Берлін Александерплац
К-ть сторінок: 568
Оправа: Тверда
Розмір: 130х200 мм
Папір: кремовий, 60 гр
Рік видання: 2019
Опис
Альфред Деблін (1878–1957) – німецький письменник, відомий передовсім завдяки експериментальному роману «Берлін Алексендерплац» (1929), який сьогодні вважається одним із найважливіших німецькомовних прозових творів ХХ століття, а також завдяки роману «Гори моря і велети» (1924), створеному на перетині футурології, фантастики, антиутопії та абсурду.
В «Берлін Алексендерплац» Деблін демонструє досить своєрідне й оригінальне бачення техніки романної оповіді, в якій він використовував прийоми колажу, потоку свідомості та відтворення справжнього питомого мовлення вулиці, без звичної авторської літературної обробки.
Лікар-невропатолог за професію, Деблін практикував у східному Берліні двадцятих років минулого століття, цей досвід і ліг в основу «Берлін Алексендерплац», дозволивши його автору буквально зробити зліпок життя тогочасного Берліна і перенести його на сторінки роману у всьому його калейдоскопічному багатогранному різноманітті. Роман був кілька разів екранізований і ліг в основу однойменного культового фільму Райнера Вернера Фассбіндера (1980).
З німецької переклав
Роман Осадчук
Рецензія на книгу Альфред Деблін \"Берлін Александерплац\" від Імаджинаріума Доктора Хосебра
Рецензія на книгу Альфред Деблін \"Берлін Александерплац\" від Андрія Гулкевича
Рецензія на книгу Альфред Деблін \"Берлін Александерплац\" від Гарт. Хроніка суб’єктиву





Irine West –
Альфред Деблін «БЕРЛІН АЛЕКСАНДЕРПЛАЦ» (Видавництво Жупанського, 2019, пер. Романа Осадчукп) або Людина і фейсбук
Майже сто років тому в есеї «Побудова епічного твору» Альфред Деблін нарікає, що у сучасного автора немає безпосереднього контакту з читачами. Зараз це твердження викликає у нас хіба що усмішку, бува роман ще у друці, а коментів на сторінці хоч ложкою вигрібай. Іншу посмішку викликають деякі факти з біографії Дебліна, як то знайомство з відомою фотографкою на маскараді ( А.Д.постить селфі з вечірки)) і подальші двадцятирічні стосунки з нею(«Oh,hombre!», – коментять статус прихильники Гемінґвея))
Натомість, і текст «Берліну», і міркування Дебліна стосовно нашої зневіри до літератури надто сучасні і актуальні, і це вже серйозно.
Коли вичерпано інші формати повідомлень, з`являється модернізм, як засіб руйнування і нового формотворення. А я, вагаючись між Джойсом і Дебліном у книгарні «Є», (приємне таке вагання, бо маємо обидва визначні твори в українському перекладі, і так було не завжди) обрала другого і не пошкодувала. По-перше тому, що люблю свіжі переклади, а по-друге – маю сентимент до перекладів Романа Осадчука. Серед улюбленого – витончений сплін і самотність Бодлера («Вже», «П`янійте», «Півсвіту в твоєму волоссі»)( Комубук, 2017), Зебальдів ностальгійний «Аустерліц»(Комубук, 2020) а також вірш-інтро до оповідань Говарда Лавкрафта «я в ніч пішов, чекать не став» (вивчила напам`ять щоб блукати туманними місцинами, а хоч би й Берліном початку ХХ століття).
Між іншим, прихильник Ніцше і скептик Фройда, Альфред Деблін не заперечував впливу Джойса, як не на фабулу, так на форму свого твору – «то був ходовий вітер для моїх вітрил».
Звісно, роман-колаж на п`ятсот сторінок навряд чи може бути прочитаним за один вікенд, та й нема у тім потреби. Я читала повільно із задоволенням, смакувала і відкладала, ненадовго, щоб не втрачати атмосфери і водночас так, щоб скучити за Францем Біберкопфом, диваком і невдахою, що збирає зусебіч чарівні скельця, шматки газетних реклам, уривки Святого Письма, пісеньки, приказки і розмови за шинквасом. До речі дуже сподобались переклади віршів і те, як майстерно і легко їх «вшито» у тканину тексту.
Алюзії на Ґете, алюзії на Шіллера, приховані цитати і факти з історії, побутові дрібниці, посилання на тогочасні німецькі газети, розмовна мова – «сушити голову», «хтів доволі укоханий та шо уліз і здимів варто за дівчину пригубить оцю чарчину по цимбалах зайця п’ята нога» – за ці смаколики і шикарні додатки (Вальтер Беньямін!), без яких масив книги був би неповний, щиро дякую пану Роману. Навіть не уявляю, скільки потрібно зусиль і неабиякого занурення у контекст аби адаптувати берлінську говірку і донести усі сенси українському читачеві, перекладачі для мене – завжди боги від часів Вавилонської вежі 🙂
Часом текст дуже смішить, як то розвиток теми з афішею театру «Ренесанс» і його можливих глядачів на лікарняних ліжках (спали на думку деякі тутешні карантинні заходи)), утім, здебільшого він трагічний, такий що оповідає історію насильника і жертви на тлі міщанського побуту доби Ваймарської республіки. Попри те, що «Берлін» навантажений метафорами і поліфонією, читається він легко, варто лише вхопити хвилю, і не відірвешся, останні сто сторінок ковтаєш узапій, шкодуючи наперед про близькість фіналу.
А що ж Деблін? Він, мабуть, любив той Берлін і тих нещасних волоцюг, бо мав нагоду спостерігати за ними у спосіб, який вважав «єдино правильним, а саме живучи серед цих людей, діючи і страждаючи разом з ними», там, де він виплекав свого Франца Біберкопфа, котрий є, без сумніву, його епічним героєм.
Наразі ж автор «Берліну Александерплацу» стверджував, що нам треба йти за Гомером…могти і бути..а це вже, погодьтесь, десь за межами теперішнього фейсбуку..
polish.andrij08 –
Вітаю! Ця книжка ще буде колись у продажі?
Видавництво Жупанського –
Вітаємо! Книжка вже є в наявності:
https://publisher.in.ua/product/berlin-aleksanderplats/