Публікації

Рецензія на книгу Євген Лір «Підземні ріки течуть» від Kristina Fedorovich

Підземні ріки підсвідомості течуть та утворюють вир образів, плинних і змінних. Mutabor. Кит жене темряву, німота накриває дім, звідти виринає кит і замикається коло.

Скажу зразу: за цією невеличкою книгою можна писати наукову, нескінченно розбирати згадані образи, занурюючись все глибше та стрибаючи між паралельними світами, або вирушати у тріпи. Це особливість «Підземних рік..» — ти можеш рухатись будь-якою дорогою, обрати притаманний тобі шлях відчитання, не відшукувати того, що “автор хотів сказати”, але знайти те, що хочеш собі сказати ти сам, аби переповісти це істоті наприкінці шляху.

Фактично, це унікальна збірка з ∞ історіями Ліра та дев’ятою, котру кожен творить сам для себе, шляхом синтезу прочитаних раніше образів та всім своїм досвідом.

Відзначу найкрутіші прийоми:

Паралелі/протиставлення: все у світі книги має свій відповідник, а потім приходить черга наґваля і він остаточно переконує. Одне протиставляється іншому, але з цього протистояння виходить третє, що мандрує історіями далі, творячи нові зв’язки та паралелі. Підземні ріки — це паралельні кола, і кіл цих — дев’ять. А ще — тут протистояння не світла і темряви, а існування і ніщо, nada.

Будь-яка гра зі світлом є грою з кольорами і навпаки. Кольори тут згадуються часто, творять атмосферу та набувають особливого значення розділяють світи та виступають замало не психопомпами.

Окрема подяка і шана за реверанси референсів, інтертекст і приховані культурні коди: бретонські легенди, Мерріт, Донеллі, відомі виконавці, не надто прихована відсилка до Бродського, міфологічні істоти, фантоми Твін Піксу, і ще одна графічна новела.

Звукопис: нарешті всі моторошні звуки набули дійсного звучання. Вперше на моїй пам’яті це настільки точне та довершене відтворення звуків. Айх!

А крім цього, є зв’язок оповідань, їх перетікання одне в одне, переосмилення повторюваностей та зациклення Острова на першому оповіданні Атері, перегукування імен та подій, міграція персонажів, три сторінки виписаних символів і це зовсім, зовсім не все, проте стане заговорити зуби істоті людської подоби.

«Підземні ріки» — магічний реалізм, екзистенційний горор, атмосфера безвиході (і ніколи не читайте, застрягнувши у провінційних містах опісля переїзду).

Загалом, привид дона Хуана з’являється поза спиною й аплодує.

Автор: Kristina Fedorovich
Джерело: Facebook

Хочу прочитати