Рецензія на книгу Ден Сіммонс «Терор» від Олі Сінькової-Кравчук

10/02/2022 о 19:53

Очманіти! ?

Оце-то вихід із зони комфорту я собі влаштувала!.. уявляйте мій фейс, як в тому мемі, що Макконагі курить… Минув тиждень, відколи я закінчила книгу, а емоції все такі ж неприборкані.

Читала чимало чудових вражень від «Терору», тому книга давно була в моїх планах, але купувати не спішила, бо трохи стримувала кількість сторінок та й так нечитаного на полицях стоїть тьма. Але після фантастичного відгуку Юрій Павлишинець у мене сталося раптове затьмарення – опам’яталася в онлайн-книгарні, коли вже тицяла кніпочку «підтвердити замовлення» ))

Звісно, я трохи готувалася до книги й до викладеної в ній історії: ґрунтовніше пошуршала сторінками Гуглу та Вікі, надивилась фото й відео, прочитала кілька рецензій і розвідок, пожахалась і похапалась за серце. Але коли з перших сторінок поринула з головою в книгу, то зрозуміла, що, побий мене трясця (…а вона в мене за цих 670 сторінок била не раз!), до ЦЬОГО все одно навряд чи можна було хоч якось притомно підготуватися.
Книга о-фі-гез-на! ?

Я ще ж так наївно повірила порадам бувалих дочекатися підходящої атмосфери – з морозом, снігом і всяке таке. Та щоб я ще хоч р-р-раз вас послухала?! ))) потім після окремих епізодів ледве до тями приходила.

Ден Сіммонс художньо обіграв реальну історію про арктичну експедицію 1845 року під командуванням сера Джона Франкліна, метою якої було тріумфальне відкриття Британією короткого шляху з Атлантичного океану в Тихий уздовж північних берегів Пн.Америки – так званого Північно-Західного проходу. В успіху експедиції не сумнівався ніхто, незважаючи на кілька невдалих спроб попередників. А як інакше, якщо на пошуки цього шляху вирушили два найсучасніші судна флоту Її Величності: переобладнані та додатково зміцнені колишні військові бомбардирські кораблі «Еребус» та «Терор» під командуванням найдосвідчениних капітанів Джона Франкліна, Джеймса Фітцджеймса та Френсіса Крозьє? На обидва кораблі встановили парові котли для обігріву та руху під парами, навантажили палива та харчів, яких мало вистачити на три роки. Жодних сумнівів: попереду тільки успіх! Здавалося, подбали про все до найменших дрібниць, але природа вкотре продемонструвала людям жалюгідність їхніх самовпевнених планів: після урочистих випровадин від берегів Британії за деякий час і самі кораблі, і всі 129 членів обох екіпажів безслідно зникли…жодної вісточки, жодної підказки. Протягом наступних півтора століття було організовано кілька десятків пошукових експедицій, щоб віднайти хоча б якісь сліди, речі, свідків, розгадати моторошні подробиці й таємниці, розвіяти сумніви – бодай щось. Як з’ясувалося, «Еребус» і «Терор» намертво застрягли посеред безмежжя арктичної криги, усі моряки за різних обставин загинули від лютого холоду, обморожень, хвороб, тваринного голоду й отруєнь через зіпсовані продукти.

Що з самого початку пішло не так? Чому взагалі сталося так, що командири кораблів проігнорували небезпечні сигнали природи й судна опинилися в крижаному полоні, а не повернулися назад чи не вирушили іншим шляхом, як передбачав план Б? Чи були шанси на порятунок у тих, хто, знесилений голодом і хворобами, покинув судна й подався через тороси й крижані вітри на пошуки людей, їжі та відкритої води? Чи могло в таких нелюдських умовах голодного виживання дійти до канібалізму, чи все ж це не можливо через «виняткову природну шляхетність англійців, їхню віру та силу духу»? І, зрештою, що ж сталося з кораблями, що їх знайшли ось тільки у 2014-му («Еребус») та 2019-му («Терор») – через 170 років?

