Публікації

Рецензія на книгу Ден Сіммонс «Терор» від Oleksandr Vysotsky

Зізнатися, на цей роман я навертався досить важко. Насамперед, я починав його читати десь років вісім тому, в російському перекладі, і майже третину прочитав. Але «заходив» роман важко, я відволікся на читання якоїсь іншої книги, і до «Терору» вже не повернувся, хоча не маю звички залишати книги недочитаними.

Потім я подивився екранізацію, 10-серійний серіал, знятий телеканал АМС в 2018 році. Серіал хвалили за атмосферність, і таки вийшов він не нудним і вельми атмосферним. Однак, хоча я й знав, що сюжетна лінія роману в серіалі дещо змінена, перечитувати роман не став.

Але цього року, коли у Видавництво Жупанського вийшов український переклад роману, я вирішив таки його дочитати. Щойно закінчив, і абсолютно про це не жалкую.

Роман дуже об’ємний, понад 600 сторінок досить дрібним шрифтом, насичений дійовими особами, описами і подіями. За основу взята реальна історія експедиції британського полярного дослідника Джона Франкліна, який у 1845 році двома суднами, «Еребус» і «Терор», відплив на пошуки морського шляху вздовж північного узбережжя Канади. Обидва судна щезли, останні дані про їх місцеперебування, датовані 1847 роком, свідчили, що вони затерті кригою і стоять без руху два роки, але після цього ніхто вже не бачив ані самі кораблі, ані жодного члена їх команд. Лише кілька років тому, після виходу роману, який вийшов в 2007 році, затоплені рештки кораблів були знайденні у Північному Льодовитому океані поблизу узбережжя Канади. Доля більшої частини команд кораблів і досі залишається невідомою.

Роман має нелінійну структуру, оповідь починається з середини історії, після чого дія інколи переноситься назад в часі, а інколи – вперед. Сама оповідь ведеться окремими главами від імені різних персонажів роману, інколи – від першої особи, у формі щоденника, інколи – від третьої особи. Все це, поряд з безліччю згадуваних персонажів та масою деталей (які інколи здаються понадмірними) робить роман непридатним для швидкого читання. Його потрібно читати розважливо, не поспішаючи. І якщо вдається зловити потрібний темп – відірватися вже неможливо. У мене на прочитання роману пішло десь із сім вечорів, але це за умови, що інколи я зачитувався аж до глухої ночі.

Роман дуже атмосферний, впливає значно сильніше за серіал, мабуть, завдяки розлогим описанням та деталям. Наче відчуваєш той нелюдський холод, який мучив сотню людей, запертих кригою на двох невеликих суднах, і які провели в безперестаній мерзлоті кілька років. Голод, хвороби, насамперед скорбут, довгі мученицькі смерті, або наглі й криваві – в романі дуже багато жорстокості та натуралістичних сцен.

Страх, поруч з холодом – друге сильне почуття, яким просякнуті сторінки роману. Назва одного з суден, «Терор», має одним серед своїх значень саме жах. Що саме виніс автор в назву роману – назву корабля або назву відчуття, вирішувати має читач, для того ця гра слів і була внесена в роман.

Окрім холоду, голоду та хвороб, ув’язнених кригою моряків сповнює жах перед невідомою істотою, яка повільно вбиває їх по одному чи по декілька, з’являючись з пітьми полярної ночі або з густого туману. Ця істота не схожа на звичайну тварину, це щось значно страшніше, і цей острах невідомого робить відчуття ще більш моторошними.

Однак примарна істота, що вбиває, є лише однією з деталей (хоча і дуже істотною) тла роману, одним з тих лих, які оточили замкнених у полоні людей. Основним в оповіді є саме люди, їх взаємовідносини у замкненому просторі, їх думки і погляди, їх долі. Характери персонажів виписані яскраво і опукло, деяких з них під кінець книги ти люто ненавидиш, деяким – співчуваєш.

Історія поневірянь екіпажів обох кораблів, їх спроба вирватися з крижаного полону, боротьба з чудовиськом ззовні і з власними демонами всередині, складають вельми цікаву оповідь. Фінальна розв’язка роману, як і фінал серіалу (вони істотно відрізняються) залишила багато запитань, але порівняно з серіалом, події в романі мають більш логічний хід.

В цілому, після прочитання роману стає зрозуміло, чому він має репутацію бестселера і входить до ТОП-10 романів за версією Стівена Кінга. Роман збудовано на гарному історичному підґрунті, своя версія історії автором вигадана цікава і нетривіальна, а відкрите питання, хто більше зло – потойбічна істота чи люди, додає оповіді необхідної гостроти.

Окремо слід зазначити якість видання – яскрава біла суперобкладинка та вугільно – чорна книга під ним, гарна якість паперу. Переклад сподобався, є інколи описки, але це несуттєво.

Дуже рекомендую, 9 з 10.

Автор: Oleksandr Vysotsky
Джерело: Facebook

Хочу прочитати