З часу “Пациків” уже забув, наскільки Дністровий вміло передає отой дух дев’яностих, який я не надто застав. Є в нього оця відвертість і оце вміння передати ту епоху з точки зору пацанів, що саме формувалися під її впливом. Він не прагне якось охудожнити чи спростити текст, а подає, наче паталогоанатом труп в морзі — холодне та безживне тіло, жорстоко загибле внаслідок банальної реальності світу. От тільки сам текст у Дністрового живий, його герої живі (не до кінця всі такими будуть) і цим він і бере читача. Дійсно, текст буквально ковтається, він настільки правдиво-переконливий, що можна уявити цей роман і як реальні події, бо всі ситуації наче злизані з життя, всі герої — реальні пацики, з якими сам провів свою юність, а всі підлі підстави — справжні моменти із власної біографії чи біографії друзів.
Бійки, секс, наркотики, алкоголь, стосунки — все те, з чим стикається молоде покоління до становлення коміркою суспільства. Тут все є на двох з лишком сотнях сторінок. Власне тому й не встигав щось передбачати й захоплено читав далі. Бо текст спокушає, в ньому натрапляєш на ті речі, яких бракує високій полиці і фантастичним творам: рідко коли в житті зустрічаються справжні герої чи справжні лиходії і рідко коли їх настигає справедливість, адже люди — не чорно-білі, а сірі, і життя таке ж.
Отак навіть і поганого нема чого сказати — дуже сподобалось. Але, як виявилось, це перша частина молодіжної трилогії, а “Пацики”, яку прочитав раніше — друга. Але то нічого — обидві класні.
Це однозначна рекомендація, особливо тим, хто хоче струснути свою читацьку бульбашку чимось приземленішим і життєвішим, адже це ніби зіткнутися з реальністю, котра може дійсно чекати за рогом, але пережити це лише в уяві.
Автор: Mykola Stakhniuk
Джерело: Facebook
