Ми впритул наблизилися до Зимового сонцестояння, і у вікна знову шкіриться найдовша ніч року, тож на її порозі традиційно підбиваємо видавничі підсумки року, що вже майже минув.
Для української видавничої галузі цей рік був надзвичайно динамічним і розбурханим, позначеним поверненням у площину фізичної присутності улюблених книжкових фестивалів з багатолітньою історією і започаткуванням нових книжкових подій, яким, втім, у майбутньому ще доводити свою актуальність та затребуваність з боку відвідувачів та видавців. Це був рік постійних додруків і збільшення середніх накладів книжок для більшості видавців і рік стрімкої з’яви багатьох цікавих та амбітних проектів фізичних книгарень, а також поповнення новими книгарнями вже існуючих книжкових мереж. І звісно ж, це був рік багатьох галузевих і довкологалузевих дискусій і скандалів, які ми ласкаво називаємо «срачами» і, окрім всього, цінуємо за те, що, хай там як, а вони все ж актуалізують галузь, роблять видимими важливі внутрішні суперечності та проблеми, інколи справедливо вказують на не зовсім коректну чи не дуже етичну поведінку окремих учасників процесу чи дотичних персоналій, але, що найголовніше, – галузеві «срачі» демонструють те, що наш книжковий ринок живий, активний і стає цікавим усе більшій і більшій аудиторії, якій є що сказати про нього і є що йому запропонувати. Погодьтеся, не найгірші тенденції.
Та, як завжди, розпочнемо наші рефлексії з переліку того, що нам особисто вдалося цього року.
Раніше ми вважали, що минулий 2022 рік був у нас рекордним щодо додруків, але то ми ще не жили у 2023-му, бо у цьому році кількість додруків попередніх видань різних років сягнула вісімнадцяти позицій. І навіть за такої кількості поновлених накладів ми все одно не додрукували всього, що хотіли, і тому переносимо плани щодо наступних додруків на прийдешній 2024-й. А переносити, зізнаємося, є що – на цю мить це тринадцять додаткових позицій. Але ще не вечір, бо час іде, книжки розкуповуються і, відповідно, вимиваються з видавничого складу, а отже, нам треба його поповнювати.
Такі втішні обставини свідчать про те, що тепер наш книжковий ринок навіть в умовах повномасштабної війни, як ніколи, активний, бо ж ніколи ні нам, ні будь-якому іншому українському видавництву не доводилося робити одночасно скільки додруків. Причому йдеться не лише про відносно нові популярні позиції чи перевірені часом лонгселери – ні, великий відсоток додруків припадає саме на давні, але вартісні позиції з видавничого портфеля, які раніше продавалися чи не десятками років при стандартному натоді і порівняно скромному натепер накладі у 2000 примірників. І, наскільки нам відомо, така ситуація не лише у нас, а у багатьох українських видавництвах, тобто це справді загальноринкові тенденції.
Пояснення тут лише одне, і воно доволі просте – другий рік поспіль відсутність на нашому ринку російських книжок, книжок, за допомогою яких ворог здійснював культурне та економічне вторгнення задовго до вторгнення військового. Як ми завжди писали ще з часів наших перших річних підсумків, у сучасному світі першою вторгається ворожа культура, у нашому випадку це були російські книжки, російські медіа та російський шоу-бізнес. Культура нападника підминає під себе, розчиняє в собі, врешті-решт, знищує або ж апропріює культуру жертви, бо це найголовніше, а далі вже за потреби будуть танки, ракети і все інше. Але головне – знищити культуру, бо без цього і танки, і ракети у довгостроковій перспективі все одне не досягнуть потрібних цілей.
І вкотре ми чудуємося, що скільки років поспіль, уже в іншому, вважайте, житті, ми самі, добровільно, без жодного заперечення і жодного спротиву здавали нашому одвічному ворогові свої культурні території. Але йому цього було замало, він не втримався, не виждав, допоки наша культура остаточно розчиниться в їхньому братньому болоті, і вирішив все ж вдатися до танків. І вкотре дивуємося: як, чому і навіщо ми добровільно віддали ворогові наш книжковий ринок, і вкотре пригадуємо ті дебати з піною на губах про те, чи варто нам навіть не те що забороняти, а лише ліцензувати ввезення на наш ринок російських книжок. Дебатів, які точилися, варто зазначити, не у 2008-му чи навіть не у 2013-му, а у 2017 році, коли Крим і частини Донецької та Луганської областей були вже три роки під російською окупацією. І вкотре ми злопам’ятно пригадуємо тих фунціонерів, які й досі непогано почуваються у нашій книжковій галузі, вже позбавленій російської присутності, яку ті діячі так ревно обстоювали і захищали, оголосивши присутність на нашому ринку російської книжки головною передумовою виживання самого нашого ринку. Чудова еквілібристика сенсами, здоровим глуздом і совістю, кажемо ми і вкотре обіцяємо собі ніколи не забувати цих тодішніх захисників російської книжки. Кого цікавлять імена і конкретика – ці обговорення неважко нагуглити, так само як і прізвища основних фігурантів та їхні позиції. Інколи дуже важливо пам’ятати, щоб потім знову не наступати на ті самі граблі. Ми пам’ятаємо. Сподіваємося, більшість із вас – також. Віримо, що й ті, хто свого часу так активно відстоював російську книжку на нашому ринку, також не забули, хоча й сьогодні, навіть не змінивши пози, тепер усіма силами борються вже за українську книжку. Авжеж. Дякуємо дуже їм за їхню «принципову» позицію і зразкову дворушність.
Та повернімося до наших сьогоденних видавничих буднів, бо ж, окрім додруків, ми, звісно, видавали і нові книжки.
