Публікації

О цій порі, коли і без того потріпана й ветха тканина реальності ще дужче витоньшується, день, як ніколи тьмяний і короткий, вечірні сутінки починають западати ще з обіду, а темрява ночі – найнепроглядніша, ми традиційно підбиваємо підсумки видавничого року, востаннє озираємося назад, щоб побачити, що було зроблено, рефлексуємо над тим, яким цей рік був для нас і яким він нам видався для українського книжкового ринку загалом.

Отже, як не дивно, але схоже, що саме 2021-й для нашого видавницва був одним з найспокійніших за останні років п’ять. Щоразу зашиваючись у дедлайнах, ми, зціпивши зуби, давали собі обіцянки, що це востаннє, востаннє ми рвемо жили і з останніх сил намагаємося розтягти непіддатливу тканину часу, щоб встигнути видати книжку до Форуму / Арсеналу, заявленої презентації, кінця року тощо, а тоді, трохи віддихавшись, знову забували про ті обіцянки і знову починали цей самозречений і, по великому рахунку нікому не потрібний біг наввипередки з часом і самими собою. Здається, ми таки навчилися виконувати дану колись самим собі обіцянку і цього року нарешті утрималися від авантюр, пов’язаних з реалізацією будь-яких проектів у стислі терміни, ми більше не піддаємося на спокусливі пропозиції реалізувати на позавчора якийсь страшенно важливий і значущий проект і тим більше самі утримуємося від такого нерозсудливого планування. Як наслідок – комфортне відчуття заглиблення в роботу без жодного шкідливого для робочих процесів поспіху і коректний та правильний перебіг тих самих видавничих процесів. З іншого боку, керуючись багаторічним досвідом, ми чудово знаємо і розуміємо, що в деяких напрямах і на деяких етапах підготовки просто не поженеш, і це об’єктивна даність творчої роботи. Переклад багатошарового тексту з непростою авторською стилістикою, редагування складного і не завжди досконалого перекладу, авторський малюнок на обкладинку, коли художник хоче зробити це перфектно і досягти принаймні свого власного ідеалу – у подібних випадках просто не буває швидше, аніж є. Або ж буває, але тоді треба наперед розуміти, що це буде неякісно. Ми вже мали досвід, коли, скажімо, перекладачі, не розрахувавши свої сили й можливості на старті, намагалися прийти до фінішу, втримавшись попри все у часових рамках угоди, і в результаті здавали геть «сирий» переклад, на доопрацювання якого йшло ще удвічі більше часу і зусиль, аніж коли б перекладач просто мав можливість попрацювати над перекладом зайвих кілька тижнів чи навіть місяць. Тому, зважаючи на все це, поміж швидко і неякісно, або ж якісно, але не дуже швидко, ми вкотре обираємо другий варіант, і, сподіваємося, ви з нами в цьому так само солідарні.

Із суто видавничих досягнень, то для нас особисто цей рік нарешті став роком видання українського перекладу «Веселки тяжіння» Томаса Пінчона (переклад з англійської Тараса Бойка, післямова Максима Нестелєєва) – монументального проекту-важковаговика, роботу над яким ми розпочали ще в далекому вересні 2016 року – попри всі складнощі, які неодмінно вас супроводжуватимуть, якщо ви працюєте з текстами Пінчона, ми таки здолали цю літературну гору, і особливо хочемо подякувати Максиму Нестелєєву, який допомагав нам на всіх етапах роботи над цією книжкою, а також виступив одним з редакторів та автором чудової післямови. Тож ми відверто і безсоромно пишаємося, що «Веселка…» нарешті присутня в українській літературі і культурі, бо імпорт подібних до неї текстів і є однією з наріжних функцій нашого видавничого збіговиська.

