Публікації

Рецензія на книгу Пол Андерсон «Патруль часу» від ГАРТ. Хроніка суб’єктиву

Доволі пізно після виходу цієї книжки українською я взяв її до рук, а тому очікування ґрунтувалися на відгуках та враженнях тих, хто вже мав радість її почитати. Шість сотень сторінок – непоганий об’єм, але, оскільки це збірка оповідань, то міг поглинати її невеликими ковтками. З неї розпочався читацький рік і це був непоганий вибір. Детальніше – далі:

ПАТРУЛЬ ЧАСУ
Знайомство з Патрулем часу вважаю успішним. Й хоча наче доволі «наукова» тема – про часові подорожі, проте для Андерсона це всього-навсього тло, на котрому розвивається сюжет. Він не надто заглиблюється в часові парадокси, описуючи їх поверхово, проте доволі точно. Патруль дотримується правила, що те, що сталося, повинно було статися, тож намагатися вбити в минулому тирана чи ж навпаки – запобігти чийомусь вбивству – це річ, яку вони відвертатимуть, аби час зберігав свою структуру. Та все ж історію не творять пересічні жителі, тому, якщо відступити на крок в сторону, то не так уже й страшно.

ЧОЛОВІК, ЯКИЙ НАВАЖИВСЯ СТАТИ ЦАРЕМ
Автор набрав обертів, сюжет набрав насиченості, а часові подорожі – розгалуженості. Як і будь яка хороша історія, ця починається з жінки, а далі, як-то завжди буває, герою варто йти проти закону, ламати усталений устрій і піддавати ризику не тільки власне життя, а й історію всього світу. Хоча, якщо по факту, історія кохання тут лиш для затравки, а основні перипетії – небезпека маніпуляцій з минулим. Звісно, коли навіть царі – в’язні власного положення, змінити хід історії доволі тяжко, що лиш на руку патрульному часу. Однак, як і будь яка хороша історія, ця закінчується новою драмою.

НЕЧЕСНА ГРА
Вже на третьому оповіданні розкривається відверта пригодницька динаміка з сумнівним минулим і невідомим майбутнім. Експедиція, якою веде читача Андерсон, розказуючи історію Азійських країн та географію Берингової протоки, сходу Євразії та заходу Північної Америки. Тож це не лиш фантазії автора, а наче його пошуки у сторінках історії підозрілих проґалин, потенційних можливостей і невикористаних шансів хронік імперій для заповнення своєю версією подій, у якій існує Патруль часу. І ось уже на третьому оповіданні він сіє сумнів у «чесній грі» данелліанців, котрі є кураторами Патруля. Поки що просто сумнів.

DELENDA EST
З кожним оповіданням градус подій зростає, а цього разу на кін поставлено не просто виконання якогось завдання Патруля, адже мандрівники, по суті, на момент подій перебували у відпустці, – ціною постало існування відомої історії загалом і Патруля зокрема. Герої перетворюються на потраплянців у невідомому світі і небезпека щонайвища. Змінивши одну подію в далекому минулому Андерсон вибудував зовсім інший хід історії, яка здійснилася, а шукати ради в іншій світовій історії – річ докорінно інша, аніж запобігати її зміні у визначений момент. Єдиною заковикою, яка турбує, стала стріла часу, адже історія – це сукупність подій, які вже сталися, і те, наскільки довго чи швидко вони відбуваються в майбутньому, не впливає на потік часу в минулому. Потрібно більше слів, аби це пояснити, однак ця умовність потрібна для фізики часу – авторові ж стала на заваді, а тому, будучи агентами Патруля, мандрівники в часі мислять зовсім не як мандрівники в часі.

ГІБРАЛТАРСЬКИЙ ВОДОСПАД
Це коротке оповіданнячко – наче тимчасова перерва між серйознішими турботами Патруля. Головний герой цього разу інший, історія – романтичніша, наче нагадування про те, що навіть таким могутнім патрульним часу притаманні прості людські почуття – закоханість. Історія проста та очевидна, навіть патрульні виглядають надто недалекоглядними, та все це дозволяє показати момент, що, маючи змогу маніпулювати часом, одна людина може стати дюжиною людей, а то і більше – головне мати стимул до цього.

І СЛОНОВУ КІСТЬ, І МАВП, І ПАВ
Розміри оповідань ростуть, як і росте розуміння закоханості Андерсона в історію. Час – засіб, аби розповісти про різні епохи та різну культуру, описати людей та їхні відмінності. Будні позачасового агента вимагають кмітливості, хоробрості та багатьох інших вмінь, а коли супротивник наділений такими ж якостями, то розвідка, аналіз, планування та виконання плану змушують користатися усіма вміннями одразу. Та цього разу у патрульного Еверарда є відданий помічник Пуммаїрам і цього відчайдуха хотілося би побачити і в майбутніх оповіданнях. Власне, історія цього разу також глобального характеру і каверза лиходіїв, котра відбувається за майже тисячу років до Різдва Христового у місті Тирі, рівноцінному Єрусалиму, кардинально може змінити розвиток світової культури та світу загалом, тож завадити цьому варто рішуче і з врахуванням наслідків, а тому обережно. Та ризику, як завжди, не уникнути.

