Підсумки року, що минає – 2018
Коли старт видається вже історією, яка трапилася не з тобою, а з кимось геть іншим – кимось, ким ти був давно колись, не тобою теперішнім, а фініш губиться у варіативній і непевній далечині ще неоформленого майбутнього, мабуть, такий період можна назвати полуднем, умовним екватором шляху. Саме такі відчуття певної серединності нашої видавничої історії спадають на думку напередодні однієї з найважливіших календарних точок – дня зимового сонцестояння, коли і без того куций день буде поглинутий сутінками і на світ опуститься найдовша у році ніч, а Колесо року на мить замре, щоб знову почати відлік нового циклу життя.
Такі дні, а ще важливіше – ночі, неначе спеціально створені для того, щоб озирнутися назад, оцінити пройдений шлях, порадіти за те, що вдалося зробити, і сповнитися рішучості довести до завершення те, що зробити не встиглося.
Отже, як ви вже зрозуміли, напередодні найдовшої ночі ми традиційно підбиваємо підсумки року, що минає, і таким чином зачинаємо нашу нову історію року прийдешнього.
Якщо минулий 2017 рік ми завершили у порівняно спокійному регістрі, втім, не збавляючи звичного ритму, то цей рік ми вважаємо одним із вершинних за всю нашу видавничу історію.
Нарешті видано третій том повного зібрання прози Лавкрафта, ми закрили питання всіх його сольних творів, і тепер залишається довершити цю справу творами, написаними в колабораціях з іншими письменниками.
Також, окрім Лавкрафта, у серії «Майстри готичної прози» українською заговорив «Король у Жовтому» Роберта Чемберса, без якого взагалі важко уявити увесь сегмент «темної літератури». Абрахам Мерріт зі своїми відьмами і зловісними прадавніми чарами теж дійшов до нас у цьому році, чому ми щиро радіємо разом зі всіма поціновувачами химерної та моторошної літератури.
За класику у нас відповідали Вільям Фолкнер зі своїм чи не найзнаковішим романом «Шум і лють» – видання супроводжувалося чудовою передмовою Євгенія Стасіневича, яку можна читати як самоцінний твір, а також майже не відомий загалу єдиний роман Жуля Верна у жанрі антиутопії – «Париж двадцятого століття».
Цей рік також засвідчив, що незалежно від того, хто і що там каже з приводу читання Джойса з його культовим «Уліссом», але факт залишається фактом – ним досі стабільно цікавляться у всьому світі, і, вочевидь, продовжать це робити далі. На відміну від представників нашого вітчизняного радикального крила паралітераторів, які не втомлюються причинно бубніти, що не треба купувати Джойса і не треба читати Джойса, а треба, відповідно, купувати і читати їхні печальні й неоригінальні записки про чиїсь необов’язкові й одноманітні вбивства та їх незмінні щасливі розкриття. Добре, що світ існує за своїми законами і правилами, і, як показує практика, щойно такі наполегливі й працьовиті літературні колгоспники переключаються на щось інше, а то й переселяються до іншого світу, їхні опуси одразу кудись зникають із загальної свідомості і з літератури загалом, так ніби їх ніколи там і не було, і вже за півгодини ніхто й не згадає, хто то був такий і що він там писав. А от якраз Джойса досі згадують і видають, і будуть згадувати і видавати.
Якщо ж коротше і кількома словами, то, витримавши певну паузу після закінчення накладу першого видання, ми нарешті у цьому році випустили перевидання «Улісса», доповнене захоплюючою і ґрунтовною передмовою авторства підпільного джойсознавця і незмінного друга нашого видавництва Дмитра Вахніна, а також схемою загальної історії видання «Улісса», таблицею літературних співвідношень Гілберта та Лінатті і таблицею хронології життя та творчості Джойса, накладених на культурне та історичне тло епохи. Словом, видання вийшло саме таке, якого й заслуговує один із найвизначніших літературних артефактів минулого століття.
Також у цьому році ми започаткували аж дві чудові серії фантастики. Перша – анонсована ще 2016 року Ad Astra. І от нарешті ми видали «ікону» сучасної жорсткої фантастики – «Сліпобачення» Пітера Воттса, після знайомства з яким ми і вирішили створити цю серію. А далі буде багато чудових авторів і потужних творів – недаремно ж серія носить саме цю назву!