У цьому році ми поповнили нашу серію фантастики та близької до цього жанру літератури, AD ASTRA, і нарешті видали другий та третій томи повного зібрання короткої прози Філіпа Кіндреда ДІКА у перекладі з англійської Ігоря ГАРНІКА, Єгора ПОЛЯКОВА та Ганни ГНЕДКОВОЇ. Лишається ще четвертий том цієї епопеї, довгий і впертий шлях до якої ми розпочали ще далекого 2015 року. Але оповідання четвертого тому вже перекладені та пройшли першу редакцію, тож, сподіваємося, що у першому півріччі 2024 року ми нарешті тріумфально закриємо це питання.
Також двома новими книжками поповнилася давня, одна із перших серій нашого видавництва «Майстри світової прози».
Серед них – напрочуд оригінальний та глибокий історико-філософський і водночас автобіографічний трактат Ернста ЮНҐЕРА «НАБЛИЖЕННЯ. НАРКОТИКИ ТА СП’ЯНІННЯ» у перекладі з німецької Романа ОСАДЧУКА, в якому письменник підсумовує свій досвід вживання різноманітних психоделічних речовин та й будь-чого, що здатне змінити звичне сприйняття реальності. Та, на відміну від Олдоса Гакслі з його «Дверима сприйняття», Юнґер у своїй праці більшою мірою зосереджується на езотеричному та естетичному аспектах зміни свідомості після вживання психоделічних речовин.
Друга книжка – це «ФЕЄРІЯ ДЛЯ ІНШОГО РАЗУ» Луї-Фердінана СЕЛІНА у перекладі з французької Ярослава КОВАЛЯ. Це роман, який Луї-Фердінан Селін написав під час ув’язнення 1946–1947 років за колабораціонізм і який певною мірою можна вважати ключовим етапом його творчості. Книжка є своєрідною сповіддю Селіна-колабораціоніста, Селіна-зрадника, Селіна-письменника і Селіна-громадянина, що, як завжди, перебуває у конфронтації із суспільством, і, водночас, цей роман є квінтесенцією самої творчості Селіна.
Несподіваний успіх у читачів отримало наше цьогорічне видання польського майстра химерної літератури, оповідача дивного нестандартного фентезі та автора просто чудових і ні на що не схожих книжок – Радека РАКА, а саме «ЛЕГЕНДА ПРО ЗМІЇНЕ СЕРЦЕ, або ДРУГЕ СЛОВО ПРО ЯКУБА ШЕЛЮ» у філігранному й мистецькому перекладі з польської Віктора ДМИТРУКА. Несподіваний, тому що інші книжки «АМАЛЬГАМИ», нашої серії сучасної польської фантастики і довколофантастики, включно із попереднім виданням того ж Радека РАКА «ПОРОЖНЄ НЕБО», досі, на жаль, мали значно скромнішй успіх, хоча, безумовно, також є вартісними у всіх сенсах книжками і теж більш ніж достойні читацької уваги.
А ще ми нарешті реалізували дуже давній проект-мрію співзасновника нашого видавництва Олега ЖУПАНСЬКОГО, над яким він працював близько сорока років – збірку його перекладів з німецької майже ста сонетів, а також од, віршів та епіграм Андреаса ҐРІФІУСА під загальною назвою «СЛЬОЗИ ВІТЧИЗНИ». Варто зазначити, Андреас ҐРІФІУС – один із найвидатніших поетів німецького бароко, що жив і творив у найтрагічніший для Німеччини час – період Тридцятилітньої війни, тому регістр його творчого спадку дивовижним чином і напрочуд позачасно резонує з нашим власним досвідом теперішньої великої війни.
Наша не така гучна, але водночас найрідніша нам серія української сучасної прози «Альтернатива», якою ми декларуємо наше бачення актуального українського прозового письма, у цьому році також поповнилися одразу двома книжками.
Першою з них – «ТИБЕТОМ НА ВОСЬМОМУ ПОВЕРСІ» Анатолія ДНІСТРОВОГО – ми завершили сагу-трилогію («МІСТО УПОВІЛЬНЕНОЇ ДІЇ», «ПАЦИКИ») про історичний злам 80–90-х українського суспільства. Сам роман присвячений ностальгійним будням студентського середовища у безперспективний час перемін.
Другою ж, «ОСІННІМ ЗАЦІПЕНІННЯМ. СТРІЧАННЯМ МЕРТВИХ» Олексія ЖУПАНСЬКОГО, навпаки – відкрили давно анонсований цикл «КОЛЕСО РОКУ», авторську спробу творення сучасного урбаністичного міфу про наше з вами тут і тепер. Якщо все рухатиметься за планом, то наступна книжка циклу, «СЕРЦЕ ВЕСНИ. ВІДЬМА З ОКОЛИЦІ», вийде якраз на весняне рівнодення, яке у 2024 році припадає на 20 березня. Так, це все страшенно серйозно і концептуально, на тому й стоїмо 🙂
Стрімке зростання ринку, про яке ми писали вище, окрім всіх позитивних моментів, має також і дитячі проблеми росту – це затримка друку більшості накладів у більшості українських видавництв, які цього року буквально стояли у черзі по два, а подекуди навіть по три місяці, щоб мати змогу надрукувати свої замовлення. Власне, окрім різкого збільшення замовлень на друк, причина таких затримок полягає ще й у тому, що дві найбільші і найтехнологічніші українські друкарні розташовані у прифронтовому Харкові, і це взагалі диво, що в умовах регулярних обстрілів та постійних затримок із ввезенням паперу та інших поліграфічних матеріалів їхні працівники примудряються робити нам скільки книжок. За це їм уклін і подяка від усієї нашої видавничої спільноти.
Саме цими обставинами пояснюється те, що запланована на цей рік реалізація кількох важливих для нас проектів атоматично посунулася на наступний 2024-й.