Ще одна книжка, якою ми продовжили серію «Майстри світової прози» – це «Пастка» Еміля Золя у перекладі з французької В’ячеслава Кашука, один із найголовніших творів письменника, який за часів першої публікації страшенно збурив тогочасне суспільство за надмірну відвертість, брутальність і фізіологічність, водночас принісши Золя світову славу – читаючи роман, легко здогадатися, чому так сталося саме із цим текстом і чому саме його ми обрали для представлення письменника у нашій серії «Майстрів…».

Не стоїть на місці й наша одна з найдавніших серій «Лауреати Нобелівської премії» – на самому початку року в ній вийшла п’єса Жана Поля Сартра «Диявол і Господь Бог» у перекладі з французької Олега Жупанського, про яку сам письменник казав, що був би дуже радий, якби майбутні покоління з усіх його творів пам’ятали роман «Нудота», а також п’єсу «Диявол і Господь Бог».

Ми пам’ятаємо задекларовану колись нами мету видати увесь доробок Орвелла і всі ці роки послідовно її втілювали, тож цьогоріч українська Орвелліана поповнилася романом «Донька пастора» у перекладі з англійської Марії Головко, в якому Орвелл як завжди точно і влучно описує життя англійської провінції 30-х років минулого сторіччя, а ще розмірковує на свої улюблені теми свободи, прагнення до неї і тягар її здобуття, а ще – про місце жінки навіть у такому порівняно розвинутому суспільстві, як англійське першої половини двадцятого сторіччя.

Окрім того цього року ми видали «Бірманські будні» Орвелла у перекладі Оксани Гордієнко – другий роман письменника, в основу якого ліг період, коли молодий Джордж Орвелл з 1922 по 1927 рік служив у Бірмі полісменом в імперській поліції Великобританії. Це розповідь про темний бік Британської Індії, що викриває неприємні та ганебні епізоди з життя імперії, які на власні очі довелося спостерігати молодому Еріку Блеру і які назавжди змінили його світогляд – ще до того, як він став Джорджем Орвеллом, одним із найшанованіших і найцитованіших письменників ХХ століття.

Не забули ми і про нашу дуже особливу серію «Альтернатива», присвячену сучасній оригінальній, майстерній та актуальній українській прозі – серію, яку страшенно любимо, і саме через це дуже прискіпливо ставимося до вибору текстів, які в ній виходять. Цього року це було перевидання роману Анатолія Дністрового «Місто уповільненої дії» – не менш культовий текст, аніж «Пацики», який продовжує ту ж тему неприкаянної юності на зламі епох. Роман жорстокий, правдивий і водночас красивий своєю чистою, незглаженою і брутальною літературно-життєвою щирістю. Ми взагалі дуже любимо творчість Дністрового про кінець 80-х і 90-ті і радимо придивитися пильніше до його романів, бо вони, на нашу думку, якраз з не такого вже й розлогого переліку того вартісного, що трапилося у новітній українській літературі з часів незалежності.

Нарешті відбулося довгоочікуване поповнення «Майстрів готичної прози» – серії про містичне, потойбічне і надприродне, в якій ми намагаємося зібрати всіх вагомих представників цього напряму літератури. Цього разу це зібрання творів Артура Мекена у перекладі з англійської Марти Сахно і ґрунтовною передмовою Євгена Ліра, куди увійшли всі найвідоміші знакові тексти письменника на чолі з культовим «Великим богом Паном». Мекен, як ніхто, заслуговує бути в цій серії, і ось нарешті він там!

