Публікації

Ця книга віддавна інтриґувала мене і своєю обкладинкою, і назвою, і тим, що її автором був керівник одного з моїх найулюбленіших видавництв – Олексій Жупанський. Анотація наштовхувала на думку, що в книга буде в жанрі альтернативної історії, яка мені більш-менш заходить. Але я щось трохи не врахував, що Видавництво Жупанського поміж іншим відоме й своєю серією «Майстри Готичної Прози». І що альтернативна історія тут виявиться добряче готично-містичною, в кращих традиціях жанру. Я виявив це, вже прочитавши сторінок зо 30 книги, і хоч я ніколи себе не відносив до фанатів таких книг, але вже було занадто пізно – бо мені стало дуже цікаво))).

Книга стартує одразу з місця в кар’єр: історія занепаду і чудесного «відродження» шахт в Новокраснокамінську одразу дає зрозуміти, що нудно не буде. І чесно, я дуже шкодував, що ця історія трохи відступила убік, даючи дорогу іншим, не менш моторошним історіям. Які починають розказуватися без попередження і без «швів»: один жах плавно перетікає в інший, і ти не знаєш куди історія поверне далі.

Спочатку мова йде ніби про абсолютно різних людей, не зовсім людей і зовсім не людей, але чим далі тим тугіше закручується пружина історії. Після історії з шахтарями моя найулюбленіша частина, та де оповідається про номенклатурну магію. Але на відміну від багатьох інших речей у цій книзі – вона реально існувала і була доволі звичним явищем впродовж багатьох років для купи радянських громадян.

Дуже цікаво вийшов майже всемогутній Віктор Геннадійович, не кажучи вже про Самого (за нього, окреме «Дякую!»). Світ книги хоч і схожий на наш, але відрізняється від нього в деталях. І мені б дуже хотілось дізнатися більше про історію того світу, і в яким момент (якщо такий був), вона відхилилась від нашого лінії реальності.

Цікавих ідей, починаючи від шахт і закінчуючи Червоним колектором та Скрижалями влади, тут повно-повнісінько. Також варто відзначити і насправді шикарні діалоги, і гарну картинку радянської реальності. Реально вийшов не відгук, а якийсь панегірик, але мені реально сподобалось. Шкода, що не всі моменти виявились достатньо пояснені в книзі, але ж в тому певно і була задумка – щоб лишити щось недоказаним… Та все ж сподіваюсь колись прочитати і продовження.

Одним словом, рекомендірен. Цікава книги в жанрі містичної і темної альтернативної історії від цікавого автора.

Автор: Alejandro Bondarchuk
Джерело: Facebook

Хочу прочитати

Бачить бог, чи що там у тих хвилях сивого небесного моря снує, як же мене захоплюють поети, митці, музиканти, котрі, не боячись гніву верхніх, Творять у своїм маєстаті: лінійку сюди, накреслив, лінійку в інший кінець, провів лінію. Кларк Ештон Сміт і собі накреслив безмежний простір… не перелічити усіх печер, оазисів, урвищ, що їх письменник залишив по собі і ґречно відкрив вхід для кожного.

Ніде правди діти, тексти у Сміта густі, мов кисіль, через надмір описів, майже, як у Лавкрафта. Та у Сміта відступи виростають у цілі скелі, стають уповні самостійним твором, тоді як герої, здається, плавають у низовинних вологощах.

Його герої – то Hermit з полотна Еме, ченці Гюїсманса, типаж мандрівника Каспара Давида Фрідріха, невиправний хворобливий романтик По, закоханий в інфернальну красу, проте у всіх випадках це завжди персона непересічна. Та й ідеться про події непересічні. Є історії, покликані, про мене, не більш як нажахати читача, щоби він нетерпляче чекав появи наступного твору автора, є й без сумніву тексти набагато глибші. Почасти перед якимось з дієвців постає виклик – вмерти чи розкрити таїну. О, ви скажете, що це ж іще тягнеться від Геракліта й Платона, Томи й Бекона, да Вінчі й Коперника, безсмертного Фауста! Не бачу нічого лихого, бо коли питання ставлять – значить є потреба у відповідях на нього.

