Публікації

Рецензія на книгу Остап Українець «Транс» від Юлії Слуцької

«Транс» ідеально лягає в достатньо відому тезу про те, що книжки, частіше за все, розповідають нам не про реальність, а про інші книжки. І справді, текст страшенно перенасичений алюзіями, цитатами, переформулюваннями, рефлексіями стосовно відомих ідей, відсилками до постатей реальних чи літературних, апеляції до них через їхні тексти.

За конструкт оповіді письменник бере саме казку-ініціацію, яку приправляє різним філософським чи філософсько-релігійним начинням, яке маркує під алхімію компілюючи казку і легенду про Філософський Камінь. Помітно за текстом нерівномірність «географії» знань. Якщо еллінська, юдейська і т.д. філософія досить добре знайома автору, то цього не можна сказати про арабську.

Друга лінія, що переплетена тісно з процесом ініціації – юнгіанська концепція особистості, що автор так віртуозно суміщає з еллінським міфом про Андрогіна. Спроба переосмислення перетворення, вихід на інші щаблі. І це далеко не все. За «Трансом» ми можемо спостерігати вплив інших мислителів на автора і насолоджуватися впізнаваністю.

Книга сповнена красивою тонкою чи прямою іронією. Найбільше, особисто мені, до вподоби припали ідеї стосовно не розуміння, а від цього і глупе кепкування, творцями сучасної мас.індустрії над тими, кого ми мали би шанобливо називати стовпами думки і перечитувати, знати, брати.

Для більшої читабельності автор робить героя своїм сучасником і наповнює «Шлях» людьми і подіями зрозумілими нам сьогодні поєднуючи з історичною ретроспекцією. Більше того, пробує себе у прогностуванні вибудовуючи химерну та все ж цікаву ідею закономірності «розпаду СРСР» за якою Україна живе і сьогодні. Відповідно до якої, ми маємо ту ситуацію, що склалася у нас із територіальною не/цілісністю. Робиться припущення, що новий катаклізм нас чекає за 31 рік від 14-15го року. Сподіваюся, що ми таки встигнемо побачити чи справдиться таке припущення.

З обкладинки: «Відповідь на запитання «про що цей роман?» у кожного буде своя, так само, як і трактування, ким насправді був головний герой на початку «Трансу» і ким він став наприкінці» – це жарт, або пастка, оскільки, автор чітко дає відповіді на ці запитання у межах своєї власної переосмисленої, місцями скомпільованої попередніми мислителями, концепції.

Це зовсім не книга для масового прочитання. Текст абсолютно поза жанровий. А поза жанровість завжди, як відомо, претензія на вічність. Що, зрештою, і потверджує нам сам автор в розділі «Післямова і переднє слово» дещо зухвало виявляючи бажання бути наступним, наприклад, Бодріяром.

Ну а ще, «Транс» можна читати як пригоди автостопом. Це вже залежить від того що ви хочете/можете з неї для себе взяти. А брати є що.

Автор: Юлія Слуцька
Джерело: Facebook

Хочу прочитати