валері, і вони всі разом летять в космічну подорож. Зрештою, опиняються біля Ікара – генератора, який використовує енергію Сонця та транслює її на Землю. І тут відбувається найцікавіше – вони знаходять позаземне життя – розумну плісняву, яка, як виявилося, знайома із Сірі Кітоном (головним героєм «Сліпобачення»). Ця «істота» (?) провокує диверсію, внаслідок якої гине не лише більшість екіпажу корабля, але й сам Ікар, і це стає поштовхом до масштабних змін на Землі, де розгортається енергетична криза. Зрештою, Брюкс із кількома супутниками повертаються на рідну планету, але не самі. І тут в мене виникає питання – чи буде продовження? 🙂 щиро сподіваюся, що так.
⠀
Насправді, сюжет для мене в книзі виявився другорядним, найцікавіше – це науково-філософські ідеї автора про феномен життя, релігію, людство та людину, а також антураж: всі ці вампіри, зомбі, які тут зовсім не для того, щоб налякати, а просто органічна частка вигаданої автором версії пост-людства.
⠀
«Закони фізики були ОС якогось неймовірного суперкомп‘ютера під назвою реальність… Може життя це паразитична побічка заглюченої ОС?..»
Книга крута, та все ж місцями дуже затягнута. Зате це компенсується дуже красивим виданням від Видавництва Жупанського – це справжня насолода тримати цю книгу в руках, оформлення високого рівня. Сподіваюся, серія Ad astra ростиме, а я матиму що колекціонувати ☺️
Автор: Iryna Rodych
Джерело: Instagram
