10/10. Найкраще, що прочитав з того, що вийшло за останні півроку. Орбітовський ідеальний оповідач. Історії які він розповідає (пише) прості, легкі, гіпнотизуючі, буденні та незбагненні як червоні штори чорного вігваму. В такий вігмам колись зайшли Кінґ, Баркер, Вайнонен, Стасюк, а вийшов з нього десь посеред запльованого братками, спального району польського міста Лукаш Орбітовський і занурив нас своїми історіями в жах буденного, безжального життя поточеного червоточинами крізь які сочиться чорний мед зла до якого ми всі так ласі, що і не помічаємо як тонемо у ньому, всі без винятку, загрібаючи його долонями на яких з пальця на палець стрибає диявол.
Збірка оповідань “Голова змія” вдало і грамотно скомпонована, і є посуті ретроспективою всієї творчості автора за якою можно прослідкувати зростання і становлення вже фірмового стилю Орбітовського. І тут є чому повчитися. Головне надбання Лукаша в оповіді яку він веде це відсутність надмірного словоблудства, що так притаманне тому ж Кінґу. Ви наче слухаєте гопника-з-району якого вигнали з третього курсу філософського факультету і який ще чудом не спився-сколовся, і в тюрягу не загримів. Все просто і ясно, але не понятно чим це закінчиться. І смішно, і страшно.
Рекомендую потужно. Читачам, бо насолода від читання Орбітовського 100%. Авторам які пишуть це чудова нагода поглянути наскільки високо піднялася планка майстерної оповіді в сучсвітліті.
Переклад Сергія Легези такий, що хочеться читати вголос. Браво!
Автор: Євгеній Твердохліб
Джерело: Facebook
