Рецензія на книгу Ніл Стівенсон «Снігопад» від Андрія Драгана

10/02/2023 о 12:06

Що б Ви сказали про роман в якому бос мафії власною персоною літає вибачатися перед клієнтами яким вчасно не доставили піцу, один з головних лиходіїв алеут, що їздить на мотоциклі з ядерною бомбою в колясці, багатій замість яхти купив авіаносець, присутні православні п’ятидесятники, український ядерний фаз-гранж, галайбалаї, а Брюс Лі був піратом, і його застрелили з кулемета який називався Голос Розуму. Виглядає як породження нездорової фантазії? Насправді це роман який є одним з стовпів кіберпанку і фантастики взагалі, а журнал «Тайм» навіть включав його в перелік ста книг які необхідно прочитати.

Щодо загального враження то, по перше, книга дуже динамічна. Вона стартує з карколомних перегонів доставлятора піци і стрімко мчить до фіналу. Сцени боїв на мечах, гонитв, перестрілок становлять, напевно, відсотків сорок тексту. І, по друге, дуже іронічна. Автор іронізує над японцями, федеральним урядом, секретарями, кіногероями, мафією і цей список можна продовжувати довго, часто оповідь балансує на межі абсурду, а у парі випадків цю межу навіть перетинає. І це, я думаю, основний недолік роману, якби він був трохи серйознішим, то вдалі жарти виглядали б набагато контрастніше.

Сюжет розгортається навколо хакера Хіро Протагоніста і дівчини кур’єра з прізвиськом Y. T., які розгадують таємницю наркотику з назвою «Снігопад». Події відбуваються як в реальності, так і в віртуальному Метасвіті створеному хакерами. Якраз завдяки Метасвіту книга набула певного культового статусу, особливо серед людей дотичних до цифрових технологій. Метасвіт нагадує віртуальну реальність чи онлайн гру і містить речі, яких не існувало в 1992 році (навіть Інтернет з’явився пізніше), але зараз про них знає кожен.
Ну і сам «Снігопад» чиє коріння сягає часів Шумеру, всі ці боги, зікурати, ме, гебреї вплетені сюди це просто чисте задоволення. Стівенсон розмірковує про зв’язки між операційними системами, машинною мовою і людським мозком, інформацією, релігією та вірусами, людьми і комп’ютерами.

Щоб вловити справжній настрій цього роману, напевно, треба трохи відчувати атмосферу початку 90-х, тоді певне божевілля присутнє в ньому стає зрозумілішим.

Містить багато ненормативної лексики і одну інтимну сцену, яка закінчилась конфузом.
Безумовно варто почитати.

Автор: Андрій Драган
Джерело: Facebook

Хочу прочитати