Нема тіла, нема душі. Нема матерії. Нема німоти. Нема омани.
Продовжую мандри по альтернативній українській літературі. Цього разу — збірка оповідань, а мені про них завжди найскладніше писати.
Підземна ріка тече крізь усі оповідання, які вмістилися на сторінках книги: спільні символи, мотиви, місця, події, неістоти, кольори, звуки, метаморфози, світи пронизують читача, проходять крізь кору головного мозку і потрапляють у душу (чи що там має бути).
Доволі моторошні оповідання, які знаходяться на межі вигадки і реальності, на межі вірю та не вірю, на межі…
Я б сказав, що “Підземні ріки…” своєрідна підготовка до трилогії “Хассара” не лише автора, але й читача, бо дозволяє зануритися у екзистинціальний герор, скуштувати його і хотіти ще, бажати продовження, жадати…
Як “читач з досвдом” я не зміг посатвити 10 з 10: був “жах”, але мені не вистачило відчуття “трепетного жаху” (який своєю пустотою огортає єство і забирає у простори Хаосу).
Оцінка: 9/10
Автор: Максим Андрусик
Джерело: Facebook
