Публікації

Продовження знайомства із серією “Ad Astra“. Ця збірка оповідань дала відчути досить цікавий спектр емоцій. Від “заплутано і знову довбані руцькі”, до “хмм, в цьому щось таки є”.

Всього ця тоненька книжечка має 10 оповідань. Коротко про кожне без спойлерів:

Мнемонік Джонні. Фільм дивився дуже давно і не факт, що повністю, тому потрібно буде переглянути. Оповідання сподобалось, як то кажуть, класичний кіберпанк (постійно лізли аналогії з аніме та грою “Cyberpunk 2077”).

Континуум Гернсбека. Щось в стилі короткої прози Філіпа Діка, але більш психодилічне. Проте викликає приємний післясмак.

Уламки голографічної троянди. З цього оповідання почалось занурення в нуар “Того, хто біжить по лезу”. Досить непогане коротеньке оповідання, але нагрузило добряче*-*

Доречні. Ось тут прям захват, дуже атмосферна штука, горорна*-* Знову таки, схоже на прозу Діка, кращу її частину. Нуарне занурення вже відчувається на нюх і смак.

Глушина. Круте фантастичне оповідання, яке б хотілось побачити як повноцінний роман, щоб дізнатись більше про описані події*-*

Червона зоря, зимова орбіта. Твір для американського читача, от і все, що можу сказати.

Готель “Нью – Роуз”. Відчуття безвиході та приреченості. Непогана історія.

Зимовий ринок. Одне з улюблених оповідань. Прямо все в чудових пропорціях*-*

Повітряний бій. Теж посідає високе місце в списку улюблених в цій збірці, хоча і викликає прямо протилежні емоції.

Спалити хром. Чудове закінчення збірки, кіберпанк як він є.

В цілому, аналізуючи свої враження, збірка сподобалась. Хоча тяглість та відчуття безвиході можна відчути тут на дотик*-* У Філіпа Діка якось веселіше таки, все таки у Ґібсона коротка проза більш “безвихідна”))

Що ж, можна сказати, що знайомство з автором вийшло вдалим, тому в майбутньому таки придбаю “Нейроманта”, а там буде видно.

Автор: Петро Мірошник
Джерело: Facebook

Хочу прочитати

Отже, збірка складається з 2 оповідань, події яких відбуваються в одному світі, також вони поєднані між собою другорядними героями. Тому раджу прочитати спочатку “Гори, відьмо, гори”, а потім вже “Повзи тінь, повзи”

? “Гори, відьмо, гори”

Одного дня до лікарні привозять пацієнта, з дивною хворобою, яка скоріше нагадує одержимість. Офіційна наука не може пояснити причину смерті чоловіка. Але згодом виявляється, що випадок подібної смерті не єдиний у місті.

Це моторошна історія про ляльок-вбивць, які вбивають за наказом своєї хазяйки. Автор акцентує увагу на протистоянні науки та потойбічного і незрозумілого для людини.

Доктор Ловелл, який понад усе намагається мислити раціонально, майже визнає що те, що відбувається не пояснити наукою. Так, він “майже визнає” це. Можливо через свою впертість або страх прийняти той факт, що існує щось таке, чого не взмозі осягнути людський розум, він до кінця не зізнається собі в тому що це все не було трюком або гіпнозом. Також автор дає змогу трохи поспостерігати за внутрішньою “кухнею” світу мафіозі.

? “Повзи, тінь, повзи”

Ця історія просякнута давніми міфами про бретанське місто Іс та про його жителів, пороки яких погубили місто. Ця оповідь мені дуже сподобалося. Тут було все: спогади про минулі життя, древні міфи про гріховні міста, занепалі цивілізації, жертвоприношення та звичайно ж тіні, які зводять з розуму і можуть вбити.

Також ми тут зустрічаємо вже знайомих нам з першої оповіді доктора Ловелла та Джуліана Рікорі. Найбільше в оповіданнях Мерріта захоплює те, що ти можеш пояснити те що відбувається залежно від свого світогляду. Тільки читачу вирішувати: події в книзі були реальністю, чи психологічним трюком.

Автор: @orionis.book
Джерело: Instagram

Хочу прочитати

Ось нарешті і перегорнута остання сторінка зібрання творів Артура Мекена. Я досить розтягнув читання (деякі твори читались відразу, деякі розбивались на частини), але все ж отримав те, чого очікував. Хоча спочатку здавалось, що я помилився. Далі по черзі.

Чудова передмова Євгена Ліра. Нічого додати, нічого відняти. Завжди цікаво дізнатись щось нове.

Великий бог Пан. Саме тут стався казус. Обережно читаючи рецензії, я постійно натикався на хвалебні відгуки саме про це оповідання. Але в процесі читання і аж до кінця цього твору я немовби пройшов повз. Тобто, це гарний твір, цікавий, але особисто я постійно думав, що фантастична історія в цьому оповіданні має дуже розведені фарби. Звісно, автор багато чого залишив на додумування читачеві, а я мабуть відразу не відчув тонкості цього зв’язку. Зараз, після прочитання всієї збірки, моє ставлення до “Великого бога Пана” значно покращилось.

Сокровенне світло. Ось тут моя увага і зацікавленість запрацювала на повну. Чудова історія, темна та інтригуюча.

Осяйна піраміда. Мій найулюбленіший твір. Тут я отримав все, що очікував від Мекена. Не міг відірватись до самого кінця!

Три самозванці. Крута детективна річ, в якій досить легко заплутатись, але вона також не відпускає до самого кінця. Сподобались історії в самій оповіді, це мабуть фішка цього автора. Хоча кінцівка вийшла досить жорстка та не зовсім зрозуміла.

Червона рука. Нагадало історії про Шерлока Голмса. Також досить непогана річ.

Білий народ. Схоже на подорож до Кадата Лавкрафта, але на лад Мекена. Як на мене, досить моторошна штука, але цікавезна.

Уривок життя. Початок твору здавався надто нудним, але далі оповідь вже розійшлась. І в кінці кінців “Уривок життя” став для мене одним з улюблених. Автору вдалось так круто поєднати реальність, буденність з фантастичним та магічним! А ще, йому вдалось зачепити якісь струни в моїй душі. Так, деякі місця сприймаються досить незвично в незвичних обставинах, ба, навіть магічно. Про таке можна говорити і говорити *-*

В цілому творчість Артура Мекена мені сподобалась. Іноді вона здається заплутаною, але розповіді в розповідях неначе розширюють лор того всесвіту, а його таємничість притягує!

Автор: Петро Мірошник
Джерело: Facebook

Хочу прочитати