Рецензія на книгу Томас Пінчон «Веселка тяжіння» від Elena Shruti
Вирішила не відкладати, а завершити справу вже зараз. Відгук мій особистий, без претензій на літературознавство. Отже
Ну, по-перше – як мене занесло на ці галери? Прочитала “Місячне сяйво” Майкла Шебона, там ця книга згадувалась головним героєм, тобто, її дійсно звичайні люди читають? І я зможу? На Ґудрідзі додали олії до вогника, назвали “Місячне сяйво” Майкла Шебона фанфіком на “Веселку”. Далі рекомендації від бувалих читачів – не зациклюватись на тому, щоб зрозуміти одразу все з першого разу, головне читати, читати й дочитати.
Щодо сюжету. Головна героїня роману – німецька балістична ракета Фау-2 (V-2), саме навколо неї все й крутиться. Починається дія книги в Лондоні, під час обстрілів цими ракетами наприкінці 1944 року. Головна небезпека в тому, що її не чути, коли вона летить, і куди, спочатку вона підривається, а вже потім чути звук вибуху. Тобто, передбачити, куди вона пролетить, сховатися від неї – неможливо. Однак тут виявляється загадковий зв’язок поведінки та реакцій американця Тайрона Слотропа з прильотами ракет. Ним зацікавились таємничі “Вони”, і звідси все починає розкручуватися.
Нагадаю, що книга видана в 1973, девізом епохи було “Секс, наркотики, рок-н-рол”, і ось ми це все отримуємо в книзі, тільки замість рок-н-ролу будуть відсилання до кіно, музики, культури та історії в цілому 20-30-40х років. А ще в цьому коктейлі намішані фізика та органічна хімія, теорії Павлова і Фрейда, таро й спіритичні сеанси, електроніка й каббала. І головне – величезна порція параної та нашої улюбленої теорії змови.
Дія переноситься з Лондона на південь Франції, потім через Швейцарію до Німеччини в перші післявоєнні місяці. Але не очікуйте тут розповідей, розслідувань про злочини нацистів, про це згадується хіба що побіжно, тільки наскільки це стосується пошуків матеріалів про ракети. Ми бачимо Зону в той час, коли ще тільки вирішуються кордони між зонами переможців, Слотроп зіштовхується тут з американцями, англійцями, його суперником виявляється радянський офіцер Чичерін, серед пригод – перегони в тунелях Нордхаузена (підземний завод з виробництва ракет з розташованим поруч концтабором Дора), втеча на повітряній кулі, вторгнення на територію проведення Потсдамської конференції, подорож на кораблі “Анубіс”, і ще багато чого.
Тепер про те, що робить читання цього роману справжнім викликом (як на мене). Це не просто секс, це дуже натуралістичні описи практик садо-мазо, не обійшлося без педофілії та інцесту (частково можна пояснити перверзіями нацистів, впливом Набокова, у якого Пінчон навчався, але все ж…), вистачає й іншого натуралізму. Не сказати, що всього цього дуже багато, в цілому, із 900 я б хотіла “розбачити” з десяток сторінок, але вважаю, що маю попередити.
Із того, що запам’яталося “по хорошому” можу пригадати Банановий Сніданок на початку книги, смішна сценка пригощання американця традиційними цукерками з неймовірними поєднаннями смаків, описи туманної передріздвяної Англії, епізод на пляжі з восьминогом, ті ж перегони, подорожі по Зоні, біографія безсмертної електричної лампочки)), неймовірно гуморний “пленум зі створення нової туркестанської абетки”, ще багато чого.
До речі, книга несподівано виявилась актуальною, наведу пару моментів.
Вище згадуваний Чичерін проводить якийсь час у засланні в Казахстані. Пінчон навіть звернувся тут до історії, розповівши про повстання 1916 року проти Росії, яке було задушене. І як Петербург звинувачував у тому турецьких та німецьких шпигунів та європейську геополітику.
Прочитала я це. А через 3-4 дні почалися протести в Казахстані, ви пам’ятаєте, звісно, кого в цьому звинувачували росіяни.
А от другий момент не дуже приємний та трішки тривожний. Ми живемо в Абу-Дабі, і це місто вже двічі за останні тижні намагалися обстріляти ракетами. І мимоволі згадується ця книга.
Автор: Elena Shruti
Джерело: Facebook
Залишити відповідь