Також ми нарешті продовжили серію сучасної польської фантастики і довколафантастики «Амальгама», і то як продовжили! Радек Рак з появою своїх перших текстів одразу збурив і приємно вразив літературну польську спільноту – двічі лауреат премії ім. Є. Жулавського, лауреат премії ім. Я. Зайделя, літературної премії «Ніка», премії «Шльонкфа» та премії Єврокона в категорії «Кращий роман». Радек Рак має дуже особливі авторські інтонації та філігранний і навіть приблизно ні на кого не схожий стиль оповіді, а окрім того, в його прозі є щось дуже особливе і непроговорюване, що можна відчути, лише читаючи його твори, пронизані дивним магічним реалізмом, а також трагізмом буремної європейської і польської історії початку ХХ сторіччя. Повість «Покликання Івана Мровлі» та роман «Порожнє небо» в українській версії вийшли під однією обкладинкою у напрочуд майстерному перекладі з польської Сергія Легези. А ще маємо сказати, що тексти Рака – це наш найкращий читацький досвід за останні кілька років, і ми справедливо вважаємо, що це література найвищої з усіх можливих полиць.

Також важливим і нарешті закритим гештальтом вважаємо появу першої книжки з двох запланованих, присвячених 125-річчю з дня народження знакового французького письменника-авангардиста, реформатора театру й філософа, а також засновника концепції театру жорстокості – Антонена Арто. До першої частини книжки «Театр і його двійник», яку упорядкував та переклав з французької Роман Осадчук, що також виступив ініціатором цього важливого проекту, увійшла знаменита збірка есеїв Антонена Арто «Театр і його Двійник». Друга частина є своєрідним двійником першої, теоретичної частини, тут представлені твори для сцени – п’єси та сценарії, серед них єдина п’єса, написана за принципами Театру Жорстокості «Ченчі», сценарій єдиного знятого Арто фільму «Пастор і мушля» та інші твори, а також листи й маніфести письменника. Завершує видання есей літературознавиці Тетяни Огаркової «Вільний та божевільний Антонен Арто».

І хоча, порівняно з іншими роками, цьогоріч маємо не такий вже й великий доробок виданих книжок, з іншого боку, ми встигли започаткувати та підготувати до видання багато крутих і вагомих проектів, які вже буквально днями здаємо в друк – про найближчі з них ви почуєте вже за тиждень-другий, коли ми оголошуватимемо передпродаж, про інші – у наших традиційних анонсах, якими ми ділитимемося у перші тижні нового року, коли все довкола ніжитиметься у постсвяткових лінощах а в холодильниках почнуть закінчуватися запаси святково-ритуальних страв.

Словом, у кінцевому підсумку цей рік визначаємо для себе як доволі результативний, нехай і останні його рясні плоди ми отримаємо вже в перші місяці року наступного.

*

А що ж український книжковий ринок загалом? Він є і за нашими спостереженнями та внутрішніми відчуттями, продовжує розвиватися, щоправда вже без тих різких, несподіваних і майже істеричних, але таких потужних рухів у бік стрімкого зростання й розширення, які ми із захватом спостерігали у 2015–2018 роках, і навіть мірою сил долучилися до тих неочікуваних позитивних стрибків. Тепер, коли зійшла перша хвиля ентузіазму як з боку покупців, так і з боку самих видавців і все відносно стабілізувалося, ми бачимо, що ринок лишається ринком, зі своїми більш-менш стандартними правилами і законами. І хоча український книжковий ринок ще далекий від насичення, все ж тепер на ньому вже не так порожньо, як це було у тому ж 2015, багато ніш починають доволі успішно заповнюватися і тепер геть не достатньо увірватися на нього просто з чимось українським, щоб бути впевненим, що на це щось знайдеться достатня кількість покупців.

Конкуренція зростає, причому не лише з боку українських видавців, з ринку продовжують вимиватися одноденні видавничі проекти, окремі етузіасти-ідеалісти та інші випадкові учасники, які масово сюди набігли на хвилі зростання 2015–2018 років, наївно вважаючи, що це дивожне у своїй динаміці зростання буде завжди, і що на цьому книжковому ельдорадо вони, не докладаючи особливих зусиль, всього за рік-два неодмінно намиють своє золото.