Зокрема, це «МОЛОДША ЕДДА» у перекладі з давньоісландської Віталія КРИВОНОСА і з унікальними ілюстраціями майстра нордичної ілюстрації Gurge FEODOR. Це унікальна пам’ятка як давньоісландської, так і середньовічної літератури, компендіум історій про язичницьких богів і героїв Давньої Півночі, а також єдиний у своєму роді підручник з поезії скальдів. Книжка була готова до друку ще на початку листопада і за звичних обставин мала б вийти, відповідно, на початку грудня цього року. Натомість ми чекаємо на наклад у кінці січня 2024-го, хоча й номінально зараховуємо це видання до року 2023-го.
Також у часі доволі сильно посунулося видання «ПЕРЕФЕРАЛА» Вільями ҐІБСОНА у перекладі з англійської Нати ГРИЦЕНКО. Тут уже основною причиною була надзвичайна складність самого тексту, а також авторської стилістики ҐІБСОНА, що, як виявилося, доволі непросто адаптувати українською. Про комплексність роботи промовисто свідчить те, що, окрім самої перекладачки, до роботи над текстом були залучені ще й троє редакторів, кожен з яких вніс у текст ті необхідні корективи і зміни, які нарешті дозволили нам полегшено видихнути і підготувати видання до друку. Тож запланований ще на жовтень цього року і практично завершений «ПЕРИФЕРАЛ» також вийде вже на початку наступного року, хоча й цей проект для нас також є суто цьогорічною пригодою.
Якщо ж говорити про загальні тенденції на книжковому ринку, то з часів, коли ми взяли за традицію підбивати річні книжкові підсумки, є певні, а подекуди навіть кардинальні зміни і зрушення.
По-перше, ми вже давно не спостерігаємо колишніх безкомпромісних володарок видавничих портфелів майже всіх без виключення видавництв (окрім, нас, звісно) – книжок-розмальовок. Тож можемо констатувати, що цей колишній химерний тренд остаточно полишив ринкові орбіти і відійшов у книжкове позачасся.
По-друге, сьогодні ми, як ніколи, спостерігаємо видавничий і читацький бум на перевідкриття нашої рідної класики – напевно, усі вже збилися з ліку, рахуючи чергове видання «Міста» Валер’яна Підмогильного чи «Тигроловів» Івана Багряного. Багато видавництв одразу взялося за видавничі серії, присвячені літературі, яка раніше асоціювалася, мабуть, лише із шкільними хрестоматіями, тепер же ці твори виходять у магістральних видавничих серіях і мають сучасне, стильне і вигадливе оформлення. Ми дуже позитивно оцінюємо цю тенденцію, оскільки, як уже не раз зазначали, спершу ми маємо стати цікавими самі собі, а вже після того станемо цікавими всьому світу. Схоже, ця мить нарешті настала, коли ми активно перевідкриваємо для себе наш літературний базис, і це насправді чудово.
Та окрім зацікавлення нашою класикою, ми вже другий чи навіть третій рік поспіль спостерігаємо ще одну важливу і позитивну тенденцію – великий попит на сучасну українську літературу у всьому її теперішньому різноманітті. Від детективів до історичних розвідок, від коміксів до грубих сімейних саг, від містики і горору до фантастики, фентезі та янг едалту, а ще – різноманітні позажанрові літературні артефакти і навіть поезія! Ще ніколи не з’являлося скільки книжок сучасних наших авторів, і ніколи вони не користувалися такою популярністю, як тепер. Ми тут навмисне не згадуємо нішу дитячої літератури, бо з нею, на нашу думку, у нас завжди все було добре, і саме наша дитяча література є одною з найпотужніших у світі – на рівні із тими ж скандинавами, які традиційно вважаються дуже потужними.
Стрімке зростання популярності нонфікшн, яке ми спостерігали десь із 2015–2016 років, здається, стабілізувалося – тепер нон-фікшн займає свою належну частку ринку, не малу і не велику, а звичайну. Але, вочевидь, це тенденції не лише нашого ринку, а загальносвітові.
А от популярність художньої літератури знову збільшилася, причому це стосується будь-яких жанрів і напрямів. Скидається на те, що люди втомилися від стрімких змін та тривог сучасного світу і водночас знудьгувалися за вигадливим художнім письмом та авторською фантазією, і тепер посеред розбурханої реальності нашого сьогодення все більше читачів воліють подаватися в ескапізм вигадки.
Якщо вже ми згадали про ескапізм, то як тут не відзначити тріумфального поступу фентезі в його найрізноманітніших підвидах і напрямах – від класичного фентезі мечів і героїв до химерних підвидів міського фентезі, технофентезі, ба навіть поєднання фентезі із постапокаліпсисом. Видавництва започатковують все нові й нові серії, оголошують передпродаж усе нових і нових авторів з їхніми нескінченними циклами, а читачі продовжують їх діймати запитаннями про вихід чергового тому пригод у незліченних фентезі-світах. Тут поки що є місце як для іноземних, так і для українських авторів – світ фентезі безмежний, принаймні на цьому етапі розвитку ринку і при такому градусі популярності у читачів. Проте ми добре усвідомлюємо циклічність таких процесів і плинність та минущість популярності, тому, як і у випаду із нонфікшн, прогнозуємо за рік-два певний спад цього тренду. Звісно, фентезі завжди буде, так чи інакше, популярним, але, здається, саме сьогодні ми є свідками небувалого за всі часи злету читацького інтересу до цього жанру.
Продовжуючи тему фентезі, маємо також відзначити, що одне з його відгалужень, а саме янг-едалт, уже десь третій рік поспіль продовжує рвати ринок. Проте останнім часом позначені цим маркером книжки доволі часто мутують, роблять дивовижні жанрові кульбіти, десь гублять частину визначення «янг-» і натомість накачують стероїдами частину «-едалт», перетворюються на таке цілком собі доросле порно, коли дві третини книжки займає докладний опис вигадливих і не дуже сексуальних сцен між родовими вампірами та не менш статусними чаклунами чи перевертнями. Це доволі цікавий феномен мімікрування загалом невигадливого романтично-порнографічного чтива під фентезі – своєрідна ціна високої популярності жанру.
