Публікації

Рецензія на книгу Джеймс Джойс «Улісс» від Vania Dobrutskiy

Зізнаюсь: я до останнього вагався, чи писати про неї відгук. Зрозуміти цю книгу повністю практично неможливо: стільки всього треба прочитати/знати, аби зловити всі ноти її мелодії. Але це сталося: я прочитав “Улісс”. Вперше і, думаю, не востаннє.

Перед усім “Улісс”, на мою думку, дуже добре, аби стояв на столі кожного, хто пише чи хоче зайнятись написанням книг. Всі ті “Як писати книги”, “Як стати письменником” і т.д. – це добре, але з точки зору практики я ще не зустрічав кращого зразку для автора, аніж частини роману “Улісс”. Кожен розділ книги написаний іншим стилем, інакшими словами. Є розділ, що схожий на п’єсу, є просто розповідь, є галюцинація, описова частина, потік свідомості. Кожен пазл “Улісса” – ніби інша книга, хоча всі вони поєднані єдиною сюжетною лінією.

Тепер трохи про сюжет. “Улісс” – це історія одного дня життя одного героя. Блумів день на перший погляд нічим не відрізняється від рядового дня будь-кого з нас: Леопольд снідає, відвідує похорон, зустрічається з друзями в бібліотеці чи за келихом пива, спілкується з колегами на роботі. Спіймав себе на думці, що кожен наш день так схожий на Леопольдів четвер. Джойс вчить нас помічати кожну деталь, відчувати, думати, цінувати цей день. Теми, які порушують Блум з колегами, доволі непересічні, зокрема вони обговорюють творчість Шекспіра чи Гомера.

Є ще одна, лінія тривоги, що червоною ниткою пронизує наскрізь весь роман: відчуття зради. Блум постійно відчуває, думає, хвилюється щодо того, що його дружина Моллі може йому зрадити, але і приймає це, не роблячи щось, аби цьому протидіяти. Власне, і сам Блум може теж, про що свідчить один із розділів.

Не зважаючи на всю складність тексту, “Улісс” – дуже приємна при читанні книга. В ній багато гумору автора, непересічний красивий стиль написання: з купою лексичних засобів, прикрас і загадок. Джойс причаровує різноманіттям свого тексту: його багатством тем, лексики, смислів, відсилок. Не існує книги, у якій було б все, але існує “Улісс”, в якому надзвичайно багато всього. Книга Джойса – це багатогранний, загадковий світ, сповнений загадками, численними посиланнями та сенсами, звуками та запахами, думками, почуттями, емоціями.

І на останок хотілося б залишити кілька порад, які, на мою думку, можуть стати у нагоді тим, хто теж ризикне поринути у загадковий світ Джойсівського шедевру. Перше: не нехтуйте додатками наприкінці книги. Вони дуже допомагають протягом читання цієї книги, підказують нам шляхи, якими веде читача цей карколомний роман. Друге: підготуйтесь. Почитайте перед “Уліссом” хоча б трохи Шекспіра, Гомера. Не зайвим було б перед “Уліссом” прочитати “Дублінці” та “Портрет митця замолоду”. Третє: мені здається, що не треба мучити себе у намаганнях максимально все зрозуміти. Читати “Улісс” варто неквапливо, насолоджуючись всіма тими словесними нотками, неповторною формою роману, коли одна історія, сюжет якої міг би поміститись і в значно меншому об’ємі, розказана так різноманітно та майстерно. І останнє, на мою думку, найголовніше: не бійтесь “Улісса”. Так, він складний, так, не все буде зрозуміло, але те задоволення, яке залишається після прочитання, варте того. І його можна прочитати. Повністю. В мене, наприклад, вийшло. І, якщо виникне бажання, у вас вийде теж.

P.S. А взагалі навіщо вам читати цю закручену дзиґу книжку я її кляту місяць читав і ледве прочитав стільки ще книжок різних є які викладені доступною мовою калиновою чудовою а цей “Улісс” це щось з чимось пачки слів грубі краще сидіти в ютубі хай пишуть есемеси пальці грубі стане вам і того Дедала що шкілька програма в хрестоматії дала доста вам того Леопольда що кіт з мультика не читайте цю книгу діставайте пультика але якщо після цього тексту з родзинками кексу ви таки відкриєте її на хвилинку слава Богу єпідтримка то вже ніц я не зроблю не кину в плечі бараболю читайте.

Автор: Vania Dobrutskiy
Джерело: Facebook

Хочу прочитати