Буалем Сансаль 2084. Кінець світу. Антиутопія, що змикається з одного боку з відомим романом Орвела, а з другого – з “Покорою” Уельбека. Власне, “Покору” в цьому контексті можна було б назвати “Кінець світу. Початок.” Буалем Сансаль, франкомовний алжирський письменник, має змогу на власні очі спостерігати, скажімо так, надмірну релігійність в дії. І вона його добряче лякає, про що, власне кажучи, і говорить цей твір. Сансаль чітко виводить критерії релігії-переможниці, взявши за основу добре відоме йому мусульманство. Якщо в суспільстві Орвела, з яким автор весь час полемізує, релігія як така відсутня, а минуле весь час переписується, то в суспільстві Сансаля минуле взагалі зачищене до чорної землі. Його нема. Дні мешканців зайняті ритуалистикою, паломництвами і священною війною. От на цьому й спіткнувся головний герой – пропаганда говорить, що всіх ворогів Абістану переможено, але джихад продовжується – є загиблі, є полонені. Пошуки Кордону між Абістаном та іншим світом стали для персонажів, котрі ще не втратили можливість логічного мислення, чимось на зразок пошуків Святого Грааля. Та чи є цей Кордон взагалі… Теократична диктатура на думку автора ще жахливіша, аніж диктатура орвелівського ангсоцу, бо релігія не дає можливості навіть для думкозлочину, думки розчиняються в ній, і репресії вже направлено проти чисто формальних промахів, від яких не гарантовано нікого. Тому пошуки Кордону ведуться не для того, щоб утекти -можна покинути країну, але не власну душу. Книга читається майже як документалістика – теж орвелівський стиль. Тому для шанувальників “1984” це знайома читанка, як знайомим є і відчуття жаху перед майбутнім.
Автор: Мирослава Горностаєва
Джерело: Facebook