Окрім того, обізнані люди кажуть, що зараз шаленим попитом користується якийсь страшний літературний покруч – гібрид того ж таки порно із садистським ухилом, який навіть особливо не намагається маскуватися під звичайний трилер, детектив чи навіть сімейну сагу. Такі штуки зараз видаються чималими накладами, і читачі, переважно навіть читачки, буквально розмітають ці книжки. Особливу родзинку всій цій історії додає те, що у таких книжках об’єктом жорстоких сексуальних девіацій виступають саме жіночі персонажі, а книжки охоче читають навіть ті жінки, які в реальному житті активно відстоюють права жінок і готові наваляти кожному в мережі чи в реалі, хто ненароком назве професорку професором. Самі ми цих книжок не гортали – трохи інакше коло професійних і читацьких інтересів, але мережа нуртує і повниться чутками про небачені наклади такої літератури навіть на нашому ринку. Нам же у цьому випадку лишається згадувати старе як світ прислів’я про труси та хрестик і чудуватися, чого тільки люди не попридумують.
Продовжують міцно утримувати свої позиції комікси та манга – у цих видань сформувалося міцне ядро читачів, свіченням чого є чимала кількість успішних українських видавництв, що спеціалізуються саме на цьому напрямі, і велика кількість виданих назв як у цьому, так і в минулих роках.
Зважаючи на другий рік повномасштабної війни, стрімко зросла популярність книжок на історичну тематику, досліджень, свідчень та мемуарів про минулі війни та видань про сучасні методи і засоби ведення воєнних дій. І в цьому немає нічого дивного, бо час зараз такий – тривожний і воєнний.
Відповідно, зараз користуються великим попитом книжки з нашої власної минувшини. Нарешті, ставши обличчям до обличчя із наслідками нашої трьохсотрічної історії боротьби і поневолення ворогом, люди стали розуміти, що теперішня війна не виникла з нізвідки, так само як і історія нашої держави налічує далеко не тридцять років, як це інколи люблять подавати різномасті маніпулятори і просто провідники ворожих наративів.
Що вже казати про книжки про теперішню війну – художня і документальна проза, мемуаристика і поезія, а інколи, навіть особливо, поезія наших учасників воєнних дій заслужено викликає чималий читацький інтерес, і в цьому теж немає нічого дивного.
Цьогоріч на наш ринок також стрімко увірвався новий тренд фарбованих зрізів, але ми розцінюємо це як доволі короткочасне захоплення і прогнозуємо, що це швидко мине, принаймні не буде аж таким масовим, коли фарбованими зрізами наділяють навіть товсті томи судових справ і звіти держзакупівель, як свого часу минула масова мода на великі літери і переноси в оформленні обкладинок книжок, навіть якщо умовна назва книжки складалася лише із слова «Кіт». На нашу думку, зовнішній вигляд книжки – це складний і багатошаровий комплекс поліграфії та оформлення, який має доповнювати і бути продовженням вмісту книжки, і геть не кожна книжка потребує саме такого додаткового візуального штриху у вигляді фарбованого зрізу. Як то кажуть, все минає, мине і це, як свого часу розмальовки чи книжки про те, як перестати стереотипно думати і почати вилизуватися, як кіт, щоб досягти успіху у бізнесі і особистому житті. Тож ці тимчасові віяння в оформленні залишають нас переважно байдужими, принаймні наша позиція у цьому питанні далека від радикалізму деяких інших наших колег по видавничому цеху.
Здається, попри всі намагання учасників книжкового ринку і з видавничих, і з рітейлінгових, і навіть з читацьких барикад форсувати популярність електронних книжок, цей сегмент, порівняно із звичними паперовими книжками, і досі займає доволі мізерну частку українського ринку. Причини тут, на нашу думку, є комплексними. Звісно, це і традиційне піратство, коли всі електронні видання більш-менш популярних книжок одразу ж з’являються на піратських сайтах, причому ми навіть не говоримо про традиційні російські піратські ресурси, а маємо на увазі наші, рідні, українські, які своє піратствування цинічно прикривають то демагогією про «популяризацію української книжки», то пояснюють, що книжки зараз дорогі, а вони «шляхетні робіни гуди», які дають змогу «надпити із джерела знань небагатим, але спраглим книжок людям». При цьому про бібліотеки, звісно, ніхто й ніколи не чув. Але окрім піратства вагомим фактором вважаємо також те, що для переважної і найактивнішої частини читачів книжки були й залишаються певним фетишем, причому фетишем саме фізичним, який варто купувати, збирати, колекціонувати, ставити на полиці, врешті-решт милуватися і перечитувати їх саме у паперовому вигляді. Тут книжки нічим не відрізняються від, скажімо, музичного вінілу – спробуйте пояснити музичним меломанам, що те, що вони слухають на вінілі, можна так само прослухати в MP3 форматі, але після таких заяв ми все ж рекомендуємо вам відійти на безпечну відстань і зайняти зручні оборонні позиції. Отож.
Про аудіокнижки зараз взагалі важко щось сказати, принаймні особисто нам, окрім того, що вони на нашому ринку існують і навіть мають доволі потужних амбасадорів в особі компаній Абук та Мегого. Але наскільки це вигідно і цікаво у довгостроковій перспективі, нам наразі важко, а то й неможливо сказати.
