Рецензія на книгу Джеймс Джойс «Улісс» від Люди Дмитрук

08/10/2018 о 15:22

Вчора, 16 червня, спільнота ненормальних, які таки прочитали “Улісс” Джойса (або ж вдають, що зробили це) святкувала #bloomsday Адже саме 16 червня 1904 року здійснює свою мандрівку Дубліном Леопольд Блум – головний герой цього шедевру модернізму, який ось уже більше ста років намагаються розгадати його нечисленні читачі. Хоча, за словами одного з відвідувачів вчорашнього #bloomsday в Смолоскипі, розгадувати там немає чого, бо якщо хтось і надається до безкінечних інтерпретацій, то це Гребенщиков, а не Джойс ?, а от в Уліссі все просто й однозначно! І здається, така смілива заява тільки підтверджує те, що роман Джойса якраз є чудовим прикладом “відкритого тексту” (як нагадав Ростислав Семків) і скільки його читачів – стільки й інтерпретацій. Ще там обговорювали нове перевидання роману, наявність у ньому післямови Кокотюхи і його випуск невеликим тиражем (штук 8, кажуть, буде достатньо) ? Закінчилося все сангрією і читанням третього епізоду роману, а також котосушкою від Кота Інжира. Було весело, як бачите))) Я навіть трішки знімала, і якщо все буде у фокусі, то покажу уривки на каналі.

Улісса вперше я прочитала минулого літа і хочу нарешті поділитися враженнями, але це буде не відгук, бо я поки не беруся якось його трактувати. Я мала амбітну мету читати по епізоду в день (і це цілком реально), але через різні поїздки та справи читання затягнулося десь на півтора місяці. Перед тим я вже стільки наслухалася про складність цього твору, що чекала якоїсь суцільної абракадабри, але все виявилося зовсім не так страшно. Дуже допомагали коментарі перекладача і читання паралельно “Дублінців” Джойса та поезії Єйтса, через що у мене було концентроване ірландське ?? літо.

Найсильніший ефект під час цього першого прочитання мав на мене сам текст – те, ЯК Джойс пише, те, що він виробляє з мовою, те, як він кожен наступний епізод робить з іншою стилізацією, з іншою мелодикою, з іншою грою слів. При цьому напруга, складність і тривалість епізодів зростає, інколи ти втомлюєшся від певного одноманітного стилю і хочеш швидше дізнатися, а що ж далі? А там абсурдність зашкалює, як наприклад в улюбленій сцені в пологовому, хоча найскладніше було читати монолог-базікання Моллі) ⬇️

Це було читання-насолода, але не від того, що ковзаєш текстом, а від того, що продираєшся крізь нього, не від того, що розумієш задум автора чи розгадуєш його алюзії, а від окремих раптових осяяннь, впізнаваної іронії. Твір Джойса не відкрився мені з першого разу, але це такий наркотичний магічний текст, що в нього хочеться занурюватися знову й знову. І я точно буду його перечитувати ще десятки разів: вже чекаю нового видання і нового #bloomsday А поки маю ще в запасі “Портрет митця замолоду” про юність Стівена Дедалуса.

Якщо ви дочитали аж сюди, то напишіть будь ласка в коментарях, який твір чи автор української літератури вартував би такого окремого святкового дня і які б для нього можна була придумати традиції?