Натомість ми радо спостерігаємо, що попри пов’язані з карантинними обмеженнями складнощі, ті учасники процесу, які навіть видають доволі нішеву, специфічну і далеко не комерційну літературу, проте водночас чітко знають, навіщо вони це роблять, мають свою, хай подекуди й невелику, зате віддану авдиторію, почувають себе доволі впевнено – головне бути на своєму місці і знати, що та заради чого ти це робиш. Висловлюємо шану таким видавцям, адже у багато чому саме вони є тим головним видавничим форпостом, який тримає культурну оборону в найгарячіших точках нашого інтелектуального кордону.

Продовжує зростати популярність мальописів – все більше й більше видавництв, які спеціалізуються саме на візуальній літературі – за нашими спостереженнями вони мають доволі широку читацьку підтримку, і це чудово!

Тримає свої позиції нонфікшн, але тепер все ж увага остаточно змістилася до справді посутніх позицій цього напряму, водночас, здається, майже зник інтерес до друкованих квінтесенцій життєвих лайфхаків на кшталт «Економ воду в душі і вилизуйся як кіт» та «Як нічого не робити і стати мільйонером».

Триває на перший погляд невидима, але грандіозна й затята битва блогерів з телевізором, де обидві сторони за допомогою нехитрого лубкового контенту сперечаються за право володіти над темнуватою і до кінця незрозумілою свідомістю мас, які, залежно від віку і соціального статусу, поки що охоче поглинають іформаційні сурогати обох супротивних сторін. Але блогери все ж в рази популярніші саме у молодої авдиторії, за якою, як відомо, майбутнє і все таке. Звідси – очікувана висока продаваність книжок, авторами яких є популярні блогери будь-яких напрямів з купою підписників. В результаті зазвичай маємо такий собі копіпастиг ретроспективи за кілька років тих самих постів, які блогери розміщували на своїх ресурсах. Вочевидь актуальність переважної більшості таких видань навіть у середньостроковій перспективі доволі сумнівна: передрукований на сторінках новоспеченої книжки блог-контент назавтра вже ніхто не згадає, тож єдиний варіант – це сплавити наклад за кілька місяців чи хоча б півроку і забути про те. Але маємо все ж зауважити, що, здається, цей відносно новий тренд з нами дуже надовго – приблизно на рік, чи навіть півтора.

Попри всі прогнози і похмурі провіщення «експертів» і «провидців» цього діла, електронні книжки на українському ринку не те що не витіснили паперові, чи хоча б якось їх посунули вбік, але навіть не спромоглися посісти хоч якусь комерційно привабливий для видавців щабель. Тож, як і в минулі роки, констатуємо, що наразі питання електронних книжок для українському ринку все ще є неактуальним і ми не беремося навіть прогнозувати, коли ця ніша здобуде хоч якусь комерційну привабливість. І тут немає на кого кивати, бо, вочевидь, причиною такого стану речей є навіть не піратство і відсутність ефективних інструментів для протидії йому, а просто відсутність на нашому ринку хоч якогось вагомого читацького запиту на е-книжки. Це, звісно, не є добре, так само, як і не вбачаємо у цьому нічого аж такого поганого. Просто вкотре констатуємо, що нічим не підкріплені провіщення самопроголошених експертів про неминучий прихід до нас електронної книжки, як це часто буває, виявилися лише порожнім пустослів’ям, хоча й подеколи доволі гучним і навіть дещо нав’язливим.

Із сумом та певною тривогою змушені констатувати, що розпочате кілька років тому обережне та інколи завуальоване повернення російської книжки на український ринок цьогоріч остаточно утвердилося і набуло масового й відкритого характеру – тепер сайти і полиці найбільших наших книжкових операторів уже вщерть завалені російським імпортом, що значно послаблює не лише позицію українських видавців, але й сприяє культурній експансії ворожої нам країни, країни, з якою у нас точиться війна, країни, яка покладає колосальні зусилля для того, щоб ми перестали існувати як держава і як національно-культурне об’єднання. Такий стан речей важко пояснити, окрім цілковитої безпринципності і недалекоглядності як самих торгівців російськими книжками в сьогоднішній Україні, так і байдужістю держави до цього одного з найважливіших наших культурних фронтирів. І вкотре ми повторюємо очевидну для всіх, та, на жаль, не очевидну для відповідних державців істину: там де місцева культура поступається експансивній російській, рано чи пізно з’являються російські ж танки – ми вже бачили це на прикладі Криму і сходу України, і ми більше не хочемо цього бачити на іншій території нашої держави. Єдиним адекватним рішенням у цій ситуації вважаємо повну заборону російських книжок на українському ринку.

