Про Мекена чув давно. Його розхвалював Лавкрафт, про нього дуже добре говорив Кінг. Тому коли почув що у Жупанського збираються його видавати, ще й у серії яку походу буду збирати всю, то питання про придбання було вирішено. Щодо видання. Мої естетичні уподобання цілком задовольнили. Приємно брати і гортати, кольорова гамма, оформлення обкладинки, вбудована закладка. Thats my fetish)
Щодо наповнення. Це збірка оповідань з ранньої творчості. І знаєте.. я не можу сказати що мене пройняло. Мені постійно чогось не вистачало і іноді сприйняття тексту буксувало й виходило з режиму “інформація образами заливається мені в голову” в режим “треба прочитати ще ось цю сторінку, далі мабуть буде легше”. Так було аж поки я не зрозумів чим для мене є ці твори. Це листівка. Від неї не варто очікувати нових образів, глибоко прописаного світу чи персонажів. Але з іншого боку це чудове словесне оформлення, стильне й концептуальне, деякими абзацами прям смакується. Це можливість доторкнутись до епохи в якій жив автор, не зрозуміти, ні, просто отримати красиво оформлену листівку, як лист в пляшці, через сто років, з законсервованим повітрям і його запахом. Це естетично довершена річ, одна з тих картинок на яку можна довго аутувати, яка вселяє неясну тривогу і похмурі спогади про шепіт під ковдрою, про постукування гілок дерев у нічне вікно, про химерні тіні на межі видимого. Листівка не роскаже вам що й до чого, вона просто нагадає про речі які ви й так знали. Пробудить це знання, якщо ви його забули. Що іноді надвечір краще пришвидшити кроки щоб дійти додому і не озиратись, що є стежки по яким краще не ходити, що вночі на деякі пагорби й поля краще не потикатись. Що малий народ це не Пітер Пен, а щось про що краще говорити лише при сонячному світлі. Бо денні слова іноді так схожі на нічні слова, але по різному їх говорять і по різному їх слухають.
І от якщо його сприймати саме так то це чудовий зразок такої літературної листівки з благословених часів до Першої війни.
Автор: Олександр Сивирин
Джерело: Facebook