Цей рік можна сміливо назвати роком книгарень – здається, ще ніколи за один рік не відкривалося скільки книжкових локацій! Окрім великих книготоргівельних мереж «Книгарні Є», «Вівату», «Видавництва Старого Лева», «Книголенду», «Букви» та «КСД», які цього року поповнилися новими книгарнями, окремо необхідно відзначити появу багатьох немережевих книгарень, які дуже помітно заходять на ринок і одразу пропонують власний, новий та свіжий погляд на те, якими можуть бути сучасні книгарні. З-поміж найпомітніших цьогорічних – столичні книгарні Readeat та BookUA, які розташовані в центрі Києва у зручних для відвідування місцях і окрім, власне, книжок пропонують новий цікавий і комплексний підхід до емоцій відвідувачів, маючи в асортименті також доволі непогані підбірки вінілів, сувенірну продукцію. Також у цих книгарнях є кав’ярня, бар, а ще, завдяки особливій увазі до дизайну інтер’єру приміщень, наприклад, книгарня Readeat одразу стала доволі популярним місцем для проведення книжкових та довколакнижових подій, презентацій і зустрічей читацьких клубів. Такий підхід одразу зробив ці локації доволі популярними серед людей, які, можливо, не так би охоче відвідували просто книгарні, без всіх цих додаткових приємних бонусів. Тож можна сказати, що на наших очах зароджується новий рівень підходу до офлайн продажу книжок, коли книгарні ваблять відвідувачів не лише асортиментом книжок чи цінами на них. Окремо варто згадати розширення невеликої, проте доволі активної та впізнаваної родини книгарень «Книжковий лев», яка зовсім нещодавно поповнилася ще однією локацією «Плекай» із доволі цікавим та незвичним концептом – це продаж вживаних книжок вкупі з пропозицією доволі хорошого асортименту українського крафтового пива та вина. А ще власник успішної столичної немережевої книгарні «Сенс» нещодавно оголосив про плани відкриття у наступному році грандіозної триповерхової книгарні на Хрещатику з окремою презентаційною зоною на третьому поверсі.
Усе це можна вважати ще одним дуже промовистим маркером того, що ринок стрімко розвивається, хай би як голосили окремі представники галузі і довколагалузеві функціонери про «занепад» українського книжкового ринку і хай би стільки згадували про «золоті часи» державних книжкових закупівель, довкола яких, вочевидь, вони і вибудовувати свою бізнес-модель.
Проте варто зазначити, що всі перелічені книгарні впродовж цього року відкривалися у столиці, але ми нічого не чуємо про появу нових книгарень у регіонах, про потребу чого багато кажуть мешканці інших міст, та й самі ми це добре розуміємо. З іншого боку, книгарні – це також бізнес, специфічний, непростий, але бізнес, і тут доволі легко зрозуміти небажання власників книгарень власноруч промацувати книготоргівельний ґрунт у регіонах і ризикувати власними коштами в разі, якщо книгарня виявиться збитковою. Якогось універсального рецепта тут немає: з одного боку, книгарні – це бізнес, який так чи інакше має бути прибутковим, з іншого, доступність книжок не лише у столиці та великих містах, й у невеликих містечках та селах – це стратегічно важливе завдання для нормального існування нашої держави і культури у довгостроковій перспективі. Це очевидний факт. Але поки що геть незрозуміло, як забезпечити нормальне існування книгарень, бізнесу із вкрай низькою маржею в регіонах, де попит на книжку, принаймні на початках, може виявитися недостатнім для можливості виживання там книгарень на загальних комерційних умовах. Ми всі розуміємо, що у зв’язку з війною державний бюджет зараз має важливіші статті витрат, аніж фінансування книгарень, але, можливо, варто звернути погляд у бік податкових пільг саме для книготоргівельного бізнесу в регіонах або ж підтримати його іншими схожими методами без вливання, принаймні на цьому етапі, додаткових коштів із бюджету. Словом, тут є над чим поміркувати.
У будь-якому разі, ми завжди лише радіємо збільшенню кількості книгарень і бажаємо їм хороших продажів, бо у появі нових книгарень ми, видавці, зацікавлені не менше, аніж їхні відвідувачі та їхні власники.
Якщо продовжувати тему нової генерації книгарень, то також цікаво згадати нещодавню колонку власника книгарні Readeat, Дмитра Феліксова, яку він опублікував в українському «Форбс» і дав старт доволі емоційній дискусії щодо співпраці книгарень з видавцями. Новий учасник українського книжкового ринку, Дмитро дивується існуючому порядку взаємодії, що за багато років випрацювався на ринку, поміж видавцями і книгарнями. Апелюючи до закордонного досвіду, Дмитро зазначає, що на нашому ринку немає важливої для розвинених західних ринків проміжної ланки поміж видавництвами і книгарнями – великих дистриб’юторів, а також пропонує українським видавництвам відмовитися від власних прямих продажів, переклавши всі продажі виключно на книгарні, а самим зосередитися суто на книговиданні. Воно може й так, але за інших умов, на іншому ринку, в іншому житті та в іншому вимірі нашого мультиверсуму. Якщо ж говорити суто про наші ринкові обставини, а надто трохи заглибитися в історію нашого, українського, книжкового ринку, а особливо в історію взаємодії видавців із книгарнями на ньому, то одразу стає очевидним, що так, як пропонував Дмитро у своїй колонці, тут не буде. Оскільки жоден з притомних українських видавців ніколи й нізащо не відмовиться від власних прямих продажів і власних каналів збуту.
Бо, по-перше, навіщо? Навіщо відмовлятися від прямих продажів, які є найвигіднішими і які видавець контролює на всі сто відсотків? Де та прихована перевага такого кроку, яку видавці досі не можуть розгледіти через свою зашореність, обмеженість і неможливість вийти за куці межі власних уявлень про те, як для них краще?
Бо, по-друге, видавці, які працюють на цьому ринку хоча б десять років, досі добре пам’ятають, як ще зовсім недавно практично всі українські книгарні продавали майже виключно російські книжки, великодушно залишаючи для українських кілька маргінальних поличок десь у самому непрохідному закутку приміщення, поруч із віниками, швабрами і ганчірками. Та й то такої честі удостоювалися далеко не всі українські видавці, а лише ті, які уміли правильно дружити із власниками книгарень і підкотитися до них на правильних санях і з правильного боку.
