Публікації

Рецензія на книгу Джеймс Джойс «Улісс» від Сергія Однорога

Прочитав. Нарешті. Почуття суперечливі, але загалом книгою я задоволений.

Мій шлях до “Улісса” був доволі довгим. Вперше я почув про цю книгу десь у 90-х, наприкінці нульових хотів її купити і прочитати, та, як виявилось українського перекладу ще не існувало. Для проби я завантажив піратську копію “пєрєводу”, прочитав сторінок двадцять і все, не читалось далі ніяк. У 2015 році “Видавництво Жупанського” видало перший український переклад “Улісса”, але коли я надумав його придбати, то наклад уже розкупили. Тож я дочекався перевидання, та щойно воно з’явилося у продажі, тут же його придбав і майже відразу взявся за прочитання.
“Улісс” вважають чи не найважчою для читача книгою. Однак після її прочитання хотілось би не погодитись з такою думкою. Вірніше так: більшість епізодів книги, а їх загалом 18, доволі, так би мовити, читабельні, проте є декілька таких, котрі давались доволі важко. Переходи між епізодами доволі різкі, оскільки усі вони написані у різних літературних стилях, і мною особисто вони сприймались майже, як окремі книги, незважаючи, що все ж таки вони об’єднані одним сюжетом. Леопольд Блум, мешканець Дубліну, покидає зранку дім та дружину, вирушаючи у “мандри”, як Улісс (латинізований Одіссей), поринаючи, у загалом майже звичайний, але й не зовсім, для себе день, що триватиме для нього до пізньої ночі, а для нас більше семисот сторінок доволі щільного тексту. Тексту місцями доволі провокативного, а як на 20-і роки ХХ століття, навіть трохи порнографічного, хоча сучасному читачу таким він майже не здаватиметься. Джойс грається словами, майстерно веде полеміки устами своїх героїв, вибухає потоком свідомості, а у останньому епізоді абсолютно не використовує жодних розділових знаків, то ж читач самотужки виокремлює певні речення та створює свій індивідуальний темп для прочитання цього Джойсівського експерименту. Багато літературних прийомів використаних Джойсом для мене не стали несподіванкою, оскільки я їх уже зустрічав у більш пізніх авторів. Певні прийоми деякі українські автори використали ну майже по плагіаторськи, тепер, то я це знаю, а до Джойса і не здогадувався. Зрештою, я не літературознавець чи літературний критик, тому не буду поринати у нетрі досліджень “Улісса”, бо про цю книгу і так написано енну кількість монографій, докторських і т.д. Скажу, як читач читачам: для того хто прочитав достатню кількість книг різних, хоча б трішечки серйозних літературних жанрів, “Улісс” не стане нездоланною перешкодою. В іншому випадку, коли Ден Браун і Паоло Кольйо ваші улюблені автори, а хоч би навіть “Острів напередодні” Умберто Еко навіває непереборну сонливість, то від “Улісса” краще відмовитись. Мені ж “Улісс” сподобався на 16/18-х, а певні епізоди читались просто таки з захопленням.

Щодо перекладачів Олександра Тереха і Олександра Мокровольського, то вони здійснили титанічну працю, мені навіть їх шкода, при думці, як вони перекладали певні частини тексту, авторські новословотвори та багатющу Джойсівську лексику.

Автор: Сергій Одноріг
Джерело: Facebook

Хочу прочитати