Рецензія на книгу Роберт Чемберс «Король у Жовтому» від Natalia Lutsyshyn
Насправді у мене дуже різні і дещо неоднозначні враження про цю книгу, оскільки оповідання у ній дуже сильно відрізняються одні від одних за жанром і тематикою. І якщо перші справді химерні і лячні, то решта – легкі й веселі і, на мою думку, разом вони трохи не вписуються в одну збірку, але тим не менше дарують незабутні враження.
Більшість творів збірки пов’язані згадками про таємничу книгу “Король у жовтому”, що сповнена великих істин для тих, хто її прочитав, “істин”, через які люди позбуваються здорового глузду і вкорочують собі віку чи чинять божевільні речі. Там йдеться про загадкове місто Каркозу, “де чорні зорі світять з небес, де тіні людських думок подовжуються опівдні, коли два сонця занурюються в озеро Галі”, про “світ, що тремтить перед ликом Короля у Жовтому”. Як тільки у тексті згадується про ту книгу, вже непросто зрозуміти чи те, що відбувається на сторінках далі, є правдою, чи лише маренням божевільного.
Твори наприкінці книги присвячені безтурботному життю французької студентської богеми, їхнім творінням, переживанням і стосункам. Атмосфера веселощів і закоханості цих оповідань дуже контрастує з химерністю і жахом попередніх.
👑 “Той, що відновлює репутації”. Перше оповідання розповідає про божевілля, що знаходить однодумців, докази своєї правоти і винятковості, викривлює сприйняття дійсності й будує навколо свою окрему реальність. У нього не стільки моторошна атмосфера, як неперервне відчуття божевілля і неправильності.
🐇 “Маска”. В другому йдеться про дружбу і своєрідний любовний трикутник, вражаючий небезпечний винахід талановитого скульптора і трагічний ланцюжок подій, що мав неочікуване продовження.
😱 “У дворі Дракона”. Ще один приклад божевілля, спричиненого “Королем у жовтому” – галюцинації, переміни настрою, манія переслідування, викривлене сприйняття дійсності, жах у сні і наяву.
🎨 “Жовтий знак”. Розповідь про художника і його натурницю, а також страх, що діймав їх у сновидіннях і в реальності. Без “Короля у жовтому” тут теж не обійшлось. Розповідь запам’яталась, в першу чергу, гарними і яскравими описами, хоч відчуття моторошності і містики тут теж присутні.
🐍 “Леді д’Іс”. Оповідання розповідає про мисливця, що заблукав на болотах на незнайомій території, та був уже геть знесилений, коли випадково зустрів дівчину, що полювала з соколом. Він з радістю прийняв запрошення перепочити в її садибі. Все, що він побачив навколо вранці видалось йому на диво старомодним і дивним, включно з юною леді з Ісу. Те, що трапилось з мисливцем, виявилось направду неймовірним.
❇️ “Рай пророків”. Дивний твір, як на мене. Складений з маленьких фрагментів з самоповторами, геть не пов’язаних між собою. Чи то я просто не вловила суті?…
🐈 “Вулиця чотирьох вітрів”. Меланхолійна розповідь про зустріч художника з кішкою, спогади про минуле, долю, втрату…
🌫️ “Вулиця Першого снаряда”. Події відбуваються під час франко-пруської війни в Парижі під гуркіт гармат і вибухи снарядів. Голод, холод, сніг, болото, дим і туман, кров і смерть – усі жахи війни, але є тут місце і для доброти, дружби і кохання. Дуже атмосферний і чуттєвий твір. А ще мені він видався своєрідним реалістично похмурим місток між химерними містичними і світлими веселими творами у збірці.
💗 “Вулиця Пресвятої Богородиці”. Яскрава і барвиста розповідь про безтурботні будні студентів-митців, легковажні й розпусні. Скромність, наївність і шляхетність тут рідкість, однак є місце і для щирих почуттів.
🌹 “Рю Баре”. Ще одне світле оповідання про студентське життя з нотками смутку через нерозділене кохання і сором’язливу закоханість.
Химерно-моторошні, божевільно-ненормальні, яскраво-безтурботні, нещасні і щасливі – усі твори дуже різні, але всерівно цікаві і захоплюючі. Хоча перша частина мені сподобалась все ж більше.
