Рецензія на книгу Олексій Жупанський «Першими до мене прийдуть діти» від Максима Андрусика

09/09/2020 о 21:17

Невже звичайну ввічливість кожен сприймає як слабкість людини, а отже, як сигнал мисливського ріжка до початку цькування?
⠀
Ось знову зіткнувся з прикладом альтернативної літератури. Я радий, що в короткому описі було сказано готуватися до суміші абсурду, реалізму і ядучого сарказму, інакше взагалі не знав би що робити.
⠀
Важко описати про що саме “ПДМПД”, але я все ж спробую…
⠀
Уривки історій про митця, бійця, робітника та творця, яка поєднує лінія, що проглядається лише коли напружуєш зір. І усюди існує Він — ким (чи чим) Він би не був (чи був). Перестрибуючи від працівника газети, який зустрічається з митцем на сайлентхільній станції, до напівмеханізованої дівчини-бійця, що живе у світі постапокаліпсису, тоді прямуємо на орвелівський Завод, де робітник починає сумніватися у світобудові, й, урешті-решт, до творця, який веде боротьбу зі своєю совістю і з суспільством.
⠀
Ніхто з них не є по справжньому вільними, та й поняття “свободи” стає суперечливим, адже усе стає площадкою для експериментів і спроб для Нього.
⠀
Мені дуже сподобалися моменти роздумів про “проблеми” суспільства і передмова сповнена “ненависті”. Читається легко. Але все одно я не зміг до кінця зловити ідею – відчуття, що тримаю лише один з мацаків і то той намагається вислизнути.
⠀
Оцінка: 7/10

Автор: Максим Андрусик
Джерело: Instagram

Хочу прочитати