СМУТОК ОДІНА ГОТА
Це вже не оповідання, а наче маленький роман про іншого героя, простого дослідника в лавах Патруля – Карла Фарнесса, а Менс Еверард з’являється лише побіжно. Та ще приємне воно тим, що оповідь ведеться про остготів часів четвертого століття, а це територія сучасної України, тож ніби заглядаєш у минуле власної країни, хоча згодом ці племена покинули наш край. Часові петлі небезпечні і часто ти не можеш знати, чи не перебуваєш в одній з них, доки усвідомлено не візьмеш у участь. Не тільки ж про часову петлю – тут і про любов з різних епох тривалістю в кілька поколінь, про сім’ю та сімейні обов’язки, а також про обов’язки патрульного часу і обов’язки перед історією. Хороше оповідання закінчується драмою, тут же драма зі зрадою та спостеріганням, як близькі люди відходять у вічність одні за одним – неуникна річ патрульного часу.

МОРСЬКА ЗОРЯ
Якесь аж сумне оповідання. Хоча тут вперше в Менса Еверарда з’являється романтична лінія, однак робота позачасового агента не та, де вдасться завести сім’ю. Історія цього оповідання – наче детектив, котрий мають дослідити патрульні часу, як і Історія загалом – низка подій, між якими історикам варто встановити зв’язок, опираючись на ті дані, яким невблаганний час дав милість досягнути наших днів. І хоча він і пружний, хоча його часові лінії гнучкі і при змінах все ж виходять у звичне русло, інколи варто дуже постаратися, аби одну з ліній, що ненароком відбилася, направити на колишню путь. Оповідання про германські племена і їхню боротьбу з Римською імперією – Андерсон мав і тут неабияке дослідження, адже тих племен – тьма тьмуща, я зможу пригадати лиш кілька. Висновок можу зробити лише той, що людина, яка дійсно вірить у своє призначення, здатна змінити хід історії.

РІК ВИКУПУ
Коли в час втручається злочинець, або ж антагоніст, що має хоч якийсь план дій, його вплив на історію визначений принаймні для нього самого, цьому можна завадити, запобігти. Коли ж у час втручається випадкова людина з шістнадцятого століття, то можна уповати лише на добропорядність чи хоча би моральність випадкового часового мандрівника. На відміну від попередніх оповідань це дихає щирим пригодницьким духом, навіть певною несерйозністю, хоча загроза, як завжди, цілком реальна – доля історії світу. Знову Менс Еверард зав’язує нові романтичні зв’язки, а ще при тому, що жінки перед ним із його манерами не можуть встояти, то цьому часовому агенту личив би псевдонім «007».

СМЕРТЬ І ЛИЦАР
Останнє оповідання, наче прощальне слово читачу, – описує буденну справу позачасового агента патруля часу, а короткий розмір ніби додатково вказує, мовляв, усе це настільки звичне, що навіть не вимагає розлогого опису. Як і в більшості випадків, цього разу мова про період у минулому, який має надто вагоме значення, аби дозволити йому змінитися. У будь якому випадку все, що станеться на завданні, буде записане в історії як таке, що завжди мало місце, а історія новітня відштовхуватиметься вже саме від цього.
На фоні попередніх книг серії ця набагато легша, це книжка-відпочинок для любителя фантастики. Враження приблизно відповідають очікуванням, тож загалом це був приємно проведений час, хоча хотілося масштабу – його, якщо я не помиляюсь, варто очікувати у повноцінному романі «Щит часу».

Щодо самих вражень, то це наче ретрофантастика, наче перегляд фантастичних фільмів часів 80-х, що не дивно, беручи до уваги час написання деяких оповідань. Пол Андерсон однозначно був залюблений у історію, препаруючи епохи та події, наче досвідчених хірург, він подає причини та наслідки – фантастичні, проте цілком закономірні. Єдине, що це все виглядає наче підготовка читача до чогось грандіознішого, адже мають бути розкриті засновники Патруля, що керують ним з майбутнього, як і історія зустрічі антагоніста із «часовим терористом», котрий кілька разів з’являвся у оповіданнях. Ще хотів би зауважити, що специфіка збірки дозволяє створити на її основі цікаву екранізацію у вигляді серіалу, принаймні основну концепцію гріх не використати у якомусь масовому продукті, адже час «Назад у майбутнє» та «Термінатора» позаду, «Пітьма» хоч і чудова, але вимагає великої уваги, а «Тенет» – продукт однієї завершеної історії, яка хороша унікальністю. Тож, можливо, час екранного «Патруля часу» саме настав, вибачайте за тавтологію, адже кортить свіженьких подорожей епохами принаймні в кіно, якщо дядько Айнштайн, звісно, не помилявся.

Автор: ГАРТ. Хроніка суб’єктиву
Джерело: Facebook

Хочу прочитати