Чому біографія Черчіля авторства Себастіана Гаффнера варта прочитання – незважаючи на, або завдяки? її коротенькому обсягу?
Давайте дивитися.
По перше, авторитет автора. “Ти хто взагалі?”)) Якщо мова іде про біографії (та і про будь-який нон-фікшн, але про біографії особливо) – є сенс поцікавитися, а чий погляд на певну особистість ми збираємося приміряти на себе. Бо якщо вже нас чомусь і має навчити доба диванних експертів, так це тому, що звучати переконливо (або бодай голосно) це одне; і зовсім інше – бути об’єктивним.
Тож – Себастіан Гаффнер. Насправді – Раймунд Претцель; німець з сім’ї педагога-реформатора (вже цікаво). Ще цікавіше стає, коли дізнаєшся наступний факт: коли Черчіль прочитав написану Гаффнером у 1940 році “Німеччину: Джекіл і Гайд”, то був настільки вражений, що звелів прочитати книгу кожному члену Воєнного кабінету міністрів. Тобто Черчіль рекомендує; навіть якщо не саме цю книгу, то самого автора. Врахуємо.
Доречі, підказка: читайте у книгах усе. Бо я про оце “Черчіль був вражений” дізналася от тільки-но, хоча книжку прочитала з місяць тому. Довідки про авторів теж можуть бути цікавими;)
Тепер власне про саму біографію.
146 сторінок. WTF, Жупанський?!? Невже Черчіль не заслуговує хоча б двохсот+ сторінок???))
Але насправді закиди щодо такого маленького обсягу – на мій погляд, абсолютно не виправдані (бачила їх у інших відгуках).
На Арсеналі, де я нарешті придбала цю книженцію, – було повно Черчіля. Книжки про нього, книжки його авторства, – якщо ви зацікавлена особа, то #укркниговидав має чим вас порадувати.
То чому ж я почала знайомство із Сером Уінстоном саме з книги Гаффнера, і чому вам раджу?
Якраз через її обсяг (ну і, звісно, через якість, тут я сподівалася на репутацію видавництва, і ура, не помилилася).
Невеличкий камінаут – історія завжди була моїм слабким місцем. От від слова зовсім. Я знала, що є піраміди і давній Єгипет (ну ок, це вже скоріше завдяки Роминим енциклопедіям згадалося:)), про 2 світові війни; про холодну війну між США і СРСР. В принципі всьо. Якщо ще щось і забиралося у голову – то завдяки художній літературі та попкультурі (як-от Дюма з його мушкетерами). І якщо вже такий профан як я хоче спробувати розібратися у історичних персоналіях – то отакі коротенькі, але змістовні біографії це те що лікар прописав.
Ще одна причина, чому мені подобається саме такий формат – присутність вдома дитини, яка цікавиться історією. Якою б заманливою не виглядала біографія на 600 з гаком сторінок – Ромич її точно не візьме переглянути. А от таку тоненьку – аж бігом. І набагато більше шансів, що дочитає. Тож дидактичну функцію теж реалізовано)
Звісно, у Гаффнера – свій погляд і на погляди Черчіля, і на його рішення. Звісно, інші автори можуть інакше оцінювати той чи інший факт біографії, і відповідно, робити інші висновки. Звісно, мені як дівчинці хотілося би більше про Клементину, дружину, яка була не просто “супутницею життя”, а людиною, якій Черчіль довірив “заглянути в очі Сталіну” – і привезти додому свій вердикт.
Очевидно, жодна біографія, і тим паче така коротенька (і тим паче таких велетнів) – не може бути вичерпною і на сто відсотків об’єктивною. Але – чи насправді це аж так надважливо? Дуже сподіваюся на цікаву дискусію навколо цих питаннь на #26bookforum, де окрім Черчіля, представлятимуть і біографію Рузвельта, яку я обов’язково придбаю. І вам раджу (і Черчіля, і Рузвельта;))
Бо якщо цікавитися максимально повним життєписом, як от на 600+ сторінок, будуть лише фанати, – то мати загальне уявлення про особистості такого масштабу має кожна освічена людина. “Бо тому”))
Автор: Vera Karasjova
Джерело: Facebook