Попри постійне застереження експертів та гравців ринку про те, що значні перманентні знижки на книжки у довгостроковій перспективі негативно позначаться на книжковому ринку, цей рік також пройшов під знаком нескінченного параду знижок, які, по суті, перетворилися на звичний стан речей, коли знижки тривають завжди, а покупці тепер крутять носом при вигляді якихось жалюгідних -50%, очікуючи на «нормальні» -80%. Наслідком цього стало повне нівелювання самого поняття сезонних акцій і розпродажів, які за нормальних умов проходять вряди-годи, що ми особливо добре відчули на приладі Чорної п’ятниці, найголовнішої ярмарки знижок у році. З іншого боку, втомившись бурчати на головних операторів рітейлу – Книгарню Є та Якабу, багато видавців, забувши свою ще недавню принципову позицію, про те, що надмір знижок руйнує ринок, почали і собі запускати «три чорних-пречорних тижні зі знижками до -80% на все», які злилися воєдино з їхніми ж багатотижневими різдвяними розпродажами. Якщо вже так, то тоді, мабуть, більше не варто кивати на великі книжкові мережі і перейматися знеціненням книжки і зменшенням прямих продажів, а просто подивитися у дзеркало і запитати себе, як так сталося?

Те, що в попередні роки вже й так муляло око багатьом представникам видавничої і довколакнижкової спільноти, цьогоріч остаточно увиразнилося – це проблема експертної оцінки книжок, які створена УІК комісія відбирає для щорічних державних закупівель у бібліотеки. З року в рік переглядаючи переліки відібраних книжок, а надто маючи хоч якесь уявлення про рівень перекладів, редакторської та поліграфічної підготовки багатьох відібраних видань, не кажучи вже їхню про культурну важливість та актуальність, робимо невтішні висновки щодо кваліфікації представників комісії з відбору цих видань. Найкомічніший випадок трапився минулого року, коли члени комісії у процесі відбору переплутали Едгара По і Говарда Лавкрафта, відібравши для закупівлі другий і третій том Лавкрафта, а також перший том зібрання творів По, який відповідно сплутали з першим томом Лавкрафта – звісно, дрібниця, але показова. Важко зрозуміти мотивацію багатьох подібних рішень комісції, якими щороку рясніють списки держзакупівель. Звісно, нас тут легко звинуватити у власних шкурних інтересах, і, можливо, ми справді помиляємося, можливо, для українських бібліотек і, відповідно, для їхніх читачів, наприклад, замість перших і поки що єдиних перекладів українською «Утраченого раю» Джона Мілтона чи Старшої Едди – базисних зразків світового культурного і літературного пласту – актуальніше якесь умовне «Житіє Мурзіка»? Хто зна – як то кажуть, майбутнє розсудить.

УІК справедливо зауважує, що їм і так дуже складно щороку набрати потрібну кількість фахівців, які б на добровільних засадах, тобто безкоштовно, зголосилися б витратити тиждень-другий свого життя, відбираючи багатотисячні книжкові пропозиції, і ми їх тут чудово розуміємо. Та чи не варто у такому разі частину закупівельних коштів виділити на оплату фунціонування такої комісії і залучити туди справді кваліфікованих фахівців, які за достойну винагороду зможуть приділити достатню увагу процесу відбору книжок і при цьому будуть здатні відрізнити соціально і культурно значуще видання від халтурної абияк склепаної поробки?

