Три роки вже не можу написати рецензію на цю книгу. Бо це завше переростає в занурення в має дитинство та юність. В мої 90-ті, якби пафосно це не звучало. В мої 90-ті як я бачу їх зараз з висоти прожитих 35 років.
І чомусь бачу та рефлексую я ці роки завжди о 04.30 ранку, коли пам’ять наскільки чиста та прозора, як лінза, крізь яку видно не тільки те ще було, а й те як ти це сприймав, пережив та поставив на реверс своєї уяви. І ось о 04.30 ранку все це повертається. А прокидаєшся в такий час не від гарного життя. В цей момент згадуєш все, щоб відволіктися від реальності. Для мене це книжки. Так стоп.
От саме книга Жупанського і є для мене такою лінзою. І саме тому важко написати на неї рецензію.
Я не знаю як її сприймуть ті хто не жив в кінці 80их, 90их та на початку 2000их. Щось вони не відчують і не зрозуміють. Це мінус. Для мене, бо хотів, щоб побачили те що і я. І для них, бо не побачать. Але мінус на мінус дає що? Правильно – “БТБ!ЧГ”.
Колись я напишу більш розгорнуту рецуху, а може і монографію про цей роман, та і взагалі про творчість Жупанського, а чого б і ні.
А зараз можу сказати тіки таке, якщо вам подобається проза Пінчона, Сорокіна, Орбітовського, Шевчука, Лавкрафта, Ульяненка, то сподобається і неперевершений(саме так) текст Олексія Жупанського “Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек”.
Автор: Євгеній Твердохліб
Джерело: Facebook
