Здається, я стала фанаткою Девіда Лінча, не глянувши жодного його фільму (справді, якщо ваш фільм не схожий на “Панду кунг фу” або “Месників” не кличте мене). Біографію Гема я теж люблю більше, ніж його твори. Тому це норм.
Лінч – людина, якою хочеться познайомитись, бо слава не зробила з нього небожителя, він все такий же дивовижний слухач і цікавий співрозмовник, який справді звертає увагу. Всі, хто з ним працював, прагнуть знову долучитись, бо там добре.
В чому секрет?
Медитація?
Неймовірна організація?
Думаю, в основному в тому, що Лінч – хороша людина без всяких але. Не якесь мудило, що прикриває геніальністю паскудний характер. Він любить творчість і все, що з нею пов’язане. Відповідно і людей, з якими творить. Тому з ним легко, як легко з тими, хто тебе любить. Він болісно реагує, якщо йому заважають творити так, як він це бачить. Всі ми захищаємо те, що любимо.
Дивно читати таке про майстра темного, моторошного і дивно (реклами в нього взагалі якісь наркоманські. Ви adidas у баченні Лінча краще вночі не дивіться).
І біографія, і мемуари – це вельми цікавий прийом. Спочатку читаєш спогади інших людей, а потім Лінч коментує, як це все виглядало з його боку. Часом думки зовсім протилежні, а часом суголосся вражає.
Думаю, ця книжка майже надихнула мене глянути щось з Лінча. Але поки не можу визначитись. Якщо ви дивилась щось, то радьте. Дякую!
Автор: Julia Dutka
Джерело: Instagram
