Рецензія на книгу Вільям Фолкнер «Світло у серпні» від @hg_books

30/03/2023 о 14:27

Книга, яку порівнюють з “Миколою Джерею” Левицького, бо вона – про чоловіка, що вперто тікає від самого себе.

Зізнаюсь, читати Фолкнера було важко. Він обтяжує текст, уповільнює сюжет і, взагалі, має незвичну манеру оповіді. Тільки оглядаючись назад, стають зрозумілі деякі його прийоми. Сюжет не лінійний, автор нанизує епізод на епізод, які потім складаються в сюжетне намисто. Тобто картина з кожним разом стає складнішою і об’ємнішою. До того ж, як потім я дізналась з післямови фолкнерознавця, роман – частина Йокнапатофського циклу – кожен твір якого окремо зрозуміти важко. Тільки читаючи наступні, починаєш осягати замисел автора.

Південна американська провінція 20-х, люди, що живуть за рахунок власної важкої праці та переживають одну за іншою значні історичні зміни. Серед них – хлопчина на ім’я Крістмас, наполовину білий, наполовину негр, що не вписується в жодну картину світу. Занадто білий для негрів, підозріло смуглий для білих. Власне, історія саме про те, як це нерозуміння самого себе вплинуло на формування його характеру, а потім і вчинки.

Цікавою була лінія з дівчиною Ліною, роман починається і закінчується саме нею. На її долю випало так само багато негараздів, як і у Крістмаса, лише з тою відмінністю, що вона кардинально інакше на них реагувала. Все приймала зі спокоєм, навіть цікавістю, і почувалась органічно у власній шкурі. Чомусь не сумніваєшся, що все в неї в житті складеться добре.

⭐⭐⭐½

Автор: @hg_books
Джерело: Instagram

Хочу прочитати