Друга серія – «Амальгама», присвячена сучасній польській фантастиці. Ідея серії зародилася у нас спільно із Володимиром Арєнєвим, який дуже добре знає і любить як світовий корпус фантастики, так і чудово орієнтується у фантастиці польській, яка останнім часом зробила колосальний ривок уперед, дещо потіснивши зі звичного п’єдисталу англомовну фантастику. На сьогодні у Польщі працюють десятки самобутніх і дуже потужних авторів цього напряму, отож, зважаючи на це, для знайомства із сучасною польською фантастикою ми вирішили виділити аж цілу серію. І першою книжкою «Амальгами» став роман Цезарія Збєшховського «Голокост F», доповнений низкою оповідань про реалії описаного в романі світу. Це жорсткий і приголомшливий футуристичний роман про загибель світу і про його можливе відновлення. «Голокост F» балансує на межі транс/постгуманізму, пост-кіберпанку, якоїсь просто неймовірної суміші теології та есхатології і ще багатьох і багатьох таких самих неймовірних тем – так що, сподіваємося, саме цей роман досить добре задає загальний тон серії і дає розуміння, чого чекати в межах серії у майбутньому.
А сам Цезарій Збєшховський цьогоріч відвідав Україну – презентував українське видання «Голокосту F» на Книжковому Арсеналі, і під час розмови зізнався, що до написання роману його спонукала саме творчість Пітера Воттса – ось які чудові збіги трапляються з нашими цьогорічними авторами.
А ще книжкою німецького історика Себастіяна Гаффнера «Гітлер. Примітки до біографії» ми перезапустили нашу дещо призабуту серію «Життєписи». Для балансу зовсім скоро у цій самій серії вийде інша книжка цього ж автора – біографія Вінстона Черчілля.
І якщо вже ми заговорили про цю непересічну постать, то варто й згадати, що цього року у серії «Історична думка» вийшла епохальна праця Вінстона Черчілля «Спогади про Другу світову війну». Саме за неї він і удостоївся Нобелівської премії з літератури. Це докладний опис перебігу подій Другої світової війни від її безпосереднього і одного з ключових учасників. Звісно, зайве казати, що акценти Черчілль розставляє геть інакше, ніж це робилося у Радянському Союзі, і тут справді є багато сюрпризів та дивних і незвичайних відкриттів, особливо для пострадянської людини.
Також у цьому році ми традиційно не забували й про українську сучасну літературу, і наша серія цього напряму, «Альтернатива», поповнилася одразу двома книжками – збіркою оповідань «Підземні ріки течуть» Євгена Ліра та романом Остапа Українця «Транс». Численні відгуки та активні обговорення обох книжок у медіа надихають і сповнюють оптимізму щодо майбутнього цієї серії, яка для нас особливо важлива. Тому ми й надалі ретельно та відповідально підбиратимемо авторів для «Альтернативи», які б поділяли наші погляди на те, куди має рухатися наша література, і на радість всім нам достойно докладалися до вектору цього руху.
Загалом же, у цьому році ми видали дванадцять книжок і вважаємо таку кількість оптимальною, оскільки всі ми знаємо, що кожна книжка, а надто складна і об’ємна, яких у нашому каталозі немало, вимагає вдумливої, неквапливої, якісної та самовідданої праці – тут, на жаль, чи на щастя, не поженеш, і ніколи не вдасться якісно зробити за півроку те, що вимагає річної або й дворічної підготовки. Такі книжкові закони, і ми їм скоряємося, не намагаючись перестрибнути через голову об’єктивної реальності. Дванадцять книжок – це по одній книжці на місяць, і це видається нормальним темпом для читання і засвоєння прочитаного, щоб у наших читачів не з’являлося відчуття, що ми їх тримаємо на суворій книжковій дієті, і, водночас, не виглядало, що ми їх перегодовуємо необов’язковими літературно-книжковими напівфабрикатами.
Звісно ж, ми добре пам’ятаємо нашу минулорічну заявку на майбутні плани і ті невиконані обіцянки щодо деяких книжок. Не хвилюйтеся – над усіма цими проектами ведеться напружена робота, і невидане у 2018 році обов’язково буде видане у 2019, варто просто трохи зачекати. Ми ж бо знаємо, що між «швидко і неякісно» та «повільно, але якісно» всі ви, не вагаючись, оберете другий варіант, і це буде правильно.
Ми казали, що цей рік, мабуть, найвизначніший у нашій видавничій історії, і тепер настав час конкретизувати це твердження.
По-перше, це все через Пітера Воттса, його чудовий роман «Сліпобачення», який страшенно вразив нашу редакцію у 2016-му і який ми видали через два роки після цього приємного читацького досвіду. Але по-справжньому особливим цей рік став для нас через те, що одночасно із виходом українського «Сліпобачення» Пітер Воттс відвідав Україну і провів низку зустрічей зі своїми читачами і фанатами (вживання слова «фанати» тут аж ніяк не перебільшення). Коли того вже далекого 2016-го ми планували серію Ad Astra, то і мріяти не могли, що вихід українського перекладу «Сліпобачення» супроводжуватиметься приїздом самого автора! Але це нарешті сталося, і кількість відвідувачів всіх п’яти подій за участю Пітера Воттса на Форумі, а також довжелезні черги до нього за автографами були найкращим подарунком для нас і свідченням того, що серію ми стартували правильно і краще й бути не могло. Ми страшенно вдячні Пітерові за те, що він відгукнувся на запросини і приїхав до нас, а також Форуму видавців і Посольству Канади в Україні за підтримку і допомогу у реалізації цього візиту, а також за те, що повірили у нашого автора.
