Публікації

Купив “Ковток повітря” і взяв до рук лише для того, щоб відпочити від фантастики. Не знав про неї майже нічого, але після “1984” і “Колгоспу тварин” я був впевнений, що ці сторінки будуть витрачені не дарма.

Англія. Період саме перед Другою світовою. Головний герой згадує своє дитинство (початок XX століття). Як було гарно жити в своєму маленькому містечку. Описує знайомих, сусідів, батьків і інших родичів. Те, як вже дорослим хлопцем, бачив зародження настроїв, які передували Першій світовій війні та як він вже дорослим чоловіком, побував на фронті.

І от всі ці описи британії з самого початку викликають почуття дежавю. Все настільки знайоме, що аж моторошно.

Наприклад, Орвел пише, що всі були патріотами, любили батьківщину, вважали свою націю непереборною, але в той же час “Записатися до армії вважалося таким самим ганебним, як юній дівчині вийти на панель”.

“Кожний справжній Англієць готовий був заприсягтися, що Вікторія – найкраща з усіх королев…. Та коли справа доходила до податків, уcі знаходили спосіб ухилитися від сплати …”

“У ті дні до політики ставилися вкрай серйозно. Тухлими яйцями запасалися за кілька тижнів до виборів.”

Не знаходите нічого знайомого?

Пройшло більше ста років з описаних часів, ми живемо на іншому краю Європи, але всі цитати настільки близькі, що ніби і немає тих часових, географічних і культурних відстаней.

А це тільки початок повісті. Далі таких паралелей з сучасністю можна багато назбирати. Наприклад, будинки куплені в кредит ще на етапі будівництва, домогосподарки, які ходять на усілякі курси, хоча вони там нічого і не слухають, засилля жовтої преси. І т.д. і т.п.
Далі головний герой повертається у рідне містечко, щоб згадати чудові часи минулого. Але Орвел не був би Орвелом, якби не зміг вплести в цей нарис про ностальгію за дитинством, страх дорослої людини. Коли чоловік не розуміє чого навкруги ніхто не боїться війни, запах якої вже літає в повітрі. Навіть освічені люди намагаються не помічати цього, а пропагандисти вже почали заздалегідь настроювати народ.

Спочатку повість навіть не сподобалася, здавалося, що вона ні про що. Та і закінчення як такого вона також не має. Але вся сила проявляється, коли ставиш книгу на полицю. Усвідомлюєш те, що світ населяють мільярди таких от людей зі своїми побутовими проблемами, які читають новини і турбуються про глобальне зі свого “дивану”. Які хочуть кращого життя, але виходить тільки ностальгувати за безтурботним дитинством. Що люди не змінюються. Країни хоч і дуже різні, але народи, які їх населяють мають більше спільного, ніж здається на перший погляд.

Автор: Євген Магер
Джерело: Facebook

Хочу прочитати

Нема тіла, нема душі. Нема матерії. Нема німоти. Нема омани.

Продовжую мандри по альтернативній українській літературі. Цього разу — збірка оповідань, а мені про них завжди найскладніше писати.

Підземна ріка тече крізь усі оповідання, які вмістилися на сторінках книги: спільні символи, мотиви, місця, події, неістоти, кольори, звуки, метаморфози, світи пронизують читача, проходять крізь кору головного мозку і потрапляють у душу (чи що там має бути).

Доволі моторошні оповідання, які знаходяться на межі вигадки і реальності, на межі вірю та не вірю, на межі…

Я б сказав, що “Підземні ріки…” своєрідна підготовка до трилогії “Хассара” не лише автора, але й читача, бо дозволяє зануритися у екзистинціальний герор, скуштувати його і хотіти ще, бажати продовження, жадати…

Як “читач з досвдом” я не зміг посатвити 10 з 10: був “жах”, але мені не вистачило відчуття “трепетного жаху” (який своєю пустотою огортає єство і забирає у простори Хаосу).

Оцінка: 9/10

Автор: Максим Андрусик
Джерело: Facebook

Хочу прочитати

Три роки вже не можу написати рецензію на цю книгу. Бо це завше переростає в занурення в має дитинство та юність. В мої 90-ті, якби пафосно це не звучало. В мої 90-ті як я бачу їх зараз з висоти прожитих 35 років.

І чомусь бачу та рефлексую я ці роки завжди о 04.30 ранку, коли пам’ять наскільки чиста та прозора, як лінза, крізь яку видно не тільки те ще було, а й те як ти це сприймав, пережив та поставив на реверс своєї уяви. І ось о 04.30 ранку все це повертається. А прокидаєшся в такий час не від гарного життя. В цей момент згадуєш все, щоб відволіктися від реальності. Для мене це книжки. Так стоп.

От саме книга Жупанського і є для мене такою лінзою. І саме тому важко написати на неї рецензію.

Я не знаю як її сприймуть ті хто не жив в кінці 80их, 90их та на початку 2000их. Щось вони не відчують і не зрозуміють. Це мінус. Для мене, бо хотів, щоб побачили те що і я. І для них, бо не побачать. Але мінус на мінус дає що? Правильно – “БТБ!ЧГ”.

Колись я напишу більш розгорнуту рецуху, а може і монографію про цей роман, та і взагалі про творчість Жупанського, а чого б і ні.

А зараз можу сказати тіки таке, якщо вам подобається проза Пінчона, Сорокіна, Орбітовського, Шевчука, Лавкрафта, Ульяненка, то сподобається і неперевершений(саме так) текст Олексія Жупанського “Благослови Тебе Боже! Чорний Генсек”.

Автор: Євгеній Твердохліб
Джерело: Facebook

Хочу прочитати