Декому з пілігримів світу Сміта вдається віднайти ту саму грудь “природи безконечної”, дехто застрягає у власних мареннях. У сутінковій імлі виростають один за одним постаті Абота, Тсатоґґуа, Мордіґґіана. Старі кóлоси рівняють сей світ своїми ступнями, нізвідки знову з’являється Атлантида, похована ще Платоном, нині існуючі світи тліють, щоби дати основу новим спорудам всесвіту.

Окремо зауважу, з якою любов’ю і пошаною до творчості автора Видавництво Жупанського та перекладач Євген Онуфрієнко підійшли до справи. У видання уміщені, зокрема, первісні варіанти текстів, відхилені Weird Tales, так і не надруковані часописом уривки. Ну і звісно ж переклад – він блискучий! Вкотре переконуюся, що читати в оригіналі добре, та коли автори зі світової спадщини промовляють до тебе рідною мовою – це без сумніву розмова інтимніша й одвертіша. Саме від таланту перекладача залежить повнота сього діалогу. А цією ж бесідою можна розкошувати!

Автор: Paul Sv
Джерело: Facebook

Хочу прочитати

Дочитав цю книгу в останній день року і приємно потішений враженнями, які вона принесла. Після анотації очікував від неї якихось авантюрних пригод і незвичної історії цікавої людини, власне це й отримав. Приступав до прочитання з тихим спокоєм, ніби готувався до відпочинку – собі спостерігатиму за морськими подорожами, зустрічами з тубільцями і змальованою долею героя, шматочки якої наодинці здаються несподіваними і цікавими пригодами, а вкупі становлять визначну біографію. Це мав бути відпочинок і це був відпочинок.

Цю історію розповідають сам Августин і його дружина Афанасія Бенжаміну Франкліну і маю визнати, що автору вдалося подати їхню манеру так, що навіть розгорнувши на будь-якій сторінці, можна сказати, хто саме взяв слово. Вони прийшли до засновника Штатів за допомогою, як того, хто виборов незалежність для своєї країни, і, щоб він зрозумів суть прохання, розказують довгу і сповнену як успіхів так і поневірянь історію Августина Беньовського, короля Зібеліна, котрий, потрапивши на Мадагаскар, замість політики колоніалізму вирішив здобути острову незалежність. Сам Августин, розказуючи про власні пригоди, про дитинство та неволю, вдається більше до фактів, окреслюючи розповідь як життєвий шлях з різними важливими моментами, котрі вплинули на вибір тої чи іншої дороги. Афанасія ж, на противагу чоловікові, набагато чуттєвіша, її доля – доля супутниці, котра пустилася в цю авантюру в сімнадцятирічному віці, для неї світ був невідомим обширом, який вона не очікувала, що колись відкриє. Коли вона брала на себе роль оповідниці, Бенжамін Франклін (за словами автора) не один раз плакав. Я сам не ридав, проте визнати мушу, що романтика стосунків доволі зрілого Августина в засланні і молодої Афанасії, доньки губернатора Камчатки, мене дуже розчулила і я отримував від цього неабияке душевне задоволення.

Це могла би бути просто ще одна цікава історія, ще один пригодницький роман, але факт того, що він заснований на реальних подіях, хоч і прикрашений фантазією автора, робить його дещо значнішим, а поневіряння Августина – через свою правдивість вражаючішими. Гадаю, велику роль в цьому відіграло те, що сам Августин робив багато нотаток, завдяки чому відтворити його життєвий шлях цілком здійсненно. В той же час спадає на думку доля інших творців своє долі і історії, яка оминула їх, нещасливців, що завбачливо не карбували свої життєві пригоди га папері.

Тяжкі часи кують міцних людей. Епоха колоніалізму, досліджень нових земель, часи відкриттів дають дорогу не тільки відчайдухам, а й випадковим заручникам ситуації, чий знаковий внесок розпочинався з дрібниць, які не передбачали тих авантюр, у які вилилися згодом. Серед таких виявився Августин Беньовський – король Зібелін, ампанскабе Мадагаскару.

Автор: Mykola Stakhniuk
Джерело: Facebook

Хочу прочитати