Публікації

У світі інтернету й телефонного зв’язку, шуму й гамору міста та культу екстраверта важко уявити собі людину настільки самотню і відчужену, як Жан Дараган. Він навіть не пригадує, як звучить дзвінок його телефону, тому не одразу піднімає слухавку. Голос незнайомця на тому кінці дроту пробуджує в ньому спогади про колишнє життя, які Жан, здається, поховав глибоко на дні шухляди, зачинив на ключ, а ключ десь посіяв. З неохотою Дараган веде розмову з цим чоловіком, який невдовзі стане містком до його минулого. Зачіпка дуже проста — виявляється, він, Жан Дараган, загубив свою телефонну книжку, а Жіль Оттоліні (так звати його співрозмовника) знайшов її і тепер наполегливо просить про зустріч. Незабаром з’ясовується, що в записнику Дарагана Жіль Оттоліні знайшов одне прізвище, яке його дуже зацікавило, і він хотів би дізнатися більше про цю людину. Так розпочинається наша спільна з Жаном мандрівка у його минуле.

Герой ніби повільно вибирається зі власноруч сплетеного кокона. Дараган мало пам’ятає своїх рідних, ледве пригадує місце праці свого батька, забув, про що була його перша книга. Минуле здається схованим за завісою. Все плинне, все приходить і відходить, губиться у мороці часу – і ці спогади стають непотрібними Жану. Він відмежовується від них. Можливо, навіть інстинктивно, заради власного добра. У цьому мінливому світі, де люди з’являються і зникають з його життя, порятунком, єдиною сталою величиною для Жана Дарагана є природа: “… У періоди катаклізмів і моральної розпуки немає іншого рятунку, як знайти сталу точку, аби втримати рівновагу й не впасти за облавок. Ваш погляд спиняється на травинці, дереві, пелюстках квітки, ніби ви хапаєтеся за рятівне коло. Те дерево за вікном — граб чи осика — приносило йому заспокоєння”. Крок по кроку, сторінка за сторінкою вибудовується якесь розуміння Жанової історії. Ніби ти стоїш впритул до величезної картини на всю стіну і з кожним порухом голови натрапляєш на все нові й нові деталі. Але щоб побачити цілісний образ, потрібно відійти принаймні на кілька метрів. І власне такого ефекту досягнув автор, бо прояснення приходить лиш наприкінці. З іншого боку, говорити про повне розуміння образу Жана Дарагана та його життєвих колізій навіть по прочитанні роману складно. Не зрозуміло, яка доля другорядних героїв, чи всі спогади Жана Дарагана, що нам відкриваються у романі, є об’єктивними, чи все ж більшість з них вигадка. На такі міркування наштовхує й епіграф до твору: «Я не можу розповісти вам про реальні події, я можу лише окреслити їхню тінь (Стендаль)». Книга, як справжній мистецький твір, залишає по собі поле для дискусій.

Патрік Модіано – 72-річний письменник родом з Франції, автор близько тридцяти романів, лауреат кількох літературних премій, в тому числі — Нобелівської 2014 року. У більшості його творів йдеться про Париж часів Другої Світової війни. Тато Патріка, Альберт, вижив у роки окупації, бо мав фальшиві документи і був ділком чорного ринку, заробляючи великі гроші на оборудках з нацистами. Цей факт настільки вразив письменника, що він присвятив боротьбі зі спогадами про батька декілька романів. Критики називають Патріка Модіано “Марселем Прустом сучасності” за його надзвичайну увагу до спогадів, проникливість та загострену ностальгію. Тема пам’яті порушена і в романі «Щоб не загубитися у місті». Українською твір перекладений Ярославом Ковалем. Як на мене, гарний переклад. Книга глибока й атмосферна, складна і до кінця не розгадана, а отже, залишає по собі «післясмак» і бажання повернутися. Раджу всім, хто цікавиться сучасною інтелектуальною літературою (а також трішки схильним до меланхолії.

Автор: Устина Гладиш
Джерело: Книжкова Шафа

Хочу прочитати

Подорож-пошук невідомого захисника

… всі вони прагнуть свободи, кожен на своєму рівні,

але серед них є і будуть корсари духу…

Справедивість, Гідність, Повага і Любов.

Роман «Золотошукач» (видавництво Жупанського) написаний нобелівським лауреатом 2008 року Жаном-Марі Ґюставом Ле Клезіо вже давно очолює списки екзотичних мандрівних творів постмодернізму.

Загалом же, прочитавши книгу, можу сказати, що Ваше враження залежить від того, чого Ви очікуєте. Поясню чому. Якщо Ви хочете справжніх пошуків золота, корабельників із морськими баталіями або великих таємниць, які розкриє головний герой, – книга не підійде. Натомість, тим, хто як і головний герой твору шукає свою ідентичність або тікає від долі, «Золотошукач» стане приємним доповненням до вільного часу.

