Публікації

Рецензія на книгу Олексій Жупанський «Першими до мене прийдуть діти» від Книгоголізм як альтер его

Бувають такі книги, які залишають по собі “щось”. Доводиться трохи порефлексувати для того, щоб наблизитися до розуміння прочитаного.

***

Коли я почав скуповувати книжки Видавництва Жупанського, то не замислювався хто такий Жупанський сам по собі та і не цікаво мені було.

Вкотре пролистуючи їх магазин, помітив набір чотирьох книг за його авторства по якійсь бросовій ціні одного кавуна. Я їх замовив і поставив на полицю “чекати свого часу”. Десь через тиждень після того, я прослухав подкаст від Бабай з Олексієм у гостях і зрозумів, що покупку я зробив правильну і потрібно прочитати ті куплені книги.

Так як стараюсь читати книги авторів у хронологічному порядку, то звичайно першою стала “Першими до мене прийдуть діти”

***

Роман розбитий на оповідання, які в кінці зводяться в одну точку, де все і пояснюється… Ні… Тобто так, але ні.

Кожний розділ – це окрема історія. Оповідання на грані горору та психоделічної фантастики.

Починається все на пероні провінційного містечка, де горе-журналіст намагається дістати матеріал для наступної горе-статті і саме тут він зустрічає тих дивних особин, які змінять його життя. Така собі пост-радянська готична замальовка.

До речі, ви майже нічого не дізнаєтесь про сюжет із цього допису. Бо кожна деталь може зіпсувати враження, якщо ви захочете прочитати даний роман. Тому тільки емоції та натяки.

Далі йде добротний постапокаліптичний фантастичний бойовик. З неймовірним сюжетом і харизматичною головною героїнею.

Потім йде Кривбас. Ні, це не місце. Це ім’я головного героя цього розділу. Простий роботяга Кривбас, який кожен день ходить на роботу, риє нікому не потрібну траншею, в обід п’є смагу і веде “філософські” розмови зі співробітниками. Але він відчуває, що щось навкруги не так. Чи є світ поза межами заводу? Чи робив він ще щось крім копання траншеї? Саме ці думки заводять Кривбаса туди, де питань з’являється ще більше. І не тільки у Кривбаса. У мене також.

В наступному розділі розказується про Тараса. Журналіста невдаху, якого всі оточуючі ненавидять за його характер. А сам він любить придумувати історії і записувати їх. Насправді більше і не розкажеш, не заспойлеривши весь смак. Але ця частина найважливіша і найсильніша у романі. Вона закручує весь існуючий смисл навкруги своєї осі і кидає вверх. І поки він летить униз вам доведеться встигнути все осягнути. Бо якщо ні, то все.

Поєднаний розділами сюжет зрозумілий і він просто чудесний. Абсурд, гротеск і авангард. Отримуєш кайф від кожної часточки. Але окремі пункти залишають у (не)блаженному невіданні, які доводиться додумувати самому (або надіятися на вдалі пошуки у наступних романах)
І от ми доходимо до найцікавішого. Післясмак. Чи вдалося в цій суміші альтернативної сучасної літератури вловити “щось”, згадане на початку?

Здається, що автор намагається знайти себе (хоча після вступу і може здатися, що “я” вже знайдене). Або автор намагається пробудити “себе” у читачі. Пошуком свого призначення може займатися кожен. Навіть той, кому раніше, нібито, це було не потрібним. А коли людина не змогла знайти свого місця у суспільстві, то і свою сутність важко витлумачити. Але що, якщо взяти все в свої руки і відбудувати з самого початку по новим схемам і правилам?

Автор: Книгоголізм як альтер его
Джерело: Facebook

Хочу прочитати