Рецензія на книгу Тоні Моррісон «Пісня Соломона» від Юлії Мартинович

16/10/2018 о 22:15

“Якимось чином всі його використовували чи то для чогось, чи то як щось. Вимудровували, кожне на свій копил, різні ролі для Дояра, робили з нього предмет своїх мрій про багатство, кохання і страждання.”

Цей роман приніс Моррісон визнання, а ще він єдиний у її доробку, де головний герой чоловік, а не жінка.

Дояр (Мейкон) Дед головний персонаж, що в пошуках себе. Навколо нього крутяться всі його рідні: батьки, сестри, тітка і друг Гітара. Всі вони різні, всі з своїми здвигами, але всі розкривають потроху історію героя, історію Америки, історію афроамериканського народу.

Дояр – інфантильний егоїст, якого не спрймають негри, бо він багатий, і білі – бо негр. Пошуки власного я, своїх коренів переплетені з міфологією колишніх рабів, склали прекрасну суміш, що змушує замислитись про те, як же творилась Америка.

Від маленького хлопчика до 32 річного юнака. Життя з купою таємниць в родині, які він не хотів би знати, з шаленою коханкою, що хоче забрати його життя, з другом який має скаліченну психіку і прагне смерті для білих людей. А чого хоче сам Мейкон? І чи знайде те що шукав?

Авторка не прикрашає свій народ, показує всі його вади і гріхи, всі наслідки рабства і тієї ненависті, що була в душах більшості американців.

Стільки речей мене вразило в поглядах цього народу, стільки незвичного і загадкового, як для нашого менталітету.

Єдиний мінус (і то враховуючи, що книга 2007 року видання), це купа друкарських помилок.

Автор: Юлія Мартинович
Джерело: Instagram

Хочу прочитати