Сам сюжет книги можна поділити на кілька частин:

• в першій, яка є найцікавішою та найоб’ємнішою, йдеться про дитинство Алексіса, його батьків й сестру Лауру. Саме тут ми дізнаємося про неймовірну тягу до моря ще малого хлопця, про неймовірну дружбу із чорношкірим не просто другом, а братом Дені й життям малого Алі.
• друга частина – це самі пошуки скарбу Корсара. Ще на початку твору ми читаємо про таємничі папери й карти, які тато головного героя постійно розглядав, чим і зацікавив сина. Приховані позначки, висічені знаки на камінні, таємні печери і яри, морська романтика та яскраві сузір’я – усе це знайдеться у цій частині.
• третя розказує про тяжкі часи не тільки для Алексіса, а й для усього світу. Головними тут стануть події Першої світової війни, газові атаки, воєнні будні й хвороби.

Читаючи роман, ще із моменту, коли вперше чуємо про скарб, виникає сумнів щодо його існування. Увесь роман – пошук і те, що саме шукав герой, розкриється вкінці і лише тому, хто уважно читав і зрозумів твір.

Золото невідомого Корсара є лише одним із тих «пошукових запитів» у житті Алі. Насамперед він прагне знайти себе, єдність і гармонію зі світом, власну ідентичність і шлях. Саме ж золото, як матеріальна річ, у романі всього лише образ мрії про світле майбутнє.

Усе дитинство родина Л’Етанґів прожила у Букані, але Алі завжди мріяв потрапити до Мананави – землю рабів-втікачів, про яку розказав старий Кук. Переїзд до Форест-Сайду, проблеми із грошима, хвороба Мем… усе це наштовхнуло Алі втілити мрію про безмежне багатство Корсара й віднайти його сховані скарби.

Корабель Зета (із капітаном Бредмером й моряком Казимиром, які стали хорошими друзями для Алексіса) довіз хлопця до острова зі скарбом. Тут герой знайомиться із коханням усього життя – юною манафкою Умою; шукає скарб й пізнає себе, навчається жити по-іншому й дивитися на світ інакше, не перестаючи думати про світле й безтурботне майбутнє для Лаури й Мем вдома.

Будучи щасливим у дитинстві, в одну мить Алі втратив майже усе. Жахливий ураган, що зруйнував будинок, смерть татка, який не витримав долі й тяжке рішення юнака про подорож, яка мала б змінити життя усієї родини.

Палуба Зети. Спогади про щасливе дитинство: дерево добра і зла, зоряна алея, темношкірий брат по духу, уроки з Мем й таємничі ночі, проведені з батьком. Зета – основа життя. Зорі – привід згадати про мету.

Скарб-міраж, який Алі так довго шукав виявився зовсім не золотими злитками,  а дещо іншим, проте реальнішим. Герой обирає блукання невідомими землями і морями, щось він обирає, проти іншого протестує. Він знаходить себе, пізнаючи інших.

Оповідь від першої особи пронизує увесь роман і створює особливий ефект. Кожна знахідка –  матеріальна чи духовна – є мрією, вигадкою, думкою, відкриттям, осмисленням і різновидом подорожі для героя.

Чи здійснить усі свої мрії Алі? Який саме скарб відкриє герой? І як він буде долати випробування долі? Шукайте відповіді у романі «Золотошукач».

Автор: Яна Русіна
Джерело: Книжкова Шафа

Хочу прочитати

А ви знали, що перше видання українською мовою водночас було першим перекладом роману іншою мовою казкової повісті “Колгосп тварин”?
⠀
📖 У “Колгоспі тварин” Джорджа Орвелла в алегоричній формі розповідається про часи становлення СРСР. Зокрема, тут ідеться про революцію 1917 року, про брехливі обіцянки, що “земля — селянам, а заводи — робітникам”, розповідається про розкуркулення, примусові переселення, репресії, розстріли і про мільйони замордованих у сталінських концтаборах. От лише замість людей герої цієї повісті — тварини. Але чи так вже вони різняться між собою?
⠀
📝 Якось так сталося, що цю казкову повість я читала на першому році свого навчання, за рекомендацією викладача загальної теорії права, і тепер, коли очікує диплом магістра права знову її перечитала. “Колгосп тварин” допоміг мені не тільки зрозуміти соціальну теорію права, а й по іншому подивитися на наше суспільство та минуле.
⠀
На початку загальні збори тварин проголосили сім настанов:
1. Усяка двонога істота – ворог.
2. Усяка чотиринога або крила та істота – друх.
3. Жодна тварина не повинна носити одягу.
4. Жодна тварина не повинна спати в ліжку.
5. Жодна тварина не повинна вживати спиртного.
6. Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину.
7. Усі тварини рівні.

Від самого початку система влади була не ідеальною (молоко та яблука свині залишали собі, адже займалися важкою інтелект працею та організацією колгоспу). Тим паче, що ніхто не хотів, щоб повернулися люди. А потім відбулася майже насильна зміна влади. Й новому керівнику не сподобалася система загальних зборів та обговорення рішень. А потім почалася мовчазна зміна настанов та принципів тваринізму, з одночасною пропогандою того, що все так і було. Спочатку тварини почали торгові відносини з людьми. А потім 4 Настанова почала гласити, що “жодна тварина не повинна спати у ліжку з простирадлами”. Згодом у 5 Настанові вже йшлося: “Жодна тварина не повинна вживати спиртного надміру”. Насамкінець, залишилася тільки одна-єдина заповідь: “УСІ ТВАРИНИ РІВНІ, АЛЕ ДЕЯКІ РІВНІШІ”.

Автор: Anastasia Sydorenko
Джерело: Instagram

Хочу прочитати