Автор: Natalia Lutsyshyn
Джерело: Facebook
Рецензія на книгу Буалем Сансаль «2084: Кінець світу» від Мирослави Горностаєвої
Буалем Сансаль 2084. Кінець світу. Антиутопія, що змикається з одного боку з відомим романом Орвела, а з другого – з “Покорою” Уельбека. Власне, “Покору” в цьому контексті можна було б назвати “Кінець світу. Початок.” Буалем Сансаль, франкомовний алжирський письменник, має змогу на власні очі спостерігати, скажімо так, надмірну релігійність в дії. І вона його добряче лякає, про що, власне кажучи, і говорить цей твір. Сансаль чітко виводить критерії релігії-переможниці, взявши за основу добре відоме йому мусульманство. Якщо в суспільстві Орвела, з яким автор весь час полемізує, релігія як така відсутня, а минуле весь час переписується, то в суспільстві Сансаля минуле взагалі зачищене до чорної землі. Його нема. Дні мешканців зайняті ритуалистикою, паломництвами і священною війною. От на цьому й спіткнувся головний герой – пропаганда говорить, що всіх ворогів Абістану переможено, але джихад продовжується – є загиблі, є полонені. Пошуки Кордону між Абістаном та іншим світом стали для персонажів, котрі ще не втратили можливість логічного мислення, чимось на зразок пошуків Святого Грааля. Та чи є цей Кордон взагалі… Теократична диктатура на думку автора ще жахливіша, аніж диктатура орвелівського ангсоцу, бо релігія не дає можливості навіть для думкозлочину, думки розчиняються в ній, і репресії вже направлено проти чисто формальних промахів, від яких не гарантовано нікого. Тому пошуки Кордону ведуться не для того, щоб утекти -можна покинути країну, але не власну душу. Книга читається майже як документалістика – теж орвелівський стиль. Тому для шанувальників “1984” це знайома читанка, як знайомим є і відчуття жаху перед майбутнім.
Автор: Мирослава Горностаєва
Джерело: Facebook
Рецензія на книгу Остап Українець «Транс» від Книгоголізм як альтер его
Ще одна книга, про яку важко написати щось конкретне. Емоції, які вона викликала були змішані. Тому я знову перечитав початок і кінець. А також декілька робіт про те, як алхімія вплинула на літературу і прослухав альбом ГИЧ Оркестру. По іншому з цією книгою мені не вдавалося порозумітися. Доводилось повертатися і повертатися.
***
– А скільки мов загалом знаєш?
– Німецьку, англійську. Вчила французьку, але знаю дуже погано. А ще колись я придумала власне слово.
– Яке?
– Мущ
– Що воно має означати?
– Не знаю. Я ж його придумала, а не взяла звідкись. Тому поки що це порожнє слово, за яким нічого не стоїть. Одного дня в моєму житті з’явиться смисл, якому я не матиму назву – це слово буде напоготові.
***
Читача занурюють у розповідь про Шлях головного героя. Шлях насичений подіями і зустрічами, наповнений історичними фактами, описами туристичних місць та порадами автостоперам. Історія підноситься з двох точок у часі та просторі (це та особливість, яка залишила мене з цією книгою в той момент, коли здавалося, що я можу її покинути. І я в жодному разі не пожалкував).
З першого погляду неможливо визначити жанр – чи то містика, чи то фантастика чи то автобіографічний роман. Коли ти починаєш розуміти, що відбувається, тобі дають сцену, яку можна трактувати декількома способами. Багато чого тікає від поєднання одне з одним. Багато філософських питань залишаються з напів відповідями.
В кінці мене чекало враження, що я недостатньо підготовлений для цього роману, що в мене нема такого літературного бекграунду як у автора (і це стовідсотково так і є). Постійно щось вислизало. Мені бракувало пояснень. Хоча, я впевнений, що так і задумувалося. Кожен повинен знайти щось своє: містику, філософію, історію чи навіть кохання, порозумітися із собою і своїм підсвідомим “я” (а ще бажано навіть із другим підсвідомим “я”), зустріти людей: приємних і не дуже. У кожного свій Шлях, і він має його пройти. І в кінці перетворення неминучі.
P.S.: “Важко написати щось конкретне”, але сподіваюсь в мене вийшло це зробити.
Мущ.
Автор: Книгоголізм як альтер его
Джерело: Facebook
Facebook-спільнота