Бо, по-третє, навіть коли ситуація з тими клятими російськими книжками поступово стала мінятися у кращий для нас бік, спершу після 2014 року, і вже по-справжньому з початком 2022-го, і коли українські книгарні сяк-так, повільно і зі скрипом таки почали повертатися до українських видавців обличчям, а не тим місцем, яким вони були повернуті принаймні до 2014-го, а деякі навіть до 2022-го, то все одно далеко не всі книгарні беруть на продаж увесь видавничий асортимент, далеко не всі книгарні і навіть великі книжкові мережі співпрацюють з тими чи тими видавництвами, далеко не всі книгарні, які не викуповують книжок, а беруть їх на реалізацію, вчасно платять чи й взагалі платять, таким чином продовжуючи користуватися старими напрацьованими схемами безвідсоткового кредитування свого бізнесу за рахунок видавництв.
Бо, по-четверте, зараз часи змінилися і з припиненням ввезення в Україну російських книжок, які завжди демпінгували і за допомогою тих-таки книгарень цілеспрямовано знищували цілу нашу книговидавничу галузь, українські видавці нарешті перестали бути жалюгідними і цілком залежними від книгарень прохачами, які буквально благали взяти їхні книжки на реалізацію на будь-яких умовах. Видавці тепер перейшли у статус рівних партнерів, які можуть співпрацювати на взаємовигідних умовах, а можуть і не співпрацювати, бо за всі ті попередні роки такого досвіду співпраці видавці зрозуміли, що книгарні книгарнями і що сьогодні обставини можуть бути одні, завтра інші, а післязавтра ще інакші, а власні канали збуту є власними каналами збуту – найнадійнішими джерелами доходу видавців незалежно від коливань настроїв і концепцій власників книгарень.
Тому, як ми вже зазначали, виходячи з генеалогії та обставин українського книжкового ринку, жоден притомний видавець ніколи не відмовиться від власних каналів продажів. Утім, жоден притомний видавець не відмовиться і від співпраці із книгарнею, якщо, звісно, ця співпраця буде прозорою, чесною і взаємовигідною. Обставини і ситуація на ринку змінюються, все більше і більше видавців відмовляються віддавати книжки на реалізацію, а віддають виключно під викуп, справедливо вважаючи, що відтермінування оплати на невизначений час за вже поставлений товар, що є не чим іншим, як безстроковим заморожуванням власних активів – це, м’яко кажучи, збиткова практика. А це ж ми іще не говоримо про обов’язкові умови повернення книгарнями непроданих книжок, які часто повертаються у такому вигляді, що їх доводиться просто списувати, що теж завдає прямих збитків. Обставини і ситуація на ринку змінюються, і скидається на те, що тепер, уперше за увесь час існування українського книжкового ринку, книгарні і видавці нарешті потроху стають на шлях дійсно справедливого партнерства. Принаймні, нам це так бачиться і ми за це вболіваємо.
Щодо практики великих книжкових дистриб’юторів на нашому ринку, то ще 2015 року «Книжкова біржа» спробувала завести на наш ринок цю модель посередництва між видавцями і книгарнями. Ми, як і багато інших учасників книжкової галузі, добре пам’ятаємо, чим закінчилася ця спроба, як і пам’ятаємо розчарування тих видавців, які повірили у перспективи такої моделі і спершу передали всі наявні книжки новому операторові, а вже за пів року після припинення існування «Книжкової біржі» були змушені в авральному порядку знову відкривати власні склади і перевозити назад свої наклади. Зараз важко означити проблеми і суперечності, що не дали змоги цій моделі спрацювати на нашому ринку: можливо, за тих умов і обставин книгарні не бачили потреби працювати з великим централізованим оператором постачання книжок, який міг би на рівних диктувати умови поставки і продажу книжок, можливо, «Книжкова біржа» не змогла залучити необхідну кількість видавництв-партнерів, щоб зробити можливим своє ефективне функціонування на українському книжковому ринку, а можливо, банальна тодішня глибина нашого ринку не була достатньою для появи і успішної роботи глобального книжкового дистриб’ютора, як це відбувається на закордонних ринках. У будь-якому разі, наскільки ми пам’ятаємо, для багатьох видавців припинення існування «Книжкової біржі» стало одним із найбільших розчарувань того року, ще настійніше переконало їх у необхідності мати власну інфраструктуру реалізації, щоб якомога менше залежати від зовнішніх обставин, сміливих, але скороминущих стартапів і прорахунків чужих бізнес-проектів.
Також цей рік став відновленням фізичної присутності двох наших найбільших книжкових фестивалів – Книжкового Арсеналу у Києві та Форуму видавців у Львові, а ще відзначився появою двох нових – вересневого KyivBookFest та передріздвяного Kyiv Book Weekend.
І якщо львівський Форум Видавців, попри зміну звичної локації, пройшов доволі успішно у всіх сенсах, про що в один голос говорять і учасники, і відвідувачі, і організатори, то новий формат проведення ярмаркової частини Книжкового Арсеналу викликав здивування і невдоволення з боку майже усіх видавців, яких організатори цього разу повважали зайвою ланкою на цьому книжковому святі. Частина відвідувачів також була незадоволена величезними чергами до кас кількох книжкових операторів, яких організатори Арсеналу обрали замість видавців представляти його книжково-ярмаркову частину. А ще відзначали недостатній асортимент представлених книжок та безпорадність консультантів і недостатню їхню кількість, бо це був асортимент і консультанти, по-суті, п’яти порівняно невеликих київських книгарень, що, ясна річ, не міг дорівнятися до книжкового різноманіття, коли видавці безпосередньо представляли свої книжки на Арсеналі. Організатори Арсеналу пропонували видавцям самим «виходити на контакт» із обраними до участі в ярмарку книгарнями і «домовлятися» з ними про представлення на їхніх стендах власних книжок. Неважко здогадатися, що в умовах «взаємовигідних ринкових відносин» обрані до участі в Арсеналі книгарні одразу запропонували видавцям доволі незручні умови, про що ми не раз чули від самих видавців, які пішли «домовлятися», що нас змусило згадати старі добрі часи нашого ринку, коли книгарні в односторонньому порядку диктували видавцям незручні умови співпраці. Добре, що тепер такі флешбеки трапляються лише на обмеженій простором і часом території. Погано, що цьогоріч цією територією стала одна з найбільших і найулюбленіших всіма книжкова подія. Справедливості заради варто сказати, що багато відвідувачів Книжкового Арсеналу, навпаки, висловлювали цілковите задоволення фестивалем, відзначаючи важливість проведення таких масштабних культурних заходів у ці тривожні й непевні воєнні часи, і в цьому з ними важко не погодитися. Пояснення з боку організаторів таких неоднозначних змін у проведенні ярмаркової частини, на наш погляд, непереконливі й не дуже логічні, але поки вони організатори, то це, звісно, їхнє право – вирішувати, що і як їм проводити, як і наше право схвалювати такі рішення чи ні.