Хай там як, але на наступний рік на державні закупівлі виділено рекордні для галузі кошти – близько 183 млн. гривень – тож принагідно дякуємо працівникам УІК і всім причетним за те, що змогли вибороти для галузі ці кошти, і сподіваємося, що у наступному році питання з комісією хоч якось вирішиться у кращий бік.

Здається, видавничі боги нарешті почули наші щорічні камлання, і держава нарешті усвідомила, чи, що вірогідніше, небайдужі люди їй допомогли усвідомити важливість успішного функціонування вітчизняної книжкової галузі і з’явилася надія, що у наступному розі книгарні нарешті отримають справді посутню й вагому підтримку у вигляді компенсації витрат на оренду приміщення – левову частку витрат і без того низькооборотного і малодохідного бізнесу. Збільшення можливостей для книгарень – це необхідна передумова для успішного функціонування видавничого бізнесу, розвиток вітчизняного книжкового ринку і як наслідок – зміцнення культури і зростання її резистентності до інвазії ворожого культурного фронту з боку РФ. Тож сподіваємося, що з боку держави це не виявиться порожніми обіцянками і книгарні справді отримають цю важливу і вагому підтримку.

З іншого боку, не можемо не згадати про окремі книгарні і навіть цілі книжкові мережі, які досі продовжують функціонувати за старими лекалами родом з нульових, чи навіть із дев’яностих – часів, коли книгарень було дуже мало, інтернет-торгівлі не було взагалі, як і прямих продажів, і видавці раділи навіть самому факту того, що їхні книжки беруть на безстрокову реалізацію, кошти від якої вони побачать у кращому випадку через роки, та й то не у повному обсязі, якщо взагалі побачать. Така тоді була, на жаль, ситуація і так тоді були змушені працювати. Тепер це виглядає страшенною дикістю та анахронізмом, що, втім, не заважає тим самим окремим книгарням і цілим книжковим мережам продовжувати працювати подібним чином – набирати книжки у видавців на реалізацію, а потім роками не розраховуватися за продане, паралельно висловлюючи стурбованість про занепад книжкового ринку і вимагаючи від усіх розуміння і підтримки. Якщо наступного року запрацює державна програма підтримки книгарень, сподіваємося на появу багатьох нових ефективних книготорговців, здатних співпрацювати з видавцями на чітких, прозорих і взаємовигідних умовах, що своєю чергою, можливо, стимулюватиме формування хоч якоїсь совісті чи ділової етики у вищезгаданих книгарень, або ж їх вимивання з ринку по причині абсолютної неефективності. З іншого боку, допоки існуватимуть довірливі видавці, згодні безкоштовно віддавати свої книжки і не отримати за це ні копійки, які дозволяють себе дешево і цинічно дурити, доти існуватимуть такі книгарні, але, все ж сподіваємося, це не надовго. У будь-якому випадку вважаємо таку діяльність шкідливою та шахрайською і сподіваємося, що жорсткі умови ринку розставлять все по місцях, і замість таких штукарів ми скоро отримаємо багато справді хороших сучасних чесних і динамічних книгарень.

Саме тому, зважаючи на все висловлене вище, ми давно майже остаточно відмовилися від практики віддавати книжки на реалізацію і тепер відпускаємо їх книгарням за передоплатою, за виключенням кількох давніх і надійних партнерів, з якими співпраця від початку була чіткою, прозорою і, як наслідок, результативною для всіх сторін. Звісно, це особиста справа кожного окремого видавництва – віддавати свої книжки на реалізацію і роками чути про те, що вони не продаються і відповідно не отримувати жодних виплат від тієї так званої реалізації, чи віддавати книжки за передоплатою тим книготорговцям, які знають, навіщо вони беруть ті книжки і зацікавлені в їхньому продажі. Особисто ми обрали для себе другий варіант і цілковито задоволені таким вибором.

