Публікації

Рецензія на книгу Пітер Воттс «Сліпобачення» від Дениса Джурджи

Думаю, я не буду оригінальним, якщо скажу що це неймовірна книга! Я дуже радий, що прислухався до поради і взявся за її прочитання.

Перші глави давалися мені повільно і трохи важкувато. В першу чергу тому, що Воттс без будь якої підготовки закидує читача в світ майбутнього, переповнений такими технологічними і соціальними нюансами, в яких треба ще умудритись розібратися. І плюс треба ще звикнути до самої манери письма Воттса – вона насичена науковою й технічною термінологією, із котрої далеко не всі слова є загальновідомими. Але потім, коли основні нюанси футуристичного всесвіту Воттса стали зрозумілими, а мозок адаптувався до наукового стилю письма, то читання пішло набагато швидше і цікавіше. Та ба мало того, систематичні неочікувані різкі сюжетні повороти, а ближче до кінця книги, все швидша і швидша динаміка подій привели до того, що я ковтнув книгу буквально за кілька днів.

В принципі, наслухавшись багато чого про цю книгу, я очікував, що читатись вона буде трохи важкувато. Хоча насправді, те що колись давно я навчався в ліцеї, з поглибленим вивченням хімії і біології, а також те, що в мене в універі (який я на середині навчання вдало кинув) були такі страшні предмети, як анатомія нервової системи, антропологія, історія психології і навіть зоопсихологія, далося взнаки, і в мене не було проблем з природничою й психологічною термінологією й обговорюваними автором ідеями. Так же і із космосом, те що я в юні роки з захопленням читав і дивився книги і фільми Хокінга і Сагана, привело до того, що різні деталі з астрономії і астрофізики не гальмували процесу читання. Але от лінгвістика … Коли автор вдарявся в різні лінгвістичні роздуми і теорії, то я відчував себе реально дурнем, я ніколи нічим подібним не цікавився і мені приходилося по два-три рази перечитувати один і той же абзац, та ще й користуватися гуглом, щоб зрозуміти, що саме Воттс має на увазі. Моменти на подобі тих, коли Земляни вперше починають «говорити» з Роршахом і Банда Чотирьох заявляє що Роршах сам не розуміє, що говорить, або коли вони пробують розгадати мову Шифраторів – це було довго і важко, як виявилося в лінгвістиці я реально тупий як валянок.

Але як би там не було, книга дійсно захоплива, при чому в усіх своїх аспектах. Я з однаковою цікавістю розбирався в: деталях технологічного розвитку книжкового всесвіту, в нових професіях і нових соціальних проблемах; в анатомії прибульців і структурі «Роршаха» й Шифраторів; в функціонуванні корабля землян і тих різноманітних технологіях, які в нього були напхані; в існуванні «Банди чотирьох» і в колективних галюцинаціях на кораблі інопланетян; та і ще багато в чому… Книга реально шедевральна, Воттс умудряється закручувати наукові теорії з різних областей знань в цікавий сюжет і подавати інформацію так, щоб пояснювати деталі книги і при тому викликати в читача ще більше запитань, які спонукають до подальшого читання.

Хоча найбільший захват в мене викликала глава, ну і подальші роздуми в книзі, про самосвідомість. О, це просто неймовірно! Я з захватом читав про появу і розвиток самосвідомості, про питання – навіщо вона нам, для чого і по яким причинам вона могла виникнути в ході еволюції, якщо явних переваг вона нам не дає, а почасти ще й навпаки, шкодить. І я очікував пояснень, я чекав поки Воттс розжує і вставить мені в голову вже готову відповідь, для чого нам самосвідомість. Але його відповідь, що самосвідомість – це скоріш помилка, еволюційний глюк, і те, що можливо еволюція цей глюк потроху виправляє, і тепер не виключено що вже ходять по Землі люди без самосвідомості, чи то пак «автомати», мене реально вразила. А як я здивувався, коли ближче до кінця книги зрозумів, що оці от роздуми про самосвідомість, були не лиш науково-філософським відступом, а ще й необхідним для сюжету елементом! О, Воттс просто неймовірний в свої продуманості!

І фінал… Ті думки Сірі, коли він летить до Землі, викликали багато питань, роздумів і здогадок, а послідуючі два оповідання «Полковник» і «Комашині боги» підтвердили здогадки і залишили дуже-дуже багато інформації для роздумів. Взагалі, все «Сліпобачення» – це джерело для великої кількості роздумів, це та книга, після якої залишається маса думок і ідей, котрі потребують днів, і навіть тижнів обдумувань.

Але, є одне, чисто суб’єктивне але: як я зрозумів з авторської післямови, Воттс вважає реально крутою фішкою те, що він приплів в книгу ще й вампірів, типу науково, з точки зору еволюції обумовивши їх існування і навіть спробувавши пояснити глюк з хрестом. Але особисто мені це взагалі не сподобалось, ну якось несерйозно виглядають вампіри в твердій науковій фантастиці. Якось не в’яжуться в мене в голові вампіри з наукою. Можна ж було б обійтись і без подібних міфологічних тем, а самого Сарасті, якщо аж так сильно потрібні для сюжету його аналітичні здібності, зробити, для прикладу, напівавтоматом, перехідною ланкою від людини-самосвідомої, до людини-автомата, в якої егоїстична самосвідомість заміщується логічними і аналітичними автоматичними здібностями. Але то таке, виключно моя суб’єктивна придирка.

А, і є ще одна штука, котра мене дуже зацікавила, стосується вона Шифраторів: я от ніяк не можу уявити, як в ході еволюції могли вижити істоти з накопичувальною системою синтезу АТФ. То, що вони так можуть існувати на Роршахові – це ясно, але колись же, на зорі свого існування, вони ж мали жити на якійсь планеті, і відповідно мали б мати природних ворогів. Якщо в них така система синтезу, то як вони виживали в диких умовах, де можна в будь який момент стати жертвою? Бийся або біжи – в природі виживають ті, хто або можуть постояти за себе, або добре і швидко тікають. Але коли твій організм не в змозі забезпечувати необхідну кількість енергії без її попереднього накопичування, то ти не зможеш ні битись, ні тікати. Чи можливо ті Шифратори – це лиш одна із каст в рамках даного виду, а представники інших каст не мають такого проблемного синтезу АТФ? Чи може Шифратори не являються повноцінними живими організмами, а типу лиш як органели Роршаха (про що може говорити і відсутність ДНК)? Чи можливо Шифратори взагалі не є природними організмами, вони типу як біороботи Роршаха? Тоді б це пояснило і дивний метаболізм, відсутність ДНК і навіть залежність від електромагнітного поля Роршаха. Ця от фішка з АТФ та і взагалі специфікою організмів у Шифраторів викликала в мене більше питань, чим автор дав відповідей. Але це прикольно, це ще один з багатьох нюансів, котрі активно змушують мозок активно працювати.

А загалом же, я вражений від книги, я вражений тим, як багато думок викликає ця неймовірно захоплива книга. І я впевнений що в майбутньому обов’язково візьмуся за її продовження.

Автор: Денис Джурджа
Джерело: Facebook

Хочу прочитати