Рецензія на книгу Олександр Завара «Песиголовець» від Люди Дмитрук

21/10/2018 о 23:11

А от читаючи цю книгу я зробила стільки приміток на полях, як в жодній іншій, і всі вони були критичні! Сашко Завара і його “Песиголовець” розчарували мене найбільше тим, що в романі таки були чудово прописані розділи і в ньому оригінальний цікавий сюжет, але все псувала мова автора: постійні повтори, часті тавтології, примітивні метафори. Це мав би бути містичний жахастик на основі слов’янської міфології без всіляких романтичних мавок та псевдопатріотизму, але в будь-якій книзі мене цікавить якраз ЯК вона написана і навіть найкращий задум можна зіпсувати ⬇️⬇️⬇️

Юрко Побиван, в минулому відомий конткультурний письменник, який втратив свою популярність, вирішує за будь-яку ціну написати новий бестселер (це альтер-его самого Завари і воно виглядало іронічно та дуже навіть цікаво). В родині проблеми, вони переїхали із столиці, а Юрко знову почав пити – для натхнення, звісно. Він з дружиною і двома доньками вирушає на Франківщину досліджувати легенду про Песиголовця, але на одній галявині з темним минулим дещо стається.

І цю зв’язку нам перекажуть схожими словами разів 15, сотню разів нагадують про колишню славу, причини немилості в читачів і мотив до написання нового роману. Але я це все зрозуміла ще з анотації, навіщо повторювати це мені знову і знову? І таких доповнень було дуже багато, а ще було вдосталь непотрібних описів погоди в Мелітополі, ліричних виступів і абсолютно недоречних і штучних згадок про сучасність. І мій улюблений прийом – коли не вистачало слів описати якусь ситуацію, то автор починав просто проводити асоціації з якимись кінематографічними кліше або переказувати сцени, щоб ми, читачі, таки змогли це уявити ?

Але попри все сюжет книги затягував та інтригував, розділи про древніх полян і дівчинку Оленку були чудові, але це все губилося для мене за нелогічностями та примітивним описом.

Автор: Люда Дмитрук
Джерело: Instagram

Хочу прочитати