Водночас щойно започаткований цього року KyivBookFest, здається, перевершив всі очікування – і відвідувачі, і учасники, і самі організатори в один голос оцінюють фестиваль як дуже успішний. Попри всі сумніви щодо локації – не звично у центрі міста чи поблизу нього, а на Почайній, – а також цілком очікувані у цьому випадку «дитячі хвороби», KyivBookFest пройшов на диво вдало: і програма, і ярмаркова частина були цілком успішними, жвавими, актуальними і, що найголовніше, повнилися відвідувачами, які, за їхніми словами, страшенно сумували за таким форматом книжкового фесту, коли можна прийти не лише за книжками, але й зустрітися на стенді чи на спеціалізованій професійній програмі із видавцями, блогерами, книгарями, культурними менеджерами та іншими представниками книжкової галузі. Словом, тут ми знімаємо капелюха перед організаторами KyivBookFest і каємося, що одразу не повірили в його успіх – наступного року радо візьмемо участь, якщо, звісно, запросять )
Натомість ще один цьогорічний новачок, передріздвяний Kyiv Book Weekend, попри старання його організаторів і загалом доволі якісно проведену роботу над облаштуванням виставкового простору, все ж залишив переважну більшість видавців, які зголосилися взяти в ньому участь, незадоволеними украй низькими продажами. На нашу думку, низькі продажі у цьому випадку пояснюються одразу кількома факторами. По-перше, це нещодавня Чорна п’ятниця, яка була якраз за тиждень до Kyiv Book Weekend і під час якої люди вже витратили достатньо коштів, причому не лише на книжки, а взагалі на все; по-друге, доволі висока ціна вхідного квитка, 240 грн, які відвідувачу треба було заплатити тільки за вхід на територію, а це приблизно середня ціна книжки; по-третє, попри те, що Міжнародний Виставковий Центр на Лівобережній, локація, де відбувався Kyiv Book Weekend, спеціально створена для проведення подібних виставково-ярмаркових заходів, усе ж, на нашу думку, такі книжкові події вимагають проведення у центрі міста або ж поблизу центру. Це просто спостереження, відчуття і переконання на прикладі проведення інших таких книжкових заходів – за книжками люди охоче підтягуються до центру міста і не дуже охоче їдуть за ними подалі від нього. Мабуть, усі перелічені фактори тією чи тією мірою вплинули на те, що перший млинець Kyiv Book Weekend вийшов не дуже солодким. Але організатори вже повідомили, що працюють над врахуванням помилок і використають набутий досвід для покращення наступних фестивалів, тож будемо спостерігати і вболівати, щоб у них і справді все вийшло.
Окрім того, вже у цьому році зринули чутки, що наступного року планується ще кілька нових амбітних книжкових фестивалів. Тож, як бачимо, на сцені, де десятиріччями поспіль існували лише дві потужні книжкові події і декілька менших, стрімко з’являються нові й нові учасники, що зайвий раз підтверджує тенденцію розвитку ринку.
До речі, кому цікаво, то в коментарях ми розмістили лінк на окремий матеріал наших вражень про цьогорічний Форум видавців у Львові.
Щодо ситуації із довколакнижковими медіа, то відзначені ще минулого і, здається, навіть позаминулого року тендеції цьогоріч лише увиразнилися. Лідерство і визначальна роль остаточно закріпилися за тематичними книжковими спільнотами у соцмережах. Напопулярнішими та найвпливовішими залишаються Враження ЮА у Фейсбуці та Непозбувний книгочитун в Телеграмі. Тепер навіть важко уявити, наскільки високий, навіть захмарний рівень підбірки матеріалів, їхньої професійності, актуальності та виваженості, не кажучи вже про свіжу та оригінальну концепцію має запропонувати натомість традиційний інтернет-ресурс книжково-видавничої спрямованості, щоб знову посісти якщо й не чільне, то бодай рівнозначне місце за популярністю у читачів.
Також, як виявилося, на продажі книжок значною мірою можуть впливати різноманітні активності книжкових блогерів, як, наприклад, спільночитання та подібні цікаві й корисні у всіх сенсах речі. На сьогодні саме читацькі спільноти в соцмережах доносять найбільше найрізноманітнішої інформації до найбільшої кількості читачів, і з цим потрібно рахуватися. З іншого боку, саме там спалахують і найзапекліші довколалітературні та книжкові «срачі», які інколи можуть тривати по декілька днів поспіль, набираючи буквально тисячі коментарів і, відповідно, переглядів. Це феномен доби соцмереж, коли читачі одночасно стають і творцями контенту, і критиками, і фахівцями з будь-якого книжкового питання. Це цікаво і захопливо, це розмиває поняття професіоналізму, але це й залучає до книгообговорень дуже багато людей. Такою вбачається ця ситуація, принаймні з нашого боку.