По-друге, саме цього року, вперше за увесь час нашого існування, бібліотеки в Україні централізовано та масово поповняться багатьма нашими найновішими виданнями, і ми цьому страшенно раді, оскільки таким чином ще більше людей зможуть розділити з нами радість від прочитання цих направду важливих і цікавих книжок. Багато в чому це стало можливим саме завдяки оновленій команді Українського інституту книги, яка одразу ж почала прориватися крізь в’язке бюрократичне болото, яке, на жаль, досі гальмує ефективну роботу чи не всіх державних установ. На щастя, команду УІК це не зупинило, і вона продовжує активно діяти, налагоджуючи ефективну роботу у всіх напрямах книжково-видавничої справи. А ми, зі свого боку, тримаємо за них кулаки і бажаємо вдалого звершення багатьох чудових та потрібних ініціатив і проектів, адже це потрібно нам всім.
По-третє, у цьому році ми удостоїлися честі й отримати нагороду Єврокону за видання фантастики! Це присудження ми розцінюємо радше як аванс на майбутнє, а ще дуже і дуже вдячні команді українських учасників Єврокону – Володимиру Арєнєву, Ліні Квітці та Сергію Пальцуну, які представляли нашу країну і допомагали нам вибороти нагороду. Без них нічого б не було, тож щиро дякуємо вам, друзі!
Ну а по-четверте, у цьому році ми зробили серйозну реорганізацію нашого відділу реалізації – сподіваємося, ті з вас, хто звик замовляти книжки в нашій Інет-крамниці, відчули і побачили різницю між «колись» і «тепер». А також ми нарешті відкрили свій склад у Києві з опцією самовивозу і перспективою шоуруму. Це дуже значні та важливі зміни, і, сподіваємося, вони буть корисними всім нам.
Якщо ж говорити про цьогорічні тренди нашого книжкового ринку, то кілька років тому ми не помилялися, коли прогнозували, що услід за бумом перекладів неодмінно має з’явитися пожвавлення інтересу і до української літератури. Здається, у цьому році цей прогноз починає справджуватися – все більше видавництв звертають увагу на наших письменників, запускають цілі серії, ініціюють антології та збірки, книжки українських письменників з’являються у топах продажів книгарень та на вістрі читацьких очікувань. Окрім того, українські автори заходилися активно заповнювати раніше порожні ніші і напрями, і, знову ж таки, через це читачі все з більшим інтересом починають дивитися у бік саме наших письменників. І це добре, і так має бути, і ми цьому страшенно радіємо разом із вами.
Поняття «нон-фікшн» усе більше розмивається каламутним потоком різного штибу мотиваційної літератури, яку чомусь теж кладуть у той самий кошик, таким чином плутаючи читачів і заплутуючи самих себе. У цьому році кількість мотиваційної літератури, здається, вже перейшла будь-які розумні межі, не видавав її лише лінивий чи той, у кого загострене відчуття адекватної достатності. Сьогодні ситуація з книжками «як перестати їсти і спати та заробити всі гроші світу» дуже нагадує нещодавній бум з розмальовками, коли навіть якісь порослі мохом держдотаційні видавництва також вважали своїм святим обов’язком видати бодай одну розмальовочку. Все минає, мине і це, кажемо ми і прогнозуємо наступного року читацький і видавничий спад інтересу до книжок про «десять правил на кожен день, які допоможуть вам стати віце-прем’єром галактики».
Також варто відзначити не факти, а радше відчуття поступового згасання, а іноді й зникнення багатьох видавничих і довколокнижкових ініціатив, які були оптимістично, але, водночас, легковажно ініційовані у 2014–2016 роках, коли, попри початок війни, всім враз почало здаватися, що на нашому книжковому ринку настали благословенні часи і тепер дуже легко запустити видавництво і налагодити його ефективну й успішну діяльність. Але ж ми, як ніхто, знаємо, що видавництво – це про стаєрів, а не про спринтерів. І де зараз ті феєричні старти, які запам’яталися радше гучними промо, аніж вагомими результатами? Ми, як і всі, хто займається видавничою справою, чудово розуміємо, що тут не буває швидко і легко, а буває довго, важко і при цьому не обов’язково успішно – така вже специфіка галузі. Так що, як свідчить цьогорічний досвід, зазвичай наївні видавничі ілюзії, як і кохання у книжці Беґбеде, живуть три роки, а далі розбиваються об об’єктивну реальність – так було і так буде, і наша галузь у цьому сенсі не відрізняється від світової.
