Рецензія на книгу Цезарій Збєшховський «Голокост F» від Sviatoslav Piven
Надрукований видавництвом Жупанського “Голокост F” Цезарія Збєшховського – це таки щось!
Книжка, у яку увійшли однойменний роман та ще кілька оповідань, дія яких розгортається у світі роману, вражає.
Передусім, вражає вигадливістю автора, який створив надзвичайно деталізований і відтак дійсно видимий під час читання світ. Також вражає жанровою різнобічністю (роман – це сплав кіберпанку та постапокаліпсису, де можна знайти чи не всі атрибути цих жанрів: практично безсмертні люди, які переписують свою свідомість у нові тіла, коли старі помирають, кіборги та андроїди, віртуальні реальності, битви мехів, безмежні пустки та війна за виживання проти зграй мутантів на руїнах цивілізації; оповідання ж написані у жанрах космічної антропологічної фантастики, надприродної фантастики, філософської фантастики тощо). Окрім того, вражає філософськими розмислами про мораль, про добро і зло і про те, як їх часом буває важко розрізнити, про те, що означає і як воно бути людиною у постгуманістичному світі творів (і водночас нашому плинному світі, який своєю манією до технологій та ґаджетів невпинно рухається до невтішного сценарію Збєшховського), про те, що робить людину людиною взагалі, і про те, як вберегти свою людяність та особистість, коли усе навколо уперто спонукає змішатися із “сірою масою”. Ну і звичайно, книжка вражає цікавими теологічними твердженнями: про сутність Бога, про втрату Бога і життя без Бога.
Варто додати, що роман та оповідання дуже інтертекстуальні. При цьому незрима присутність Лема, Діка, Конрада чи Кафки відчутна не лише у прямих алюзіях, а й у стилістиці та проблематиці самих творів.
Звісно, книжка може зайти не усім читачам (особливо, це стосується роману!), оскільки Цезарій Збєшховський дуже вимогливий до читача й очікує, що той від початку буде уважний, а ще перебуватиме у “темі” і розбиратиметься у кіберпанкових поняттях і явищах. Тому якщо після цих рядків у вас є певні сумніви, чи сподобається вам великий метр Збєшховського, чи ні, рекомендую насамперед ознайомитися з оповіданнями. Якщо ж сумнівів немає – то треба однозначно брати!
Ну а я тим часом буду собі далі промислювати прочитане 🤔
P.S. Переклад Ірини та Олени Шевченко просто чудовий!
Автор: Sviatoslav Piven
Джерело: Facebook
Рецензія на книгу Буалем Сансаль «2084: Кінець світу» від Валєйки
Алжирський письменик Буалем Сансаль знає, що з нами буде, якщо ми продовжимо отак вирубувати дерева. 🌳 Щоправда, корінь всіх нещасть він радше вбачає в релігії. Свою альтернативну версію майбутнього автор пропонує в романі “2084”.
Так-так, той самий, який так жваво порівнюють з антиутопією Орвелла. Чи справді Сансаль написав продовження геніального роману? І якщо так, то чи вартий він уваги? Гортайте і дізнаєтесь відповідь. ⏩
Рецензія на книгу Томас Пінчон «Виголошення Лоту 49» від Mykola Stakhniuk
Таку книгу доведеться перечитувати вдруге, або, можливо, і втретє потім, але не через складну мову – вона тут легка й невимушена, не через заплутаний карколомний сюжет – він тут лінійний і легко слідкувати за розвитком подій, причиною перечитування є та незліченна кількість прихованих алюзій, посилань на різні твори, події чи історичні особистості, причиною є цікава математика слів, каламбури і саркастичні вигадані власні назви місць чи дійових осіб. Аби осягнути цей невеликий твір сповна варто бути справжнім параноїком, бачити таємні символи в простих речах, врешті стати, мов Едіпа – героїня твору, провести власне розслідування роману й того, що сховав у ньому автор і що цим хотів донести до інших. Але це може призвести до знаходження загадок, яких насправді і немає, призвести до відкриття більшої кількості таємниць, ніж сховав Пінчон, та чи не цього він домагався – аби любителі його творчості ламали голову над текстом, сподіваючись натрапити на слід, мов та Едіпа, коли вперше побачила символ З.У.Ж.И.Т.І. – ріжок із сурдиною; сподіваючись пов’язати всі деталі в одну велику заховану під словами схему, мов та Едіпа, в’язнучи в передісторії поштової служби і доходячи висновку, що навколо неї обертається ціла світова змова, котра черпає свої корені ще кілька століть у минуле.
Багато в чому допомогла післямова перекладача, який, вочевидь, сам перекладаючи текст зробив для себе немало відкриттів і поділився цим із читачем, от після цієї післямови і приходить розуміння того, що навіть перегорнувши останню сторінку позаду лишилось багато того, що ще варто розібрати у романі. Це наче читати “Улісса” не будучи ірландцем, наче читати “Божественну комедію” не будучи фахівцем з історії Італії, наче гортати дитиною Букварика не знаючи всіх букв. От через це і варто цю книгу перечитати.
Автор: Mykola Stakhniuk
Джерело: Facebook
Facebook-спільнота