Після дворічної перерви нарешті повернулися в офлайн дві найбільші книжкові події – Книжковий Арсенал та Львівський форум видавців. І якщо Арсенал пройшов на доволі успішному докарантинному рівні, то Форум, на жаль, цьогоріч суттєво здав позиції – це було відчутно і по кількості відвідувачів книжкового ярмарку та подій, які були прив’язані саме до книжкового ярмарку, і по відсутності звичної промоції події, і за настроями видавців, багато з яких були дуже засмученими через низькі продажі. Причиною цього вочевидь є невизначеність ситуації, пов’язаної із впровадженням локдауну і, як наслідок, складне рішення організаторів щодо проведення цьогорічного Форуму взагалі і дуже стислі терміни, які вони мали на його підготовку. У будь якому разі особисто нам немає на що жалітися, бо, як не як, а Форум для нас залишається однією з найважливіших та найулюбленіших подій книжкового року, а наші продажі на ньому майже досягли рівня найуспішних Форумів докарантинної доби. Причини цього вбачаємо у тому, що усвідомлюючи непросту ситуацію на ринку і перманентний багаторічний парад знижок у найбільших книжкових мережах, що очікувано мало призвести до відтоку продажів на Форумі, ми ще напередодні анонсували спеціальні знижки на всі наші представлені на ярмарку книжки, таким чином стимулюючи нашого покупця прийти і придбати книжки саме на Форумі, а не вже звичним чином в інтернет-крамниці великого оператора ринку. Як бачимо, в результаті це спрацювало і стало доволі наочним прикладом того, що нові часи книжкового рітейлу вимагають певних кореляцій підходу до участі у книжкових ярмарках, і якщо відвідувачам не запропонувати стимул прийти і купити книжки саме тут, то вони швидше і дешевше зроблять це де інде – зараз пропозицій вистачає.

А ще наше видання «Старшої Едди» у перекладі з давньоісландської Віталія Кривоноса отримало відзнаку Найкраща книга Форуму 2021 у номінації краще перекладне видання, і ми цьому страшенно раді, оскільки для нас традиційно це дуже дорога і важлива нагорода, а «Старша Едда» безсумнівно її вартує.

Насамкінець маємо зауважити, що, зважаючи на всі обставини невизначеності ситуації з локдауном, диво, що цьогорічний Форум взагалі відбувся, і тут ми маємо подякувати організаторам за рішучість і сміливість братися за проведення такого масштабного дійства в цих умовах. Зі свого боку ми дуже вболіваємо за улюблене свято книги у Львові і продовжуємо декларувати з нашого боку підтримку Форуму і людям, які його роблять.

Детальніше про наші враження від цьогорічного Форуму можна почитати тут:

На цьому, здаєтся, все – таким нам видався видавничий 2021 рік, такі ми помітили тенденції і такі маємо рефлексії щодо них. Ви ж зі свого боку можете написати в коментарях про те, що ми з якихось причин опустили, забули написати чи просто не помітили – так ми повніше зможемо побачити всю картину нашого спільного книжкового року, і, можливо, це стане початком якоїсь цікавої дискусії на тему.

Насамкінець традиційно хочемо подякувати нашим вірними читачам і соратникам у книжковій справі, адже ми чудово розуміємо, що без вас не було б і нас, і попри те, що напрями наших видавничих проектів ми обираємо доволі суб’єктивно, перш за все за їхньої цінністю та актуальністю для нас самих, ми дуже потішені тим, що ці наші спрямування та інтереси знаходять відгук у ваших серцях і осідають на ваших книжкових полицях. Дякуємо, що протягом цього року були з нами і сподіваємося, що так буде і в наступному, адже, як завжди, він буде ще кращий і цікавіший за цей.

Веселих і щасливих вам свят – побачимося на тому боці Новорічно-Різдвяного перевалу.