Якщо вже ми згадали про «срачі», то цей рік видався на них традиційно плідним і багатим. Сперечалися про співпрацю окремих представників галузі з країною-окупантом і про видання книжок авторів, які від початку повномасштабного вторгнення позасовували голови в акваріуми і мовчали на цю тему, мов риби, хоча зазвичай мають звичку бурхливо висловлюються з будь-якого найменшого приводу; скандалили через вихід у нас книжок авторів, які досі ніжно щебечуть з росіянами і приймають з їхніх рук нагороди. А ще соцмережі лихоманило у зв’язку з гучним відкриттям і амбітними планами книгарні Readeat та після публікації колонки її власника у «Форбс» про співпрацю книгарень і видавців. Нервово обговорювали новітній феномен фарбованих зрізів – чи впливає фарбований зріз, скажімо, докторської дисертації на її успішний захист; з’ясовували, чи варто зараховувати лівий берег столиці до «дебрів» і «тьмуторокані» і як це вплине на подальший соціальний капітал ініціаторів таких радикальних змін.
Але хай якими різновекторними були теми цьогорічних довколокнижкових «срачів», основні й найзапекліші скандали і дискусії все ж проходили по червоній лінії співпраці та комунікації з росіянами, що цілком пояснювано та очікувано. Тим дивнішою зараз виглядає чергова спроба якогось діяча чи організації залізти на ослінчик, щоб вивищитися понад «засліпленим ненавистю» українським натовпом і вкотре спробувати поговорити з «хорошими росіянами» про те, чого погані росіяни такі погані. Зазвичай такі розмови зводяться до одного: хороші росіяни доводять поміркованим українцям, що поганих росіян мізерна меншість, власне, по-справжньому поганий росіянин – це лише путін, а всі інші росіяни так само потерпають від нього і є такими самими жертвами, як і українці. В результаті увесь світ спостерігає за такою небанальною дискусійною еквілібристикою і тихо фігіє, а надто інші українці, ті, що «засліплені ненавистю» і не такі помірковані.
Загалом же, якщо комусь цікава ця благодатна для досліджень тема, то в мережі існує спільнота, що так і називається «Літ Срач» і яка ретельно фіксує цей яскравий феномен літературного, видавничого і загальнокультурного дискурсу.
Ми ж лише вкотре відзначимо, що, на нашу думку, бурхливі дискусії, ба навіть скандали із залученням великої кількості учасників, поміж іншого, наприклад пошуку правди (хах), мають ще й функцію своєрідного маркера вітальності галузі. Якщо це так, то цьогорічні дискусійні пристрасті переконливо нам демонструють, що наша книжкова галузь жива, як ніколи. Сподіваємося, наступний рік також у цьому не підведе.
Зважаючи на всі обставини, в яких ми живемо з початку 2022 року, вважаємо за наш обов’язок знаходити ресурс для допомоги і підтримки наших військових, без яких вже давно б не було сенсу в жодний із тем, які ми сьогодні зачепили, як не було б і нас самих. У цьому році на наших традиційних акціях, які проходили у нашій інтернет-крамниці до днів Весняного рівнодення, Літнього сонцестояння, Осіннього рівнодення і на Чорну п’ятницю, за вашої активної участі у придбанні книжок нам вдалося зібрати коштів на загальну суму 440 000 грн, яку ми спрямували на підтримку наших друзів, що зараз у війську боронять нас із вами від ворога:
– Коту Характернику та його побратимам з Розрахунку швидкого реагування 44-ї бригади;
– нашому давньому другові, співзасновнику спільноти Бабай, Дімці Ужасному та його бойовим побратимам, які у ті дні були на Запорізькому напрямку і проводили збори на позашляховик, оскільки попередній було втрачено внаслідок бойових дій;
– хлопцям прикордонної служби Східного управління Харківського напрямку – на комплекти осінньої гуми та артилеристам 3-ї окремої штурмової бригади – на шанцевий інструмент. Тут ми заручилися підтримкою друзів-волонтерів Володимира Кузнєцова та ГО «Білі Горвати»;
– а також на створення засобів захисту від ворожих fpv дронів.
Просто зараз у нашій інтернет-крамниці розпочалася наша остання в цьому році акція, присвячена Зимовому сонцестоянню, частину виручених коштів з якої ми також передамо на закупівлю дронів та безпілотників для 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка.
Ці останні абзаци наших річних підсумків ми пишемо не аби похизуватися, а щоб донести, що частина кошів (фактично половина), за які ви купуєте на цих акціях книжки, йде на підтримку нашого війська, тож, можливо, ця інформація спонукатиме вас активніше до них долучатися, знаючи, що таким чином ви ще й допомагаєте нашим воїнам.
Таким був для нас цей рік – енергійний у видавничому плані, рік, який заклав добре підґрунтя для подальшого розвитку і зростання нашого книжкового ринку в році наступному.
Насамкінець хочемо подякувати нашим захисникам за їх щоденний подвиг – дякуємо вам і низько вклоняємося!
А ще хочемо традиційно подякувати усім вам – тим, хто купує і читає книжки, тим, хто пише і говорить про книжки, тим, хто ходить на книжкові фестивалі та книжкові події. Пам’ятайте, що без вас уся ця справа не мала б сенсу і що все це робиться для вас і завдяки вам. Ми відчуваємо вашу підтримку і ваш інтерес до наших книжок, тож дякуємо вам за це.
Гайда з нами у наступний рік – далі буде, як завжди, ще цікавіше!
—————————————————————————————————————
Кому цікаво, нижче – лінки на всі наші попередні підсумки року, починаючи із вже далекого 2017-го, а також враження від Форуму видавців 2023:
Підсумки року 2017:
Підсумки року 2018:
Підсумки року 2019:
Підсумки року 2020:
Підсумки року 2021:
Підсумки року 2022:
Враження від Форуму видавців 2023:
8 відгуків на “Підсумки року, що минає / 2023”
Я так розумію що 4 тома Лавкрафта не буде ви лише 5 років обіцяєте?
Також ото чекаю . чекаю
і уже зневірився
Дякую, цікаво було прочитати!