І, знаєте, вже сама ця історія й те, що дослідники з’ясували під час тривалих пошуків, – ще той хорор… А те, як розповів про це Сіммонс, – взагалі сказитися можна!..

Як можна так майстерно намішати усілякого в одному романі, щоб аж голова тріскала від захвату? Сила-силенна зібраного фактажу про реальну експедицію так вправно запакована в книгу, що під однією палітуркою поєдналося, здавалося б, непоєднуване.

Тут приголомшливі пригоди, але то вам не екзотична романтика, а не менш екзотичний найреалістичніший реалізм.

Нерви напружені з першої сторінки (уже від згадки про температуру повітря -45,5 градусів, що, бляха, швидко падала!) до останньої. Оглушливо стогне крига, завивають вітри, тріщать тороси й людські кістки, смердить гнила плоть і блювотиння, болять виразки й ампутовані кінцівки, судомить від голоду – аж до мурах і галюцинацій. Холод описаний так яскраво, що руки-ноги мерзнуть під двома ковдрами і чай п’ється літрами.

Кожен персонаж виписаний досконало: яскраві, упізнавані характери, зрозуміла логіка вчинків. Ти майже фізично проникаєш в думки героїв, від чийого імені ведуться оповіді в різних розділах, бачиш усе їхніми очима й відчуваєш усе їхньою шкірою: від на позір виваженого й стриманого Крозьє, зворушливого романтика Ірвінга, невиправного оптиміста й відчайдушного борця Бланкі, самовідданого доктора Гудсера до таємничої Сайленс та нікчемного Гіккі.

Максимально реалістична – та яке там! – натуралістична оповідь, віртуозно доповнена щедрою жменькою містики з 3D-ефектом. Біографічні та історичні факти так круто переплелися з вигаданими подіями та персонажами, що часом було годі відділити одне від другого. Здавалося, я втрачала відчуття реальності й починала вірити в те, що все було саме так, як пише в книзі, розумієте? Ось воно, на екрані ноута чорними буквами задокументоване свідчення про знайдені у човні скелети моряків – й ось про це ж саме пише Сіммонс ТАК переконливо, що я не можу не вірити! На розділі 27-му я не витримала, підняла щелепу й знову пішла в Гугл читати реальні розшифровки літературного марення Крозьє – і знову з годину провела в паралельній реальності, співставляючи факти з літературною вигадкою (але це не точно)).

Останні 100 сторінок узагалі читалися вельми атмосферно: захворіла на ковід, замоталася в ковдру й два плюшевих покривала, мене трохи теліпало й морозило, з носа текло, за вікном -10, вітрюган, глупа ніч і Туунбак заглядає у вікно ? А випустити з рук цю кілограмову книгу (952 грами – я важила!))) було несила.

Перегорнувши останню сторінку, я в шокови втупилася в екран телевізора, де Chromecast люб’язно заліпив мені одна за одною пару заставок з полярним сяйвом… це Сіммонс взагалі як робить? Доповнена реальність чишолі? Якийсь новий прийом – новіший, ніж qr-коди на сторінках? ))

Якщо чесно, планувала ще звернути увагу на деякі коректорські провтики (механічні одруківки, кострубато побудовані речення, фрази типу «прийшла в голову жахлива думка», «Ірвінгу йшлося про те…», Магнус Менсон на якусь мить став МеЙсоном, оте дивне «єсть, сер»…хм ? таки не доберу, чого саме «єсть»?), яких я навіть чимало навиписувала в блокнотик. Але не буду )) Враження від книги настільки сильні, що на інші дрібниці я із задоволенням заплющила очі.

Фільм, звісно, буду дивитися, бо там є Джаред Гарріс, а він з Крозьє мав би зробити конхветку (правда ж?)). Цікаво, наскільки режисерська візуалізація співпаде з моїми фантазіями ))

Я захоплена й глибоко вражена майстерністю Дена Сіммонса, його інтелектом і масштабом мислення, обізнаністю в темі, умінням сплітати сюжетні нитки без жодного вузлика, тримати напругу. Дуже сильно! Це топ, друзі! ?

Автор: Оля Сінькова-Кравчук
Джерело: Facebook

Хочу прочитати