А ще, звісно ж, Лавкрафт! Точніше, цунамі гучних анонсів його нових українських видань, яке накрило нас цієї осені аж від трьох видавництв одночасно! Здається, такого ще на нашому ринку не було, і навіть прецедент майже одночасної появи аж трьох видань «Серця пітьми» Конрада тьмяніє поряд із обіцяною навалою видань ГФЛ. Нам, як піонерам цього діла, які вже встигли видати три томи повного зібрання прози Лавкрафта, дуже цікаво слідкувати за подальшим перебігом подій, а надто – чи виправдаються сподівання видавців щодо продажів нових видань Лавкрафта. Але, у будь-якому разі, нам приємно, що посіяні нами кілька років тому паростки любові до Лавкрафта знайшли відгук у не одному видавничому серці – якщо так піде й далі, то у майбутньому Лавкрафт може опинитися серед наших найшанованіших і наймасовіших письменників, нарівні із Т. Г. Шевченком. З іншого боку, нам трохи сумно, що перевидаються вже видані твори, і ніхто з видавців-поціновувачів творчого спадку ГФЛ не звернув уваги на досить об’ємний та цікавий архів листування Лавкрафта чи його поезію. Отже, скидається на те, що наступний рік ризикує стати роком Лавкрафта, і це теж по своєму добре, бо що може бути краще, аніж утвердження нового літературного божества на нашому книжковому олімпі, де переважно звикли пастися створіння геть з інших пантеонів?
Отже, 2018 рік ми закриваємо на досить оптимістичній ноті і, не збавляючи темпів, продовжуємо рухатися далі, адже попереду у нас багато чудових та амбітних проектів і планів, про які ми за традицією почнемо розповідати якраз тоді, коли всі вже дещо притомляться від затяжних Різдвяних свят і почнуть ховати святкові наїдки назад у холодильник, повертаючись до звичного ритму і даючи життя року новому, який неодмінно має бути для всіх нас чудовим – принаймні ми щиро віримо у це і вам цього бажаємо! Дякуємо всім, хто розділив з нами цей рік, далеко не відходьте – далі буде ще цікавіше 🙂
На мою суб’єктивну думку, Ви найкраще видавництво.) Успіхів! Окрім того, люто плюсую щодо навали мотиваційної “нон-фікшн” літератури, тому у мене виникло питання: чи не плануєте Ви видавати науковий нон-фікшн? Маючи в доробку дуже хардового Воттса, це було б цікаво.
Дякуємо за добрі слова. Для видання серйозного наукового нон-фікшину потрібно дуже серйозйозний експертний ресурс, не кажучи вже про те, що далеко не кожен перекладач здужає специфічні теми наукових та нуково-популярних книжок. Це досить складна і кропітка проектна робота, яка потребує на порядок більше різнобічних витрат і особливо – профільних спеціалістів у різних галузях різних наук. Отже, зважаючи на ці фактори, поки не плануємо занурюватися в цю нішу.
Маю вдома близько 80 книг від вашого видавництва (+юніверс), визначальною є якість ваших перекладів.
Зроблено завжди дуже професійно і з віддачею.
А ще радує, що видаєте те, чого критично бракувало українською мовою – Лавкрафт, Орвелл, Черчіль, Рушді.
Дякую
Дякуємо за те, що з нами 🙂
А плануєте перевидати “Критику чистого розуму”? А то ніде нема її.
Перевидання цієї книжки не планували.
Шкода. А що з Лукашем? Коли будуть наступні томи? І чи маєте хоча б план, які твори в яких томах вийдуть?
У перспективі плануємо, але поки що не готові інформувати про конкретні дати виходу та розбивку творів на томи.
Вітаю вас з такими колосальними успіхами! Хотілося б почути вашу думку на рахунок перевидання творів Марселя Пруста. Навіть у далеких планах “У пошуках утраченого часу” немає?
Вітаємо і дякуємо! Перевидавати “У пошуках утраченого часу” у планах немає.
Вітаю вас з успішним роком! На мою думку, ви одне з найкращих та якісних українських видавництв. Чи не плануєте ви видати “Сто років самотності” Маркеса? Знаю, що декілька років тому фоліо видало цей роман, але зараз його ніде не можливо знайти українською, скільки не шукав, все розкупили.
Вітаємо, Андрію! Дякуємо за високу оцінку нашої діяльності ) Наскільки нам відомо, права на українське видання належить видавництву “Фоліо” і ми, на жаль, нічого не можемо зробити у цій ситуації.
До того як ви почали видавати ГФЛ, не було жодного нормального перекладу його творів. Тепер я дуже вдячний вам за його книги, і з нетерпінням чекаю на 4, і 5 томи.
А також на інших письменників в жанрі хоррор.